Отже, українці не могли бути справжніми фашистами, оскільки не досягли того, що робило фашизм можливим – держави. Український інтегральний націоналізм міг би перетворитися у форму фашизму лише у випадку завоювання державної незалежности. Інша відмінність, яка випливала з першої, – різне розуміння співвідношення між нацією і державою. У одній із своїх промов у 1924 р. Муссоліні заявив: “Без держави немає нації. Існують тільки скупчення людей, що залежать від усіх обставин, які може їм накинути історія”. А у статті “Доктрина фашизму” він писав: “...Для фашиста все міститься в державі, і поза державою нічого ані людського, ані духовного не існує, і тим паче не має жодної вартости. У такому розумінні фашизм є тоталітарним... Не нація творить державу, як це твердить застаріла натуралістична концепція, що служила підставою публіцистики національних держав XIX століття. Якраз навпаки, держава створила націю. Саме вона наділила волею, а отже фактичним існуванням людність, яка усвідомила свою моральну єдність” [42]. Таку концепцію не могли повністю прийняти українські націоналісти, які не мали своєї держави, але вірили в існування української нації. Тому-то Сціборський, приймаючи фашистський культ держави, зауважував: “Факт існування нації неконче зумовлюється її державною незалежністю (бувають і недержавні нації, з таких наразі є й Українська Нація)” [43]. Оунівські публіцисти наголошували, що держава є лише найзручнішою формою національного життя, а не абсолютною цінністю сама по собі [44].
Цю теоретичну відмінність підкреслював і О.Мотиль. “Природно, якщо хтось ігнорує ці засновки як неважливі і зосереджується тільки на факті, що обидва рухи були антимарксистськими і авторитарними (як міг би зробити Ернст Нольте), він може зробити висновок, що український націоналізм був насправді формою фашизму. Однак, якщо останній термін повинен мати якесь точне значення, а не просто розглядатися як синонім тоталітаризму (в марксистському чи антимарксистському різновиді), то це фундаментальне філософське розходження стосовно відношення нації та держави є визначальним для відношення між націоналізмом ОУН і фашизмом” [45].
Згадаймо визначення фашизму, яке навів К.Бондаренко. Справді, визначальним у фашизмі є культ держави корпоративного типу. “Саме тому, – пише автор, – під розряд “фашистських” не підпадає ідеологія А.Гітлера – нацизм. Згідно з гітлерівськими теоріями, на першому місці у суспільній свідомості має перебувати поняття раси, а не поняття держави...” [46]
Однак, подібну логіку можна застосувати і до українського націоналізму. Адже, згідно з його теоріями, на першому місці у суспільній свідомості має перебувати поняття нації, а не поняття держави. Із наведених арґументів можна зробити висновок, що італійський фашизм, німецький націонал-соціалізм і націоналізм ОУН належали до принципово різних типів ідеологій. Проте, з таким самим успіхом їх можна розглядати як три різновиди фашизму: етатистський, расистський і націоналістичний, в залежності від того, який тип спільноти – держава, раса чи нація – проголошується найвищим.
Можемо зробити деякі висновки.
1. Концепція, згідно з якою український інтегральний націоналізм не мав нічого спільного з фашизмом (за винятком окремих неістотних запозичень) не витримує наукової критики. Фашизм суттєво вплинув на формування українського інтегрального націоналізму. Хоч його ідеологи, за рідкісними винятками, не ототожнювали себе з фашизмом, в обох ідеологіях неважко простежити цілу низку виразних паралелей.
2. Погляд на український інтегральний націоналізм як на різновид фашизму достатньо арґументований і логічно не суперечливий, а отже має право на існування в науці (особливо в рамках історії ідей, якщо розглядати її як автономний процес, жорстко не детермінований соціально-економічною і політичною історією). Однак,фашистська модель має обмежену евристичну цінність для аналізу українського націоналізму, вона не допоможе зрозуміти ані його походження, ані ідейно-політичної еволюції 1943-1944 років в умовах відкритого протистояння з нацизмом.
