Поки Александр святкував перемогу над іллірійцями, прийшла страшна звістка: збунтувалася Греція, об'єднавшись із персами. Через цей заколот розвіялися всі надії Александра на те, що він зможе зайняти провідне положення у світі. Молодий цар розумів, що, керуючи тільки Македонією, він стане володарем, яких була безліч серед варварів. Лише об'єднавши македонську корону з пануванням в Елладі, можна було досягти справжньої величі. У ті часи ім'я Александра ще не було відомим. Цар хотів перемогти без зброї, не бажаючи проливати кров, не бажаючи псувати свою репутацію насильством. Однак фіванці не поступалися. Александру не залишалося нічого іншого, як застосувати зброю. Йому вдалося захопити Фіви. Александр улаштував у місті бойню, у такий спосіб придушивши заколот.
Тепер Александр мріє здійснити похід проти Перської імперії. Він хоче, щоб македоняни вважали його своїм царем, а греки — владикою й месником. Але все було не так просто. В Александра було недостатньо кораблів, щоб битися на морі, відчувався брак коштів. Александр міг покладатися на вміння македонян битися на суші, дуже швидко долати великі відстані й брати укріплені міста. Перед початком походу в Александра були великі борги. Використовуючи доходи від рудників, він міг розплатитися з ними, але цар роздав гроші й звільнив власників рудників від внесків до державної скарбниці. Тепер ніщо не утримувало Александра в рідній Македонії.
Наприкінці березня вирішено було виступати. Флотилія царя, йдучи через Егейське море, узяла курс до бухти, де колись ахейці влаштували пристань для своїх кораблів. Наблизившись до берега, Александр кинув спис, і він встромився в землю Азії. Потім він зіскочив на берег і першим зійшов на землю. Спис здавна вважався зброєю, якою боги виражали своє ставлення до вчинків людей. От чому землі, «завойовані списом», вважалися даром богів. Так і для Александра спис, що встромився в землю, став великим символом.
Біля Граніка відбувся перший бій. Перси чекали Александра саме в цьому місці. На четвертий день маршу, після обіду, македоняни наблизилися до Граніка й побачили на іншому березі персів. Александр відразу віддав наказ про початок бою. Правила військового мистецтва не рекомендували кидати в бій утомлених воїнів, але Александр знав одне: нападати на супротивника треба там і тоді, коли той найменше очікує. Александр теж брав участь у бою, що й вплинуло на його результат. Під час бою цар опинився в оточенні ворожих солдатів, у нього зламався спис. Один із перських кіннотників розсік його шолом, а інший сподівався завдати смертельного удару ззаду. Але Александра врятували його вірні піддані. Наприкінці битви перси кинулися тікати. Александр утратив не так уже й багато своїх солдатів: ЗО піхотинців і менше 100 вершників (правда, у їхньому числі 25 гетайрів). Однак було багато поранених, про них Александр просив якнайкраще подбати. Рідних убитих він звелів звільнити від усіх пода тків. У результаті цар зарекомендував себе справжнім «батьком воїнів». Він здобуває чимраз більшу популярність серед своїх солдатів.
Трохи пізніше Александр хоче захопити іонічні міста. Там він не зустрів жодного опору. Тільки Мілет довелося брати штурмом. Але Іонічна війна не могла закінчитися тільки взяттям Мілета. Біля Галікарнасу, столиці Карії, ворог об'єднав свої армії. Коли Александр наблизився до цього міста, захисники не наважилися почати відкритий бій, сподіваючись на міцність міських стін. Цар використав свої облогові машини й далекобійні знаряддя. Македонянам удалося зруйнувати стіни й вежі настільки, що можна було атакувати місто. Александр вагався, очікуючи здачі супротивника. Не дочекавшись, Александр наказав знищити решту міських будівель. Персам ніде було сховатися. Вони розуміли, що на суші не подолають Александра тому перси вирішили продовжувати війну на морі. Це було невигідно македонському цареві. Тому він вирішив завоювати Малоазіатське та Левантійське узбережжя й в такий спосіб відрізати ворожий флот від матеріальних джерел. Так він сподівався остаточно розгромити флот ворога.
