Маніфестом 3 червня 1907 року друга Дума була розпущена. Акт 3 червня був справедливо названий державним переворотом, він був довершений в порушення маніфесту 17 жовтня 1905 року і основних законів 1906 року, згідно з якими жоден закон не міг бути прийнятий без санкції Державної Думи.
Позбувшись опозиційної думи, Столипін тепер міг провести політику авторитарну і консервативну, засновану на твердій рішучості оновити країну і укріпити владу. Для цього грунт був підготовлений новим виборчим законом.
Думський довідник 1916 року показує таку картину: дворяни, що складають, по перепису 1897 року, менше за 1 % неселення, отримали в III думі 43 % від загального числа, тобто 66 місць, приблизно 15 % місць отримали поміщики. Обличчя ліберальних професій 84 (біля 20%), торговці 36 (7,5%), священики і місіонери отримали 44 місця (біля 10%) від загального числа. Робітники і ремісники отримали всього 11 місць.
Новий виборчий закон, обнародуваний також 3 червня 1907 року, робив відверту ставку на поміщиків і велику буржуазію. З цією метою закон різко збільшував від курії землевласників, що отримали 50 % місць. Дуже спритний хід був зроблений урядом проти кадетів на користь октябристів: міська курія була розділена на два розряди на основі майнового цензу.
У третій Державній Думі скупчилося дві більшості. При голосуванні за явно консервативні проекти фракція октябристів (154 депутати) голосувала разом з фракціями правих і націоналістів (147 депутатів), а при голосуванні за проекти реформ буржуазного характеру ті ж октябристи об'єднувалися з кадетами і фракціями, що примикали до них. Існування двох блоків в Думі дозволяло Столипіну провести політику лавірування між поміщиками і великою буржуазією.
Створення третьочервневої системи, яку втілювала третя Дума, нарівні з аграрною реформою було другим кроком перетворення Росії в буржуазну монархію (першим кроком була реформа 1861 року).
Соціально-політичне значення зводиться до того, що Дума "селянська" перетворилася в Думу "панську".
16 листопада 1907 року, через два тижні післяпочаткуроботи третьої Думи, Столипін виступив перед нею з урядовою декларацією. Першою і основною задачею уряду є не "реформи", а боротьба з революцією.
Другою центральною задачею уряду Столипін оголосив проведення аграрного закону 9 листопада 1906 року, що є "корінною думкою теперішнього уряду...".
Столипінськареформа.
Завдань у реформи було декілька: соціально-політична - створити в селі міцну опору для самодержавства з міцних власників, відколовши їх від основної маси селянства і протиставивши їх їй; міцні господарства повинні були стати перешкодою на шляху наростання революції в селі; соціально-економічна - зруйнувати общину, насадити приватне господарство у вигляді і хуторів, а надлишок робочої сили направити в місто, де її поглине зростаюча промисловість; економічна - забезпечити підйом сільського господарства і подальшу індустріалізацію країни з тим, щоб ліквідувати відставання від передових держав. Реформа 1861 року - перший етап переходу до індивідуалізації землеволодіння і землекористування. Але скасування кріпацтва не привело до прогресу приватної власності. У 80-90-ті роки уряд прагнув до насадження громадських структур в селі, що суперечило в майбутньому вільній селянській власності. Подолати дані труднощі могли реформи, початі П.А.Столипіним. Його концепція "пропонувала шлях розвитку змішаної, багатоукладної економіки, де державні форми господарства повинні були конкурувати з колективними і приватними". Складові елементи його програм - перехід до хуторів, використання кооперації, розвиток меліорації, введення триступінчатого сільськогосподарського утворення, організації дешевого кредиту для селян, утворення землеробської партії, котрі реально представляла інтереси дрібного землеволодіння.
Столипін висуває ліберальну доктрину управління сільською общиною, усунення черезполосиці, розвитку приватної власності на селі і досягнення на цій основі економічного зростання. По мірі прогресу селянського господарства фермерського типу, зорієнтованого на ринок, в ході розвитку відносин купівлі-продажу землі повинно статися природне скорочення поміщицького фонду землі. Майбутній аграрний лад Росії представлявся прем'єру у вигляді системи дрібних і середніх фермерських господарств, об'єднаних місцевим самоврядуванням і нечисленними по розмірах дворянськими садибами. На даній основі повинна була статися інтеграція двох культур - дворянської і селянської.
Столипін робить ставку на "міцних і сильних" селян. Однак він не вимагає повсюдної одноманітності, уніфікації форм землеволодіння і землекористування. Там, де внаслідок місцевих умов община економічно життєздатна, "необхідно самому селянинові обрати той спосіб користування землею, який найбільш його влаштовує".
Аграрна реформа складалася з комплексу послідовних і пов'язаних між собою заходів, що проводяться.
Розглянемо основні напрямки реформ.
Руйнування общини і розвиток приватної власності.
