2.2 Підвищення ефективності виробництва на основі технічного переозброєння (упровадження комплексу КМ-144 замість ОКП-70).
Для поліпшення виробничо-господарської діяльності шахти в 2004 році, для досягнення ефективності виробництва пропонується впровадження очисної техніки 3-го покоління (комплекс КМ-144) по пласту „Потрійний” у лаві обладнаній ОКП-70.
До складу устаткування комплексу КМ-144 входять:
- механізоване пересувне гідро кріплення М-144, підтримуєчно-огорожувального типу;
- вузькозахватний комбайн ДО-500
- скребковий лавний конвеєр, що згинається, СПЦ;
- насосна установка зрошення УЦНС;
- насосна уніфікована станція СНТ-40;
- кріплення спряження ОКС-1У;
- підливний скребковий перевантажувач СП-301;
- апаратура попереджувальної сигналізації і зв язку АСЗСМ;
- апаратура керування устаткуванням комплексу КУК;
- допоміжне електроустаткування (пускозахисна апаратура, магнітні станції).
Секції кріплення М-144 у порівнянні з ОКП-70 мають наступні переваги:
- збільшена швидкість кріплення очисного забою за рахунок більшого кроку установки секцій кріпи і застосування електрогідравлічного керування гідросистемою кріпи;
- збільшений робочий опір секцій кріплення, що зменшує імовірність затиснення секцій „на жорстко”, зменшує зрушення порід покрівлі в забої, а отже, зменшує відшарування покрівлі і її просипані в робочій при забойний простір;
- збільшена площа перетину для проходу повітря по лаві
Вузькозахватний комбайн ДО-500 у порівнянні з 1ГШ-68 має наступні переваги:
- збільшена енергооснащеність комбайна до 635 квт;
- збільшена ширина захоплення до 0,8 м, що зменшує питому вагу допоміжних кінцевих операцій:
- застосування без цепної системи подачі зменшує імовірність травматизму робітників у лаві:
- у комбайні ДО-500 передбачений принцип блочно-модульної „поперечної” конструкції. Принцип „поперечної” конструкції передбачає автономні силові блоки, оснащенні індивідуальними електроприводами і розміщенні у середині несучої рами. Це запобігає впливу на блоки зовнішніх зусиль, що виникають у процесі різання вугілля. Крім того, полегшує ремонт і обслуговування, тому щро до всіх блоків мається доступ для їхнього зняття з боку виробленого простору.
Блочно модульне компонування комбайна ДО-500 складається з:
1. Блоку привода виконавчого органа, що забезпечує високі силові параметри, надійність і безпеку за рахунок:
- редуктора високої точності без конічних передач;
- примусової системи змащення з фільтрацією й охолодженням мастила;
- дистанційно керованого перекидного навантажувального щита;
2.Блоку привода механізму подачі, що забезпечує простоту обслуговування і надійність при експлуатації за рахунок електромагнітного гальма регульованого по швидкості.
Блоки базових машин (ДО 110, ДО500, ДО800) цілком або частково можуть використовуватись (взаємозамінність) у всіх машинах блочно-модульного ряду.
Скребковий лавний конвеєр СПЦ-271 у порівнянні з конвеєром СУОКП-70 має наступні переваги:
- збільшена технічна продуктивність конвеєра до 12 т/хв.,
- збільшений калібр тягового ланцюга конвеєра до 26х52 мм, що зменшує кількість ланцюга,
- центральне розташування ланцюгів конвеєра СПЦ зменшує імовірність перекосу шкребків, що збільшує роботу конвеєра,
Порівняльна технічна характеристика устаткування очисних комплексів.
Секції механізованої кріпи М -144 ОКП – 70
Робочий опір секцій кріпи, кн. 8400 1900
Опір кріпи на 1 м2 покрівлі, кн. 700 660
Висота мінімальна / максимальна, мм 1650/3300 2100/3500
Крок пересувки секцій кріпи, м 0,80 1,10
Крок установки секцій закріплення, м 1,50 1,10
Тиск робочої рідини в напірній магістралі, Мпа 32 20
Площа перетину для проходу повітря, м 26,4 4,8
Зусилля початкового розпору секції кріпи, кн. 6000 760
Вузько захватні комбайни ДО – 500 1ГШ – 68
Потужність пласту, що виймається 1,5 – 3,5 1,3 – 2,5
Опірність вугілля різанню, кН/м до 360 до 300
Сумарна номінальна потужність, кВт 635 234
Діаметр шнека, м 1,4-1,6-1,8 1,12-1,25-1,4-1,6
Максимальна швидкість подачі, м/хв. 10 5,5
Стискальне зусилля, кН 450 360
Тип частини, що подає без цепна , ланцюгова, електрична ,гідравлічна
3. Теперішні перспективи.
3.1. Передача шахт у приватну власність
Передача шахт приватним власникам буде виправданою лише в тому разі, якщо вона приведе до зниження державних дотацій. Пки існують державні дотації вуглярам, приватні власники, так само як і державні менеджери, будуть зацікавлені в максимізуванні обсягів держдотацій. Це означає, що вони „роздмухуватимуть” собівартість шляхом укладання контрактів за завищеними цінами, відвантажуватимуть вугілля дружнім компаніям за заниженою ціною тощо. Тож є сенс розглядати приватизацію лише тих шахт, які не вимагають держпідтримки.
