Таким чином, смерть Д. Ф. Устинова прискорила кадрові перестановки в Міністерстві оборони СРСР та Генеральному Штабі Збройних Сил СРСР. За його відсутності не було кому висунути на найвищу партійну посаду Г. В. Романова, котрий не мав суттєвої підтримки в ЦК КПРС через те, що наприкінці 1970-их — на початку 1980-их рр. допустив порушення Статуту КПРС і це набуло широкого розголосу (при зміщенні в середині 1983 р. з посади першого секретаря Ленінградського обкому його врятувало тільки членство в Політбюро ЦК КПРС. Л. М. Зайков, який зайняв цю посаду після Г. В. Романова, у 1976—1983 рр. очолював Ленінградський міськвиконком і не належав раніше до працівників Ленінградського обкому). Кадрові військові повернули собі посаду Міністра оборони СРСР, але в квітні 1985 р. новий міністр оборони С. Л. Соколов був обраний лише кандидатом у члени Політбюро ЦК КПРС. Новому радянському керівництву вдалося послабити ядерне лоббі в Збройних Силах СРСР і піти на відновлення розрядки (припинивши при цьому подальше проведення хімерної операції “РЯН”. Отже, в “п’ятирічку урочистих поховань” Д. Ф. Устинов виявився, образно кажучи, хоча і не останнім з могікан, але тією особою, втрата якої для військово-промислових, кадрових військових і консервативних кіл виявилася фатальною. Адже в середині 1987 р. постало питання про структурну перебудову економіки СРСР, а в лютому 1988 р. офіційно розпочалася конверсія. Неможливо було далі терпіти становище, коли 70% радянського ВВП були підкорені потребам Військово-промислового комплексу.
Зрештою, істотні кадрові зміни в керівництві Збройних Сил СРСР відбулися в середині 1987 р. і наприкінці 1988 р. — на початку 1989 р., але вони вже здійснювалися за принципово нових внутрішньо- і зовнішньополітичних умов.
Андрій КИСЛИЦЬКИЙ,
магістр історії.