Для переходу до нових господарських відносин була розроблена ціла система по-господарському - правових заходів з регулювання аграрної економіки. Указ від 9 листопада 1906 року вводив дуже важливі зміни в землеволодінні селян. Всі селяни діставали право виходу зобщини, яка в цьому випадку виділяла землю, що відходить, у власне володіння. При цьому указ передбачав привілеї для заможних селян з метою спонукати їх до виходу зобщини. Зокрема, ті, що вийшли зобщиниотримували "у власність окремих домашніх господарств" всі землі, що "перебувають в його постійному користуванні". Це означало, що вихідцізобщиниотримували і надлишки понад норму. При цьому, якщо в даній общині протягом останніх 24 років не робилися переділи, то надлишки домогосподарств отримувались безкоштовно, якщо ж переділи були, то він платив общині за надлишки по викупних цінах 1861 року. Оскільки за 40 років ціни виросли в декілька разів, то і це було вигідно заможним вихідцям.
Разом з тим, здійснювались заходи по забезпеченню міцності і стабільності трудових селянських господарств. Так, щоб уникнути спекуляції землею і концентрації власності, в законодавчому порядку обмежувався граничний розмір індивідуального землекористувння, був дозволений продаж земліне селянам.
Закон 5 червня 1912 р. дозволив видачу позики під заставу будь-якої наділеної землі, що придбалась селянами. Розвиток різних форм кредиту - іпотечного, меліоративного, агрокультурного, землевпорядного - сприяло інтенсифікації ринкових відносин в селі.
Одночасно з виданням нових аграрних законів уряд вживає заходів до насильницького руйнування общини, не сподіваючисьповністю на дію економічних чинників. Відразу після 9 листопада 1906 року весь державний апарат приводиться в дію шляхом видання самих категоричних циркулярів і наказів, а так само шляхом репресій проти тих, хто не дуже енергійно проводить їх в життя.
Практика реформи показала, що селянство в своїй масі було настроєне проти виходузобщини - принаймні в більшості місцевостей. Обстеження настроїв селян Вільно-економічним суспільством показало, що в центральних губерніях селяни негативновідносилися до виходузобщини (89 негативних показників в анкетах проти 7 позитивних).
В обстановці, що склалася для уряду єдиним шляхом проведення реформи був шлях насильства над основною селянською масою. Конкретні способинасильства були самі різноманітні - від залякування сільського сходу до складання фіктивних вироків, від скасування рішень сходу земським начальством, до винесення постанов повітовими землерозпорядними комісіями про виділення домогосподарств, від застосування поліцейської сили для отримання "згоди" сходу до висилки противників розділу.
У результаті, до 1916 року зобщин було виділено 2478 тис. домогосподарств, або 26% общинників, заяви ж були подані від 3374 тис., або від 35% общинників. Таким чином, уряду не вдалось досягнути своєї мети і виділити зобщини хоч би більшість домогосподарств. Саме це і визначило крах столипінської реформи.
Селянський банк.
У 1906 - 1907 року вказівками царя частина державних і питомих земель була передана селянському банку для продажу селянам з метою ослаблення земельного дефіциту. Крім того, з розмахом проводилася Банком купівляземель з подальшим перепродажем їх селянам на пільгових умовах, посередницькі операції по збільшенню селянського землеволодіння. Він збільшив кредит селянам і значно здешевив його, причому банк платив більший процент за своїми зобов'язаннями, чим платили йому селяни. Різниця в платежі покривалася за рахунок субсидій з бюджету, склавши за період з 1906 по 1917 рік 1457,5 млрд. карбованців.
Банк активно впливав на форми землеволодіння: для селян, що купувализемлю в одноосібну власність, платежі знижувалися. У результаті, якщо до 1906 року основну масу покупців земліскладали селянські колективи, то до 1913 року 79,7% покупців були одноосібними селянами.
Переселення селян.
Уряд Столипіна провів і серію нових законів про переселення селян на околиці. Можливості широкого розвитку переселення були закладені вже в законі 6 червня 1904 року. Цей закон вводив свободу переселення без пільг, а уряду давалося право приймати рішення про відкриття вільного пільгового переселення з окремих місцевостей імперії, "виселення з яких признавалося особливо бажаним". Уперше закон по пільговому переселенню був застосований в 1905 році: уряд "відкрив" переселення з Полтавської і Харківської губерній, де селянський рух був особливо широким.
За наказом від 10 березня 1906 року право переселення селян було надано всім бажаючим без обмежень. Уряд асигнував чималі кошти на витрати по прилаштуванні переселенців на нових місцях, на їх медичне обслуговування і суспільні потреби, на прокладку доріг. У 1906-1913 роках за Урал переселилося 2792,8 тисяч чоловік. Кількість селян, що не зуміли пристосуватися до нових умов і вимушених повернутися, становила 12% від загального числа переселенців. Підсумки переселенської компанії були наступними. По-перше, за даний період був здійснений величезний стрибок в економічному і соціальному розвитку Сибіру. Також населення даного регіону за роки колонізації збільшилося на 153 %. Якщо до переселення в сибір відбувалося скорочення посівних площ, то за 1906-1913 роки вони були розширені на 80%, в той час як в європейській частині Росії на 6,2%. По темпах розвитку тваринництва Сибір також обганяв європейську частину Росії.