Особливо слід наголосити на необхідності збереження й ефективного використання наукового потенціалу, зосередженого в оборонно-промисловому комплексі.
Натомість в Україні оборонний потенціал з кожним роком зменшується. Практично майже не фінансуються науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи. Надзвичайно мізерні кошти виділяються на закупівлю сучасної військової техніки та озброєнь. Україна витрачає нині на оборону близько 3,5 % від загальної суми витрат державного бюджету і спостерігається тенденція до зменшення цього показника.
Світовий досвід свідчить, що сфера оборони є не тільки споживачем національного продукту, але і його творцем. Адже виконання замовлень для потреб оборони – це інвестиції в такі галузі, як машинобудування, радіоелектроніка, легка і харчова промисловості та інші. Вкрай незадовільно використовується експортний потенціал воєнно-промислового комплексу. В той же час розвинені країни, які витіснили Україну з традиційних ринків озброєнь, виділяють їй у вигляді кредитів валюту, яку вона могла б заробляти сама за рахунок експорту озброєнь. Оскільки виробничі можливості воєнно-промислового комплексу України значно перевищують власні оборонні потреби, то вихід на світовий ринок озброєнь має надзвичайно важливе значення для розвитку національної економіки, збереження та розвитку науково-технічного потенціалу.
Слід зазначити, що протягом п'яти років незалежності України практично не здійснювалась науково-обгрунтована структурна перебудова економіки, без чого взагалі немає сенсу говорити про забезпечення економічної безпеки. Окремим структурним змінам був притаманний, як правило, безсистемний, спонтанний характер.
Спостерігається погіршення стану справ у капітальному будівництві. Підприємствами й організаціями всіх форм власності в 1996 р. освоєно капітальних вкладень на 20 % менше ніж у 1995 р. Централізовані капітальні вкладення скоротилися порівняно з попереднім роком на 44 %. На погіршення стану справ у капітальному будівництві впливало зниження господарської активності, низькі фінансові можливості суб'єктів господарювання і обмеженість власних коштів забудовників, дефіцит державного і місцевого бюджетів.
Відзначається нестабільністю ситуація в паливно-енергетичному комплексі, що негативно впливає на забезпечення енергетичної безпеки України. Незважаючи на те, що в 1996 р. порівняно 1995 р. одержано незначний приріст видобутку нафти (0,2 %) і газу (1,4 %), в цілому видобуток первинних енергоносіїв у перерахунку на умовне паливо скоротився на 10,8 %. Зменшилося також у 1996 р. виробництво електроенергії тепловими і гідроелектростанціями відповідно на 16,8 % і 13,0 %. Водночас зросло на 12,8 % виробництво електроенергії на атомних електростанціях, питома вага якої у загальному обсязі електроенергії склала 44 % проти 37 % у 1995 р.
Нафтопереробні підприємства в 1996 р. переробили лише 13,5 млн тонн нафти, що на 20,1 % менше, ніж у 1995 р. У глибокій кризі опинилася також вугільна промисловість, де допущено зниження видобутку вугілля на 16 %.
Таким чином, ситуація, що склалась у паливно-енергетичному комплексі не сприяє зменшенню енергетичної залежності України і негативно впливає на забезпечення економічної безпеки. Використання Росією свого монопольного становища у сфері поставок в Україну енергоносіїв як важеля впливу на Україну вимагає вжиття адекватних заходів. Однак досі залишаються не укладеними угоди щодо поставок в Україну нафти з джерел, альтернативних російським.
Слід зазначити, що Україна є найбільшим у світі імпортером природного газу, посідає третє місце за обсягом його використання і перше місце за споживанням на душу населення. Гіпертрофована структура споживання паливно-енергетичних ресурсів із завищеною часткою газу та величезною марнотратністю в цій сфері негативно впливає на забезпечення енергетичної безпеки України. Однак, незважаючи на загрозливий стан вітчизняного паливно-енергетичного комплексу, наукова думка в Україні недостатньо зосереджена на розробці актуальних питань енергетичної безпеки.
Нині плата Україні російською стороною за транзит однієї тисячі кубометрів газу на 100 кілометрів становить 1,75 дол. США, що менше, ніж в інших європейських країнах. Так само надзвичайно мізерна плата за зберігання російського газу в підземних газосховищах України. Одночасно Україна розраховується за всі енергоносії, в тому числі і за газ, за світовими цінами. Такий ціновий диспаритет сприяє зростанню заборгованості України за імпорт природного газу. До того ж облік надходження імпортованого в Україну газу здійснюється практично на російській стороні кордону, що не сприяє забезпеченню належного контролю за обсягами його надходження. Нездатність українського уряду відстояти національні інтереси щодо належної оплати Росією наданих їй транзитних послуг призводить до того, що Україна опинилась у ролі хронічного боржника Росії. Так, станом на 1.09.96 р. борг України за поставлений їй у минулому році газ склав 1,828 млрд дол. США (1,120 млрд дол. США – Росії, 0,708 млрд дол. США – Туркменистану).
