"Союзи союзів", що складалися з кількох союзів племен-князівств, були новими утвореннями і відображали більш високий етап у процесі східнослов'янської консолідації. Приблизно на рубежі VIII—IX ст. придніпровський "союз союзів" Русь переростає у ще сильніше об'єднання — Руська земля, до складу якого входила вже майже половина східних слов'ян. Такий союз, що охоплював територію близько 120 тис. кв. км і простягався на 700 км на північ, був справжньою державою. Правила у цьому державному об'єднанні, цілком імовірно, династія Кия, представниками якої у середині IX ст. згідно з літописом були князі Дір і Аскольд.
У IX ст. посилилась дипломатична і воєнна активність східних слов'ян. На початку століття вони здійснили похід на Сурож у Криму, у 813 р. — на острів Егіну в Егейському архипелазі, у 839 р. посольство русів відвідало візантійського імператора у Константинополі і германського імператора в Інгельгеймі. В 860 р. руси з'явилися біля стін Константинополя, після чого відносини між обома державами розвивалися на засадах рівноправності.
Поряд з утворенням ядра Руської держави шляхом об'єднання південної частини східнослов'янських племен навколо Києва на чолі з полянами відбувався процес об'єднання північної частини східнослов'янських племен навколо Новгорода на чолі зі словенами.
3. Становлення Київської Русі
Процес політичної консолідації східних слов'ян звершився наприкінці IX ст. утворенням великої, відносно єдиної середньовічної Давньоруської держави — Київської Русі.
Погляди істориків на утворення Київської Русі мають досить суперечливий характер.
Спираючись на статті “Повісті минулих літ” про закликання слов'янами на князювання трьох варязьких князів - Рюрика, Синеуса і Трувора, ряд німецьких учених, зокрема Готліб Байєр, Герхард Міллер та Август-Людвиг Шльоцер, які у XVIII ст. служили в Pociї, розвинули так звану норманську теорію. В ній доводилося, що Київську Русь заснували варяги - германо-скандінавська народність, відома на Заході як вікінги, або нормани. Підкреслювання важливості германських впливів та натяки на нездатність слов'ян створити власну державу викликали обурення славетного російського вченого XVIII ст. Михайла Ломоносова, який написав гнівну відповідь німцям, доводячи першочергову роль слов'ян у створенні Київської Pyci. Твердження Ломоносова дістали назву антинорманської концепції та поклали початок суперечкам, які тривають i досьогодні.
У сучасній західній історіографії зустрічаються також спроби пояснити історію виникнення Давньоруської держави з позиції теорії пантюркізму, згідно з якою династія київських князів була тюркського походження, а Давньоруська держава відповідно утворена Хазарським каганатом. Цю політичну доктрину фахівці теж відкинули як таку, що не має нічого спільного з історичною дійсністю. "Заслугою" хазарів було лише те, що вони змушували східних слов'ян консолідувати сили для боротьби за своє існування. Руська земля розвивалася і міцніла в боротьбі з хазарською експансією.
В цілому існують вагомі підстави вважати виникнення Києва досягненням не якоїсь окремої етнічної групи, а результатом складної слов'яно-скандінавської взаємодії.
Згідно літопису, після смерті Рюрика (879 р.) спадкоємцем новгородського престолу стає його малолітній син Ігор, регентом якого був Олег. У 882 р. Олег прибувши до Києва, вбиває місцевих володарів Аскольда й Діра під приводом, що ті не є князі, ні роду княжого, і започатковує генеалогічний ланцюг київських князів, осівши в Києві й оголосивши місто столицею своїх володінь: “Се буде мати градам руським”.
Під владою Києва об'єдналися два величезних слов'янських політичних центри — Київський і Новгородський. Ця подія традиційно вважається датою утворення Давньоруської держави.
Отже у IX ст. в результаті тривалого внутрішнього розвитку східнослов'янських племен, збагаченого впливами сусідніх народів, склалася одна з найбільших держав середньовічної Європи — Русь. У зв'язку з тим, що центром нової держави впродовж багатьох століть був Київ, в історичній літературі вона дістала назву Київської Русі. Широко вживаються також назви Давньоруська держава. Київська держава, Давня Русь.
Влада київського князя поширилася на периферійні землі Русі. Князь Олег організував похід на Візантію (907 р.), що завершився укладенням вигідних для Русі договорів 907 р. і 911 р. Син Рюрика князь Ігор підкорив племінні княжіння уличів і древлян.
Князь Ігор загинув під час збору данини (полюддя) у Древлянській землі (945 р.). Дружина Ігора - княгиня Ольга придушивши повстання Древлян, провела перші державні реформи, які впорядкували процес збору і розміри данини із підвладних Києву земель. Княгиня Ольга прийняла християнство.
Великий князь Київський Святослав Ігорович провів ряд успішних походів проти в'ятичів, Волзької Булгарії, Хозарського каганату, ясів і касогів (965-967), на Балкани (968-971). Князь загинув у бою з ордою печенізького хана Курі поблизу дніпровських порогів у 972.
4. Піднесення й розквіт Київської Русі
Після тривалої боротьби між синами князя Святослава, Ярополком, Олегом та Володимиром, київський стіл зайняв його син Володимир Святославич.
