Структура полісного колективу, досить висока питома вага середніх прошарків населення, проведення заходів щодо підтримки стабільності цивільного колективу не сприяли різкому майновому розшаруванню. Стани рабовласників були відносно скромними, шара казково багатих магнатів, що мали в своєму розпорядженні величезні кошти, не склалася.
У грецьких полісах з республіканським улаштуванням не було придворного знання, державної бюрократії, виділеного з суспільства військового стану, могутнього жрецтва. Клас грецьких рабовласників складався з власників земельних володінь, ремісничих майстерень, що обробляються рабами, торгових кораблів, грошових сум або рабських контингентів, які можна віддати в оренду іншим особам і отримати таким чином прибуток від їх праці.
Клас грецьких рабовласників не був однорідним, він ділився на декілька фракцій. До однієї з фракцій належали представники старовинної земельної аристократії, що зберігали родові традиції. Іншою фракцією грецьких рабовласників, особливо сильною в економічно розвинених полісах, був прошарок, основні інтереси якої були пов'язані з процвітанням торгівлі і ремесел, товарного виробництва і грошового відношення.
Грецьке рабовласницьке суспільство складалося не тільки з рабів і рабовласників. Нарівні з ними жили і трудилися дрібні вільні виробники землероби, власники або орендарі невеликих земельних ділянок, власники ремісничих майстерень, роздрібні торговці, поденники або матроси, обслуговуючі морські перевезення, бідний міський люд. По своїй чисельності цей клас не тільки не поступався, але дещо перевершував загальну чисельність класу рабів, тобто був одним з самих багатолюдних класів грецького суспільства.
Дрібні виробники трудилися на земельних ділянках, в ремісничих майстернях, рудниках або на будівництві, де не застосовували, як правило, рабського праці.
Склад класу вільних дрібних виробників був досить строкатим; можна виділити три основні групи: дрібних землевласників; ремісників і торговців, що мають цивільні права; ремісників і торговців-метеків.
Класова і соціальна структура рабовласницького суспільства V - IV вв. до н.е. була досить складної і розчленованої: антагонізми і протиріччя між основними класами ускладнялися гострими зіткненнями і всередині кожного класу, як рабовласників, так і вільних дрібних виробників. Суспільні взаємовідносини в грецьких полісах являли собою заплутаний клубок протиріч різного порядку.
Однак цей комплекс відмінностей соціальних зіткнень створювався і виявлявся в тому або іншому політичному або соціальному конфлікті на основі головного антагонізму епохи: напруженість між класом уміло і рабів, що жорстоко експлуатуються і класом рабовласників загалом.
Інший тип соціальної структури сформувався в полісах аграрного типу. Абсолютне переважання сільського господарства і натуральний характер його виробництва, панування дрібного землекористування не створювали потреби в додатковій робочій силі або труді рабів. Ось чому для Спарти типовий низький рівень розвитку рабовласницьких відносин і переважання різних форм залежного або напівзалехної праці.
Для спартанського суспільства була також характерна незавершеність соціальної диференціації всередині кожного класу, що наклало відбиток на характер класових взаємовідносин і протиріч Спарте, які частіше за все виявлялися у вигляді організованих повстань ілотов або боротьби за владу між численними кліками, що носила верховий, характер.
2. Криза грецького рабовласництва.
Грецький поліс надав сприятливі можливості для розвитку економіки, формування соціальної структури, політичній організації і культурі грецького народу. Він розвивався як основний осередок рабовласницького суспільства.
Широкий розвиток рабства, перетворення його в основу суспільних відносин було закладене в самої полісної структурі, що передбачала панування приватної власності, зростання товарних зв'язків, створення сприятливих умов для політичної діяльності і культурного життя основної маси громадян.
Рабовласницькі відносини характеризуються передусім глибоким впровадженням рабства у виробництво, як в сільській місцевості (в рабовласницьких маєтках і навіть в ряді селянських господарств), так і в міських майстернях і на будівництвах, раціональною організацією і високою мірою експлуатації рабів.
У полісах сформувалися такі передові політичні ідеї, як ідея демократичної республіки, що отримала найбільш повне вираження в афінської демократії, і поняття громадянина як носія чітко усвідомлених прав (право на матеріальну допомогу з боку держави, право на політичну діяльність, службу в ополченні, рівноправність і незалежність від якого-небудь імені або установи), поняття свободи.
Широке поширення рабського або залежної праці, її раціональна організація, активна участь громадян в політичній діяльності, розвиток особистості громадянина створювали сприятливі умови для підйому культурної творчості.
Однак грецький поліс вичерпав свої внутрішні потенції до середини IV в. до н.е. і вступив в період кризи. Розвиток рабства підривав єдність цивільного колективу, вів до майнової і соціальної диференціації, розкладання цивільного колективу, загострення соціальних і класових протиріч.
Існування численних незалежних дрібних і найдрібніших полісів, що постійно ворогують один з одним, викликало загальну нестабільність і політичний хаос, які ставили питання про саме існування цієї форми. Виходом з кризи стало включення раніше незалежних полісів в рамки великої держави, верховні правителі якого взяли на себе забезпечення внутрішнього порядку і зовнішньої безпеки для вхідних в цю державу полісів, надавши їм в інших справах внутрішню автономію.