За дорученням петербурзьких марксистів Ленін 25 квітня 1895 р. виїхав за кордон. Головною ціллю поїздки було встановлення зв’язку з групою «Звільнення праці». В Швейцарії він зустрівся з Г. В. Плехановим, В.І.Засулич, договорився з ними про присилці в Росію марксистської літератури, про сумісне видання за кордоном збірника «Працівник». Згодом Франція, Німеччина: зустрічі з П. Лафаргом – видним діячем міжнародного робочого руху, зятем К. Маркса, з В. Лібкнехтом – одним із керівників соціал-демократії. Ленін хотів зустрітися з Ф. Енгельсом, який в той час жив в Лондоні, але зустріч не відбулася: Енгельс був хворим.
7 вересня 1895 р. Володимир Ілліч повернувся в Росію. «По самому тщательному досмотру его багажа ничего предосудительного не обнаружено» - доповів жандарм з кордону. Но «предосудительное» - нелегальна література – в багажі все-таки була. Тільки запакована вона була в чемодані с подвійним дном. По дорозі в Петербург Ленін відвідав Вільно, Москву, Орєхово-Зуєво, де провів збори з марксистами.
Після приїзду в Петербург Ленін розвинув діяльність. Осінню 1895 р. вдалося об’єднати марксистські гуртки столиці в соціал-демократичну нелегальну організацію «Союз боротьби за свободу робочого класу». Головою «Союзу боротьби» була центральна група з 17 чоловік і її керуючий центр – В. І. Ленін, Г. М. Кржижановский, В. В. Старков, А. А. Ванєєв и Ю. О. Мартов.
На великих заводах та фабриках створювались робочі гуртки – низові представники «Союзу боротьби», а на інших підприємствах виділялись організатори для інформації і розповсюдження літератури. В робочих районах Петербургу були створені районні групи. Ця структура послужила прикладом при створенні соціал-демократичних організацій в інших великих містах Росії.
В листопаді 1895 р. «Союз Боротьби» возглавив текстильників на суконній фабриці Торнтона. Тут робочий день продовжувався 14 годин, зарплата була дуже низькою. Коли на фабриці почалися хвилювання, Ленін написав листівку «До працівників і працівниць Торнтона». Листівка призивала працівників: «…будем помнить, что улучшить свое положение мы можем только общими дружными усилиями».
Поява листівок на заводах налякало царську владу. На фабрику Торнтона і на другі підприємства виїжджали представники міліції і жандармерії. Царська міліція арештовувала кидала до в’язниці і висилала революціонерів. За Леніним та іншими членами «Союзу боротьби» слідкували шпигуни й поліція. Міністр внутрішніх справ доповідав царю: «Обстановка последних стачек позволяла заключить, что они происходят не без влияния извне со стороны лиц, занимающихся в столице преступной пропагандой среди рабочих» Зимою 1895-1896 рр. Ленінським «Союзом боротьби» було випущено в столиці більше 70 листівок.
Крім того, готовилось видання газети «Робоча справа». Був вже підготовлений перший номер. Ленін написав для нього передову статтю, статтю-некролог «Фрідріх Енгельс» і статтю «Про що думають наші міністри». Але в світ він не вийшов. В ніч на 9 грудня 1895 р. за скаргою провокатора були арештовані голови «Союзу боротьби» та група робочих-активістів. 5 січня 1896 р. відбулися нові арешти.
В. І. Ленін, Г. М. Кржижановскій, А. А. Танєєв, В. В. Старков та голови «Союзу» були кинуті за грати. Однак арешти не перервали діяльності «Союзу боротьби». Ленін й з тюрми правив його роботою. У в’язниці він написав листівку «Царському правительству», в якій виявляв дике свавілля царизму, брошуру про «страйки», почав працювати над книгою «Розвиток капіталізму в Росії». Трохи між рядків книги Володимир Ілліч написав проект програми соціал-демократичної партії і направив її на волю.
В травні 1896 р. в Петербурзі спалахнув грандіозний страйк текстильників, в якій брало участь більше 30 тис. працівників. Завдяки начальству «Союзу боротьби» вона відрізнялась великою організованістю та дисципліною.
За участь в страйку арештували близько 1000 працівників. Були арештовані й ті хто лишився на волю начальники «Союзу боротьби»
Про страйк текстильників стало відомо за кордоном. Англійські, французькі, німецькі, австрійські працівники присилали страйкуючим Петербургу поздоровлення та зібрані для них гроші.