3. Найприйнятнішою (але не єдино істинною!) видається наступна інтерпретація: фашизм (включно з нацизмом) та український інтегральний націоналізм (поряд з іншими аналогічними рухами недержавних націй) належали до відмінних типів одного суспільного феномену, який умовно можна назвати тоталітарним націоналізмом. Український націоналізм не був механічним пересадженням на український ґрунт чужих зразків, він виріс на власному корені і відрізнявся від фашизму в засадничих питаннях. Головна з цих відмінностей наступна. Фашизм був націоналізмом державних, панівних націй, його енергія була спрямована на тоталітарну реорганізацію держави і на підкорення інших народів. Український інтегральний націоналізм був ідеологією недержавної, поневоленої нації, а отже, в першу чергу, національно-визвольний рухом, а вже потім – різновидом тоталітаризму. Одне не викликає сумніву – проблему “природи” і типології українського інтегрального націоналізму, його відношення до фашизму необхідно досліджувати і обговорювати, а не делікатно замовчувати.
----------------------------------------------------------------
ПРИМІТКИ
[1] Сціборський М. Націократія. – Париж, 1935. – С. 58.
[2] Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. – К.,1994. – Т.2. – С. 251-252.
[3] Грицак Я. Нарис історії України: Формування модерної української нації XIX-XX ст. – К., 1996. – С. 207; Бондаренко К. Фашизм в Україні. До історії проблеми // Українські варіанти. – 1997. – № 2. – С. 77-78.
[4] Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. – Т.2. – С. 480-481.
[5] Грицак Я. Нарис історії України. – С. 207-208 (пор.: Payne S.G. A History of Fascism, 1914-1945. – Madison, 1995. – P. 14-19).
[6] Бондаренко К. Фашизм в Україні. – С. 81.
[7] Там само. – С. 74.
[8] Див. праці, що вважаються класичними: Nolte E. Three Faces of Fascism: Action Francaise, Italian Fascism, National Socialism. – N.Y., 1966; Kershaw I. The Nazi Dictatorship. – 3rd ed. – London, 1993; Griffin R. The Nature of Fascism. – N.Y., 1991; Payne S.G. A History of Fascism, 1914-1945.
[9] Modern Socio-Economic Doctrines and Reform Movements // The New Encyclopaedia Britannica. Macropaedia. – 15th edition. – London, 1994. – Vol. 25. – P. 393-435.
[10] Payne S.G. Comments [to G.Allardyce’s essay “What Fascism Is Not”] // The American History Review. – Vol. 84. – 1979. – No 2. – P. 390.
[11] Payne S.G. A History of Fascism, 1914-1945. – P. 15.
[12] Прагнення дати всім явищам дефініції, які б точно відображали їхню сутність, грішить методологічним есенціалізмом (термін К.Поппера). В сучасній науці визначення не відіграють надто важливої ролі, а терміни запроваджуються лише як стенографічні символи чи позначки, щоб скоротити довгу розповідь. Такий підхід Поппер називав методологічним номіналізмом. Згідно з ним, кожне визначення слід вважати однаково прийнятним (за умови його формальної правильности). Див.: Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги / Пер. з англ. – К., 1994. – Т. 1. – С. 45-46; Т. 2. – С. 20-29, 320-321.
[13] Див.: Armstrong J.A. Ukrainian Nationalism. – 3rd ed. – Englewood, Col., 1990. – P. 12-15, 25-26, 212-213; Сосновський М. Дмитро Донцов: політичний портрет. З історії розвитку ідеології українського націоналізму. – Нью-Йорк, Торонто, 1974. – С. 21, 61, 335, 340, 364; Motyl A. The Turn to the Right: The Ideological Origins and Development of Ukrainian Nationalism. 1919-1929. – Boulder, 1980. – P. 162-163; Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. – Т.2. – С. 76-80, 479-482; Субтельний О. Україна: історія / Пер. з англ. – К., 1991, – С. 382-386. Термін “інтегральний націоналізм” з’явився у Франції на початку ХХ ст., а в 1940-х роках був запроваджений до наукового обігу Карлтоном Гейзом для означення історичного типу націоналізму, що прийшов на зміну ліберальному націоналізмові XIX ст. (див. Касьянов Г. Теорії нації та націоналізму. – К., 1999. – С. 185, 318). Здається, першим, хто у 50-х рр. застосував цей термін для характеристики ідеології ОУН, був Дж. Армстронґ.
