РЕФЕРАТ
на тему:
Наслідки революції 1848-49 рр. для слов’янських земель
ПЛАН
Вступ
1. Революція 1848-1849 рр. в Польщі
2. Революційні рухи 1848-1849 рр. в Чехії, їх наслідки
3. Участь словаків у революції 1848-1849 рр.
4. Наслідки революції для хорватів
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Всю Європу з 1830 по 1848 рр. сповнила французька революційна атмосфера. Ідеї свободи, рівності й демократії, вивільнені французьким революційним рухом, знайшли гучний відгомін серед ненімецьких народів Габсбурзької імперії.
Березневе повстання 1848 у Відні дало поштовх революційному і національно-визвольному рухові в усіх провінціях багатонаціональної Габсбурзької монархії. 15.3.1848 народним повстанням у Пошті почалась революція в Угорщині. 17.3.1848 утворено перший незалежний від Відня національний угорський уряд з представників ліберального дворянства на чолі з Л. Баттяні. Уряд здійснив ряд демократичних реформ. Проте з розвитком подій він поступово скочувався з революційних позицій.
1. Революція 1848-1849 рр. в Польщі
Нове піднесення визвольної боротьби на польських землях викликала революційна хвиля, що прокотилася по Європі в 1848-1849рр. На територіях, підвладних Австрії та Пруссії, сталися збройні виступи. У березні 1848 р., коли у Відні вибухнула революція, імператор Фердінанд І оголосив амністію і пообіцяв конституцію. У відповідь патріотичні маніфестації відбулись у Кракові, Львові та деяких інших галицьких містах. Однак, прагнучи зміцнити й розширити власні права, польські діячі проігнорували національні інтереси українського населення Галичини.
Як наслідок — українсько-польські суперечності загострилися, з чого скористався щойно призначений губернатором Галичини граф Ф. Стадіон. Навіть більше, дізнавшись про наміри польських шляхтичів оголосити акт розкріпачення й таким чином привернути селян на свій бік, Ф. Стадіон вирішив випередити їх і сам виявив ініціативу, пообіцявши звільнити селян від панщини. Завдяки цій акції, австрійська влада завоювала прихильність селян і перекреслила сподівання керівників польського руху залучити широкі народні верстви до боротьби за незалежність. Невдовзі польські органи влади у Кракові та Львові припинили свою діяльність.
Найбільшого розмаху революційні події набули в Познанському великому князівстві. 20 березня 1848 р. в Познані відбулася масова антиурядова демонстрація. Того ж дня сформовано Польський національний комітет, який мав домагатися надання широких повноважень Великому князівству: відновлення польської мови в школах і установах, а також формування польського військового корпусу.
Складна політична ситуація — тиск революційних сил і загроза конфлікту з Росією — примусили прусський уряд погодитися на ці вимоги. У Великій Польщі виникли польське самоврядування і збройні загони під проводом Л. Мерослав-ського. Незабаром політична ситуація змінилася, а з нею зазнала змін і позиція прусського уряду. Прусські власті запропонували поділити Велику Польщу на дві частини — польську і німецьку, а також обмежити чисельність польського війська. Після відхилення поляками цієї пропозиції Пруссія розпочала воєнні дії. Незважаючи на перемоги повстанців у битвах під Милославом і Соколувом, перевага залишалася на боці прусської армії. Польські офіцери не вірили в успіх повстання, а Мерославський, відмовившись від командування, разом зі своїм загоном склав зброю. Незабаром прусський уряд анулював усі поступки полякам і жорстоко помстився повстанцям. З придушенням революційних виступів 1848— 1849 рр. польський національно-визвольний рух пішов на спад.
2. Революційні рухи 1848-1849 рр. в Чехії, їх наслідки
Настрої, що поступово поширювалися в чеському суспільстві під впливом національно-патріотичної пропаганди, сприяли активізації політичного життя. У Чеському та Моравському сеймах виникла станова опозиція, яку не влаштовувала економічна та національна політика віденських властей. Так, сейм Чехії не захотів виконувати роль пасивного й слухняного виконавця урядових розпоряджень і виступив з вимогами надати депутатам право визначати нові податки, збільшити представництво міщан у сеймі, призначати до гімназій викладачів чеської мови тощо.
Серед проблем, що перебували на той час у центрі уваги чеського суспільства й вимагали якнайскорішого розв'язання, були: рівність чехів і німців, укладнання відносин в аграрній сфері, врегулювання соціально-економічного становища міського населення.
Після перших повідомлень про революційні події у Франції в Празі активізувалося політичне життя. 11 березня 1848р. в Празі, на Святовацлавській площі, відбулися збори представників чеських і німецьких політичних сил радикального і ліберального напряму. Так, чеські радикали вимагали прийняття конституції, розширення виборчих прав, скасування панщини, забезпечення свободи слова, зборів, гарантій особистої безпеки, свободи віросповідання, запровадження чеської мови у судочинстві та шкільництві, вирішення соціальних питань тощо. Чеські ліберали також підготували документ, у якому пропонували створити єдиний сейм Чехії, Моравії та Сілезії, надати виборчі права всім верствам населення, скасувати панщину та привілеї шляхти, зрівняти чеську мову з німецькою, встановити свободу друку, зборів та віросповідання, скоротити строк служби в армії, зменшити податки та ін.