) Коли Александр завоював Малу Азію, він вирішив не вважати її македонським володінням. Це були його особисті провінції.
Потім армія Александра повинна була приєднатися до військ, що знаходились у Центральній та Малій Азії. Похід був досить легким. Величезні території були пройдені без бою. Перси боялися армії Александра та всюди відступали. Армія дійшла до Гордій. У міській фортеці знаходилася давня царська колісниця. Повіддя колісниці були так хитро зав'язані, що ніхто не міг розв'язати вузол. Здавна існував переказ, що корона царя перейде до того, хто зуміє розв'язати вузол. Александр вирішив довести всім, що саме він і повинен розв'язати цей вузол. Йому це не вдалося, і він застосував силу — розрубав вузол мечем. Це зробило Александра спадкоємцем фригійських царів.
Потім Александр вирішує направитися в Кілікію. Після захоплення Кілікійських воріт Александр одержує звістку, що Дарій вступив у Сирію. У Дарія було величезне військо, на ті часи, ймовірно, найбільше з усіх, що будь-коли були в Азії. Дарій вирішив битися біля міста Сохі, гадаючи, що Александр знаходиться саме там. Однак цар був у Кілікії. Тоді Дарій через Левиний прохід вирушає в Кілікію. А Александр вирушив у Сохі через Ісс. Перси першими зрозуміли всю курйозність положення й почали переслідувати Александра, який одержав звістку про це в Іссі. Перси опинилися в такому місці, де не могли скористатися своєю чисельною перевагою.
Після обіду Александру вдалося закінчити підготовку до битви, і він вирішує атакувати. Бій проходив зі змінним успіхом, але лише до того моменту, поки в атаку не кинувся сам Александр. Він опинився в тилу війська Дарія. Назустріч Александру ринулися охоронці Дарія, але відразу були відтиснуті назад. Дарій, оцінивши непередбачену для себе ситуацію, злякався й утік з поля бою. Перси були переможені. Однак бій був важким: обидві сторони зазнали великих втрат. Александр був поранений.
Македонянам удалося захопити багату здобич. До того ж вони взяли в полон усю родину Дарія. У цій битві Александр, незважаючи на велику перевагу ворога, зміг перемогти завдяки своїм особистим якостям. Тепер для царя були відкриті всі дороги. Александр уже мріяв про Фінікію.
Чимраз більше міст завойовував цар Македонії. Мешканці міста Тир, що вважалося наймогутнішим у Фінікії, заявили Александру, що не будуть йому підкорятися, а згодні укласти рівноправний союз з македонським царем або залишаться нейтральними. Александра обурила така зневага до його влади. Було прийняте рішення скорити місто. Тир був розташований на острові за півтора кілометри від континенту. Спочатку Александр хотів від материка до острова спорудити величезну дамбу. Але ця ідея не знайшла підтримки. Александру довелося об'єднати фінікійську й кіпрську ескадри. І тільки в такий спосіб йому вдалося розбити тирський флот і розстріляти місто з моря.
За півтора роки Александру пощастило поставити на коліна весь Близький Схід. Тепер цар прагнув піти походом на Єгипет. До задумів Александра входило дати час Дарієві зібрати армію з усього Внутрішнього Сходу, щоб потім розбити всі армії разом. Дарій постійно звертається до царя то з вимогами, то з проханнями повернути його родину. Александр пропонує Дарієві прийти до нього як до владики всієї Азії та попросити його й лише тоді він поверне Дарієві всю його родину.