Рівень прибутковості, потрібний приватним власникам, незрівнянно вищий від претензій на фінансову віддачу держави. Приватизація не може стати джерелом грошей для продовження роботи безперспективних шахт. Поширена думка , що приватний капітал „рветься „ у вугільну галузь, і це реальний ресурс для модернізації та відновлення підприємств вугільної промисловості. Проте реально інвестиційні проекти у вугільній галузі є не чим іншим, як придбанням вугілля в розстрочку за фінансованою ціною на умовах передоплати. Комерційні структури справді постачають деякі шахти устаткуванням і забезпечують їх фінансовими ресурсами. Але при цьому вони диктують директорам свої умови надання ресурсів і відразу ж обумовлюють терміни та шляхи розрахунку. При цьому вже знають, скільки вугілля одержав і за яку ціну й закладають це в договори. Часто вартість вугілля, одержуваного в рамках „інвестиційних” схем, значно нижче від існуючої на ринку, що збільшує собівартість видобутого шахтами вугілля й обсяги держдотацій.
3.2 Керування підприємствами галузі.
Державні менеджери у вугільній промисловості сьогодні дискваліфіковані. За даними Мінпаливенерго, 1998 року за різноманітні порушення звільнено 41 керівнмка підприємств галузі, з них вісім – генеральних директорів держхолдингів і 19 директорів шахт. Але така масова ротація не привела до ефективнішої діяльності директорів. Мізерні зарплати й постійний брак бюджетних коштів провокують їх на різноманітні порушення, які підривають фінансове становище державного підприємства, але дозволяють зводити кінці з кінцями трудовому колективу. Діяльність державних менеджерів призводить до збільшення заборгованості вугільних підприємств.
Поки не виставлені довгострокові орієнтири, урядові менеджери не можуть ефективно керувати вугільною промисловістю. Останні десять років вугільна галузь України є некерованою промисловістю, оскільки немає реальної програми розвитку галузі й чиновники діють в режимі реагування. Проблема в тому ,що процеси закриття шахт і відновлення будування дуже розтягнуті в часі . Розпочаті сьогодні дії або вкладені кошти приведуть до суттєвих змін у галузі лише п ять – десять років.
Уряд мусить сформулювати відповіді на перелік важливих питань про майбутнє
- якими є потреби країни в енергетичному й коксівному вугіллі на найближчі п ять, десять років
- скільки вугілля добуватиметься, а скільки імпортуватиметься
- яка гранична збитковість , після якої шахти закриватимуться
- скільки шахтарів держава може працевлаштувати наступного року, 2003-го і т.д.
Відновлення орієнтирів – необхідна умова планування видатків. Уряд і регіональні власті є заручниками вуглярів , котрі щороку повідомляють їх, скільки грошей потрібно галузі в новому році. Керування слід здійснювати шляхом проектування майбутнього сьогодення. Не уявляючи майбутнє, уряд не має відповідей на сьогоднішні питання вуглярів, і залишається заручником їхніх вимог.
Поки не має довготермінових орієнтирів вугільна галузь успішно чинитиме спроби проти реформ. Вуглярі не зацікавлені в реформуванні галузі – робітники не хочуть бути звільненими , а декотрі директори – втратити дохідний бізнес на контрактах із дружніми комерційними структурами. Держава повинна показати шахтарям, що вона бачить їхнє майбутнє. Це знизить рівень опору реформам. Також важливо зазначити джерела вливання грошей в ескалацію напруженості в галузі. Акції протесту шахтарів часто фінансуються політичними силами й нічого спільного з обуренням у шахтарському середовищі не мають.
Вуглярі змушені вести непрозору гру з урядом, страхуючись від неплатежів із боку споживачів і чекаючи недофінансування з боку бюджету. Заявлювана шахтами претензія на держпідтримку так само, як і декларована собівартість енергетичного вугілля, є страху вальними. Вугільні підприємства не знають скільки грошей вони одержать за поставлене електростанціями вугілля, але напевне це буде не 100% оплати. Генерована на вугіллі електроенергія надходить до кінцевих споживачів. У зв язку з низькою платіжною дисципліною, нелегальним підключенням до енергомережі й неоплаченими з бюджету пільгами, обласні енергокомпанії збирають близько 50-60% коштів від вартості поставленої електроенергії. У результаті різних маніпуляцій вугільні підприємства одержують всього на всього від 5 до 20% від вартості поставленого на електростанції палива.
Вугільні підприємства прагнуть закласти в держдотацію разик невиплат грошей споживачам вугілля, і це, згідно з дослідженням Агентства гуманітарних технологій, у середньому „ більш як удвічі збільшує заявлювану шахтами собівартість вугілля”.
Єдиним надійним джерелом коштів досі залишається дотація з державного бюджету. Ерез це на держбюджет перекладається обов язок покривати заборгованість споживачів електроенергії.
Важливою умовою роботи організаційної схеми будь-якої галузі є існування повної оплати за випущений продукт. З приватизацією генерувальних компаній споживачам доведеться цілком оплачувати свої рахунки за електроенергію. Приватні власники електростанцій не зможуть собі дозволити кредитувати економіку чи субсидувати громадян за рахунок безоплатного виробництва енергії. Одержуючи повну оплату за електроенергію, вони своєчасно й у повному обсязі розраховуватимуться з постачальниками ресурсів. Це означає, що вуглярі почнуть одержувати 100% грошей за свою продукцію.