За п'ять років незалежності Української держави практично нічого не зроблено для здійснення диверсифікації джерел і шляхів постачання в Україну нафти і газу. Вкрай незадовільно здійснюється будівництво нафтового терміналу поблизу Одеси. Зволікання з введенням у дію цього стратегічного об'єкта слід розглядати як підрив національної безпеки і вживати відповідних заходів.
Викликає стурбованість абсолютна залежність України від поставок з Росії палива для українських атомних електростанцій. На закритому міжнародному тендері, що відбувся на початку 1996 р. і де вирішувалося питання вибору партнера для створення в Україні спільного підприємства по виробництву ядерного палива для АЕС, перевага була надана російському АО "Концерн ТВЕЛ", пропозиції якого зводяться практично до модернізації існуючих виробничих потужностей у Росії із залученням українського капіталу і технологій, що залишає виготовлення основних компонентів ядерного палива за межами України. Національні інтереси України вимагають перегляду такого рішення, яке не відповідає вимогам національної безпеки. Адже ж зрозуміло, що абсолютно недопустимо монопольно залежати від Росії щодо поставок головних стратегічних енергоресурсів – газу, нафти і ядерного палива.
Якщо ще не так давно Україна була експортером електроенергії, то нині змушена навіть частково імпортувати її з Росії для забезпечення стабільності частоти в українській енергосистемі. Через занижену частоту в українській енергосистемі колишні країни-імпортери Східної Європи прийняли рішення про підключення їх до енергосистеми Західної Європи, що загрожує Україні втратити традиційний ринок експорту електроенергії. Збільшення виробництва електроенергії і доведення до необхідного рівня частоти в українській енергосистемі дало б можливість забезпечити її паралельну роботу із енергосистемою східноєвропейських країн, сприяло б стабільному експорту української електроенергії та транзиту російської електроенергії, а також збільшенню валютних надходжень до Державного бюджету України. Нині ж криза платежів паралізує роботу енергетичної галузі, в практику ввійшло відключення від електроенергії цілих регіонів, що негативно впливає на роботу і завдає значних збитків сільському господарству, промисловим підприємствам, установам освіти, культури, медицини та покриває безпросвітнім мороком міста і села України, посилюючи й без того напружену соціальну ситуацію в суспільстві.
Особливо негативно позначається на забезпеченні економічної безпеки ситуація на ринку енергоносіїв. Нині Україна імпортує щорічно енергоносіїв на суму приблизно 15 млрд дол. США, що не врівноважується експортними поставками з України і призводить до дефіциту платіжного балансу зовнішньоекономічної діяльності.
Слід зазначити, що ринки товарів, які виробляються базовими галузями, перетворилися на придатки ринку енергоносіїв. Запровадження бартерних відносин і робота на давальницьких умовах практично виключили виробників з ринкових відносин. Прикриваючись гаслами "захисту національного товаровиробника" та "розвитку ринкових відносин", урядовці різних рівнів, нехтуючи національними інтересами і законом, активно підтримують комерційні структури, діяльність яких на ринку енергоносіїв відзначається антиринковим характером, зате приносить цим структурам та їх покровителям величезні дивіденди. Таким чином, замість ринкової економіки з розвинутими товарно-грошовими відносинами, в Україні утверджується економіка товарних відносин, що веде до спаду виробництва, кризи платежів, зменшення надходжень до Державного бюджету і поглиблення економічної кризи.
Чинним законодавством досі не врегульовані відносини між суб'єктами ринку енергоносіїв. Нині принципи функціонування на цьому ринку встановлюються на основі "неформальних" стосунків суб'єктів підприємницької діяльності з представниками урядових структур, що, звичайно, створює умови для зловживання і корупції. До того ж згідно з чинним законодавством різного роду спільні підприємства, які діють на ринку енергоносіїв, тривалий час були звільнені від сплати податку на прибуток, чого не спостерігалося, мабуть, у жодній країні, а звідси і мільярдні збитки для бюджету. Так само законодавче закріплення пільгових умов для імпортерів нафтопродуктів сприяло деградації нафтопереробної промисловості, яка не отримує сирої нафти.
Особливо криміналізований ринок газу. Відсутність енергетичної біржі не дає можливості зробити тут прозорими операції купівлі-продажу. Завдяки протекціонізму з боку урядовців відбулася монополізація цього ринку недержавними структурами. Так, нещодавно було створено з порушенням законодавства Український газоресурсний консорціум, якому державою надано право здійснювати контрольні функції на ринку газу.