У листопаді 332 року до н. е. Александр прибув до Єгипту. Єгиптяни дуже добре його прийняли. Жерцями він був оголошений фараоном. Незабаром Александр почав будівництво нового міста — Александрії. Воно стало чудовим творінням Александра, згодом названим на його честь. Завдяки йому та його місту єгиптяни одержали можливість спілкуватися з усією Азією, тому що досі вони знаходилися в ізоляції.
Два роки минули з того часу, як Александр зміг перемогти досі непереможного Дарія. Той не заспокоївся, і знову зав'язався бій, уже при Гавгамелах. Зараз військо Дарія перевершувало армію Александра практично в п'ять разів. Біля міста війська Александра розташувалися на відпочинок, тоді як солдати Дарія всю ніч не стуляли очей. Перси гадали, що Александр нападе на них уночі або принаймні ранком. Замість цього Александр розгорнув свої війська в південному напрямку. Дарій віддає наказ про негайний наступ. Відразу утворюється розрив фронту, куди, не роздумуючи, уклинилися війська Александра. Вони прорвалися прямо в центр, до Дарія. І тут Дарій знову, втікає, зіштовхнувшись віч-на-віч з Александром. Цар так і не зміг його наздогнати. Однак після цієї перемоги над Дарієм Александра оголосили царем Азії.
Тепер царя приваблюють центри імперії — Вавилон і, звичайно ж, Сузи — центральна резиденція та скарбниця Ахеме-нидів. У Вавилон Александр в'їхав на своїй колісниці як тріумфатор. У Сузах він провів символічну церемонію: цар сів на трон Ахеменидів. Щоб довести свою могутність, Александру необхідно було знищити останнього з Ахеменидів — Дарія. Цар дуже поспішав, але все одно не встиг: Дарія вбили його ж соратники. Александр, побачивши труп Дарія, накрив його своїм плащем. Це означало ліквідацію вічного протистояння Заходу й Сходу.
Після смерті Дарія Александр здійснив безліч спроб, спрямованих на пробудження дрімаючих сил Сходу. Цар мріяв про створення могутньої імперії. Чимраз частіше в придворні ритуали проникають елементи Сходу, перевагу Александр віддає перським. Він одягається в перські шати, уводить в охорону палацу перських воїнів. Хочеться йому ввести й прийнятий у Персії обряд колінопреклоніння перед владикою, що закінчується поцілунком царського коліна. Однак македоняни й греки, для яких цар був лише «першим серед рівних», не погодилися із цим принизливим для них обрядом. І все-таки Александр справляв незабутнє враження на своїх сучасників, хоча зустрічалися люди, незадоволені його політикою. Наприклад, збереглося свідоцтво про п'ять пажів, які хотіли вбити Алек сандра вві сні. Урятував його тільки тривалий бенкет. А пажі потім проговорилися й були страчені.
ОСТАННІЙ ВІЙСЬКОВИЙ ПОХІД
Александр усіляко прагнув зламати духовний опір македонян і греків, який з кожним роком наростав. Він зважується на нові завоювання. Тепер його приваблює Індія. І вже влітку 327 року до н. е. Александр починає похід на Індію. Йому досить швидко вдається завоювати прикордонні провінції й фортецю Аорн. Незабаром він починає готуватися до переправи через Інд. Там жила своїм життям «країна чудес». У Північному Пенджабі цар повинен був підкорити трьох великих раджів. Один із них — Пор — не захотів підкорятися Але-ксандру. Пор вчинив так, як не чинив ніхто: він зважився вийти проти супротивника, який не знав поразок, на чолі своєї армії. Порові вдалося закріпитися на березі Гідаспа, щоб не дати Александру переправитися через ріку. Однак цар не здавався й зумів під прикриттям тропічного лісу й річкового острова перекинути на інший берег частину своїх військ. Йому зустрілися бойові колісниці й кіннота на чолі із сином Пора. Успішно розгромивши їх, Александр рушив назустріч численному війську Пора. Александру вдалося виграти цю битву.