Володимир Святославич (князював з 980 по 1015 рр.) - один з найвизначніших державних діячів Київської держави. Він значно розширив і зміцнив кордони Київської Русі. У 981 р. здійснив похід на Захід проти польських князів, які намагались захопити руські землі та зайняв Перемишль і Червенські міста. За Володимира до складу Київської держави входили також Закарпатська Русь і Тмутаракань. Воював з вятичами (982 р.), ятвягами (983 р.), радимичами (984 р.), волзькими болгарами (985 р.) і хорватами (993 р.). Для захисту від кочівників (печенігів, чорних клобуків) збудував укріплену лінію з містами-фортецями по р. Стугні, Десні, Ірпені, Трубежі й Сулі. Завершив об'єднання всіх руських земель у складі Київської держави.
Політичне об'єднання держави вимагало проведення релігійної реформи. Спочатку Володимир здійснив невдалу спробу запровадити єдиний пантеон язичеських богів і зробити обов'язковим поклоніння їм. В кінці 987 р. або на початку 988 р. охрестився. В 988-89 р. запровадив християнство як державну релігію Київської Русі. Впровадження християнства сприяло розвиткові культури Русі, поширенню писемності, створенню перших шкіл і бібліотек.
За Володимира територія Києва була розширена і захищена новими валами з кам'яними вежами, побудована Десятинна церква, князівський кам'яний палац та інші споруди. Bолодимир розвивав політичні, економічні і культурні зв'язки з Візантією, Польщею, Угорщиною, Чехією, західноєвропейськими країнами. Намагався зміцнити міжнародні позиції Київської держави. Діяльність Володимира сприяла розквіту Київської держави і зміцненню її міжнародного авторитету. Канонізований церквою.
Після смерті Володимира (1015 р.) і чотирирічного кривавого братовбивчого протистояння у 1019 р. у Києві вокняжився Ярослав, син Володимира Святославича і полоцької княжни Рогніди Рогволодівни.
За князювання Великого князя Київського Ярослава Мудрого проведено ряд важливих державних реформ. Найбільше значення мало укладення збірника законів “Руська Правда”, які регулювали усі відносини давньоукраїнського життя. Ярослав Мудрий проводив активну зовнішню політику, уклав ряд вигідних для Русі династичних шлюбів своїх дітей з іноземними володарями. У 1054 р. князь узаконив “горизонтальну” практику успадкування великокнязівського столу (старійшинство), призначив першого руського митрополита Іларіона, сприяв розвитку науки і культури. У роки правління Ярослава Мудрого Киъвська Русь досягла найбільшої могутності. Помер Ярослав Мудрий у Вишгороді у 1054 р. Похований у Софійському соборі в Києві.
5. Політична роздрібненість. Занепад Київської Русі
3 перемогою принципу спадкового престолонаслідування (вотчини) над системою старшинства або ротації Ярослава Мудрого княжі роди все глибше пускали коріння у своїх батьківських землях, для них дедалі очевиднішим ставав той факт, що їхнє майбутнє пов'язане з удільними володіннями, а не з Києвом, за який точилася безперервна боротьба. Протягом XII ст. виникло від 10 до 15 таких удільних князівств, найбільшими з яких були Галицько-Волинське, Володимиро-Суздальське, Новгородське, Чернігівське та Смоленське. Кожне мало незалежний політичний, економічний i навіть культурний статус. Унаслідок цього Київська Русь поступово перетворилася на ціле з багатьма центрами, пов'язаними спільними релігійними та культурними традиціями, династичними узами. Проте центри ці були значною мірою самостійними и часто ворогували між собою.
Продовжувалися невщухаючі чвари між князями за Київ. Український історик Стефан Томашівський підрахував, що між 1146 i 1246 pp. 24 князів 47 разів правили в Києві. 3 них один сім разів займав престол, п'ять князів правили по три рази кожен, a вісім - по два рази. Характерно, що 35 князювань тривали менше року кожне.
Лише Володимиру Мономаху (1113-1125), сину третього зі старших Ярославичів Всеволода вдалося утримати єдність земель Русі. Українські князівства об'єднувалися на короткий час під владою галицько-волинських князів Романа Мстиславича та його сина Данила Романовича Галицького.
Поряд iз політичними проблемами існували й господарські. Розташування Києва на великому торговому шляху "із варягів у греки" відігравало важливу роль у його піднесенні. 3 кінця XI ст. значення цього шляху почало зменшуватися. Це мало згубні наслідки для економіки Києва. Заповзятливі італійські купці, обминаючи Київ, установили прямі зв'язки між Візантією, Малою Азією та Близьким Сходом, з одного боку, та Західною Європою - з іншого. Крім того, руським князям, що воювали між собою, важко було захистити шлях по Дніпру від наскоків кочовиків. У 1204 р. торговельні зв'язки Києва зазнали нового удару, коли під час хрестового походу було пограбовано Константинополь. Водночас вступив у період стрімкого занепаду квітучий колись Аббасидський халіфат зі столицею в Багдаді. Внаслідок цього Київ утратив двох найзначніших партнерів у торгівлі. Ці економічні лиха загострили й без того напружені стосунки між багатим i бідним населенням міста, часто призводячи до соціальних вибухів. 3 усією очевидністю велична колись столиця Pyci політично, економічно та соціально занепадала.