Однак проекти підготовлених петицій не були ухвалені. Для підготовки остаточної редакції документа був створений Святовацлавський комітет.
19 березня депутація комітету відвезла до Відня петицію до імператора.
Документ, який потрапив до імператора Фердінанда І, вимагав об'єднати чеські коронні землі й створити в Празі спільний становий сейм і уряд; надати всьому населенню рівні з дворянством і духовенством права на представництво у сеймі; забезпечити рівність чехів і німців у адміністративних установах і школах та публічне судочинство; призначати на посади людей, які б володіли чеською та німецькою мовами; запровадити свободу особи, друку, зборів, віросповідання; ліквідувати рештки феодальних відносин шляхом викупу державою повинностей селян.
У Відні 13 березня вибухнула революція. Імператор відправив у відставку канцлера К. Меттерніха, скасував цензуру й пообіцяв конституцію. Реакцією на чеську петицію став оприлюднений 23 березня "Кабінетний лист", який дозволяв використання чеської мови та формування збройних загонів. У Празі почалося формування Національної гвардії. Один із її загонів — Академічний легіон — складався зі студентів. Але серед чехів запанувало розчарування, оскільки імператор не дав ствердної відповіді на вимогу державної єдності чеських земель.
У Чехії в революційних виступах брали участь широкі народні маси. Особливою організованістю позначалися виступи робітників, які голосно заявили про свої права. Так, у березні 1,2 тис. празьких текстильників виступили з вимогою поліпшити житлові умови і встановити 10-годинний робочий день. Посилилася боротьба селян. У багатьох місцях селяни відмовлялися виконувати повинності, спалювали урбаріальні книги, вирубували панські ліси, захоплювали пасовиська й вимагали розподілу поміщицької землі.
Збори Святовацлавського комітету 29 березня підготували другу петицію з вимогами чехів до імператора. 8 квітня влада мусила погодитися на створення в Празі вищих державних установ Чеського королівства, запровадження широкого виборчого права на виборах до сейму, визнання рівності чеської і німецької мов. Панщину на всій території імперії скасував спеціальний патент від 28 березня. Проголошувалася також свобода друку та віросповідання, знижувалися податки на виробництво продуктів харчування.
Якщо чехи в цілому сприятливо поставилися до відповіді на петицію, то німці в чеських землях не тільки виступили проти певних вимог, а й вимагали приєднання чеських та австрійських теренів до Німеччини. Це не відповідало інтересам Австрійської імперії, тому віденська влада прагнула співпрацювати з чеськими лібералами, які виступали за збереження Габсбурзької монархії. Так, Ф. Палацький вважав, що створення об'єднаної Німеччини призведе до розпаду Габсбурзької монархії — гаранта безпеки всіх народів, що входили до її складу. У відкритому листі до Франкфуртського парламенту, куди запросили і його, він заявив, що тільки Австрійська імперія спроможна забезпечити вільний національний розвиток чехів та інших слов'янських народів. Ця позиція, якої дотримувалася більшість чеських лібералів і радикалів, загострила чесько-німецькі відносини й формально розколола спочатку єдиний рух. У той час, коли австрійсько-німецька ліберальна ідеологія, що народжувалася, в багатьох випадках спиралася на "йосифінську" спадщину й підкреслювала насамперед загальні аспекти державно-політичної перебудови Центральної Європи, чеські ліберали висували здебільшого національні вимоги.
10 квітня 1848 р. Святовацлавський комітет у Празі було перетворено на Національний. До його складу ввійшло 100 здебільшого ліберально та консервативно налаштованих політиків. Комітет висловив негативне ставлення до виборів депутатів Франкфуртського парламенту, через що вибори відбулися тільки в німецьких округах.
Підготовка до виборів у Франкфуртський парламент, а також посилення у зв'язку з цим войовничих настроїв серед ідеологів пангерманізму спонукали чеських, словацьких, хорватських та інших слов'янських політиків до згуртування. 2 червня 1848 р. в Празі розпочав роботу Слов’янський зї'зд, який становив певну альтернативу Франкфуртському парламенту й розглядався як прообраз майбутнього слов 'ямського наддержавного союзу.
Віденський уряд заборонив скликання загальнослов'янського з'їзду, але не заперечував проти зборів представників австрійських слов'ян. Австрославізм організаторів конгресу розглядався при дворі як передумова використання з'їзду проти революційних сил. Однак австрійська преса різних напрямів виступила проти ідеї з'їзду, вбачаючи в ньому панславістську демонстрацію. Негативною була реакція й угорського уряду, який зробив спробу переконати частину слов'ян відмовитися від участі в роботі з'їзду й домагався од Відня його заборони.