[14] Донцов Д. Bellum sine capite // Літературно-Науковий Вістник. – 1923 (Річник XXII). – Кн. I. – С. 58-71.
[15] Липовецька М. Кілька слів про фашизм // Там само. – Кн. II. – С. 139.
[16] Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. – [б.м.:] Сучасність, 1983. – Т. II. – С. 58.
[17] Слід, однак, зауважити, що згодом Муссоліні змінив свій погляд і заговорив про універсальність фашизму. Були навіть спроби створити “Фашистський інтернаціонал”.
[18] Заграва. – 1923. – Ч. 7. – С. 97-102.
[19] Див., наприклад: Донцов Д. Передмова // Островерха М. Муссоліні: людина й чин. – Львів, 1934. – С. 3-4; він же. Коли вмирає леґенда... // Вістник. – 1936 (Річник IV). – С.296-297.
[20] Він же. Сумерк марксизму // Вістник. – 1933 (Річник I). – С. 304, 308.
[21] Себайн Дж.Г., Торсон Т.Л. Історія політичної думки / Пер. з англ. – К., 1996. – С. 769.
[22] Донцов Д. Про баронів середньовіччя і баранів з байки // Вістник. – 1936. – С.53.
[23] Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. – Т.2. – С. 493.
[24] Андрієвський Д. “Вічний мир” // Розбудова Нації. – 1928 (Річник I). – Ч. 2. – С. 52.
[25] Онацький Е. Листи з Італії. I. Дещо про фашизм // Там само. – Ч. 3. – С. 96.
[26] ОУН в світлі постанов Великих Зборів, конференцій та інших документів з боротьби 1929-1955 р. – Видання Закордонних Частин ОУН, 1955. – С. 3-6.
[27] Сціборський М. Націократія. – С. 59.
[28] Там само. – С. 72.
[29] Там само. – С. 114-116.
[30] Там само. – С.117.
[31] Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. – Т. II. – С. 401-402.
[32] Бар М., Зеленський А. Війна втрачених надій: український самостійницький рух у 1939-1945 рр. // Укр. іст. журнал. – 1992. – № 6. – С. 117.
[33] Онацький Е. Ідеольоґічні й тактичні розходження між фашизмом і націонал-соціялізмом // Розбудова Нації. – 1934. – Ч. 5-6. – С. 144-145, 147.
[34] Він же. Культ успіху // Розбудова Нації. – 1934. – Ч. 7-8. – С. 166.
[35] Бондаренко К. До питання про національну політику Організації Українських Націоналістів на початку німецько-радянської війни // Українські варіанти. – 1997. – № 2. – С. 93-95.
[36] Motyl A. The Turn to the Right. – P. 162.
[37] Ibid. – P. 163-164.
[38] Касьянов Г. Теорії нації та націоналізму. – С. 205-206.
[39] Ленин В.И. Полн. собр. соч. – Т. 45. – С.358-359.
[40] Сміт Е.Д. Національна ідентичність / Пер. з англ. – К., 1994.
[41] Онацький Е. Листи з Італії. I. Дещо про фашизм. – С. 95.
[42] Mussolini B. Doktryna faszyzmu. – Lwow, 1935. – S. 12, 14. Вважається, що справжнім автором світоглядної частини цієї праці був філософ Джованні Джентіле (Себайн Дж.Г., Торсон Т.Л. Історія політичної думки. – С.786).
[43] Сціборський М. Націократія. – С. 79.
[44] Armstrong J.A. Ukrainian Nationalism. – P. 25.
[45] Motyl A. The Turn to the Right. – P. 165.
[46] Бондаренко К. Фашизм в Україні. – С. 74.