«Петербургские события, – писала 27 червня 1896 р. німецька робоча газета «Вперед» - свидетельствуют об успешном проникновении социализма в массы… Главная заслуга в этом принадлежит петербургскому «Союзу борьбы за освобождение рабочего класса», который неутомимо работает над делом распространения основ социализма в России». Слідом за петербурзькими текстильниками почали забастовку працівники Іваново-Вознесенська, Москви, Орєхово-Зуєва, промислових центрів Прибалтики й Польщі.
Літні страйки 1896 р. показали силу робочого класу, управляючого марксистами. Правительство мусило видати 2 червня 1897 р. закон, за яким робочий день на фабриках та заводах не міг перевищувати 11,5 годин, в той час як раніше він продовжувався 13-14 годин.
В другій половині 90-х років на прикладі Петербургу «Союзи боротьби» були створені в Москві, Києві, Саратові, Самарі, Ярославлі, Твері, Харкові, Катеринославі, Іваново-Вознесенські та багатьох інших містах Росії. Петербурзький «Союз боротьби» посилав по містах своїх представників, налагоджував переписку, обмінювався листівками, літературою та навіть передавав гроші для страйкуючих, як це він робив, наприклад, для Іваново-Вознесенська.
В лютому 1897 р. після 14 місяців тюремного ув’язнення, Ленін був засланий в село Шушенське Єнісейської губернії. В ту ж губернію була заслані керівники «Союзу боротьби».
Велика заслуга Леніна та його товаришів по «Союзу боротьби» в тому, що вони ділом почали здійснювати ідею Маркса про з’єднання соціалізму з робочим рухом. «Союз боротьби» вперше в Росії став управляти масовими робочим рухом, поєднуючи боротьбу пролетаріату за економічні вимоги з політичною боротьбою проти царизму та капіталістичної експлуатації. Ленін першим висунув завдання про об’єднання революційних гуртків в єдину політичну партію робочого класу Росії. «Союз боротьби» представляв собою початок партії, спираючоїсь на масовий робочий рух – в цьому його історичне значення.
3. Ленінська «Іскра»
Починався 1900 рік. Росія вступала у нове ХХ століття. Як і раніш в ній царювала феодально-кріпосницька династія Романових. Але у країні зріли могучі сили, здатні скинути царське самодержавство. Революційна буря неминуче наближалася.
У далекому сибірському селі Шушенському відбував заслання Володимир Ілліч Ленін. Довгими зимовими вечорами він напружено обмірковував план створення марксистської партії робочого класу, здатного підняти народ на революцію, стати на чолі її. Без такої партії неможливе було визволення трудящих від рабства. «Перед нами стоїть у всій своїй силі ворожа фортеця, - писав В.І.Ленін, - з якої осипають нас хмари ядер і куль, знищуючі кращих борців. Ми повинні взяти цю фортецю, і ми візьмемо її, якщо всі сили пробуджуючого пролетаріату з’єднаємо з усіма силами російських революціонерів в єдину партію, до якої потягнеться все, що є в Росії живе та чесне».
З чого почати організацію такої партії? З створення всеросійської політичної газети, відповідав Володимир Ілліч. Така газета стане центром будівництва партії.
Вона допоможе об’єднати у всеросійську організацію соціал-демократичні комітети, гуртки і групи, які існували в Петербурзі, Москві, Києві, Тифлисі, Одесі, Нижньому Новгороді і в багатьох інших містах. Газета дасть цим організаціям загальний план діяльності, однакове розуміння шляхів і засобів боротьби пролетаріату. Навколо газети виникне мережа революціонерів-агентів. Вони будуть розповсюджувати газету серед робочих, постачати її матеріалами. Вони складуть ядро, костяк будучої партії. Ленін вважав, що газету треба видавати за кордоном, тому, що в Росії вона була б швидко розгромлена поліцією.
В лютому 1900 року закінчився строк заслання Леніна і він виїхав у Європейську Росію. На шляху Володимир Ілліч провів ряд нарад з соціал-демократами в Уфі, Москві, Петербурзі. Пізніше, проживаючи в Пскові, він виїздив на наради в Ригу та інші міста. Обговорювався план видання газети, її перевезення, шифри для таємної переписки, адреси, явки , способи одержання кореспонденції та грошових засобів з місць.
В серпні 1900 року, вже в Швейцарії, Ленін вів переговори по цьому питанню з групою «Звільнення праці». Газету назвали «Іскра».
В грудні 1900 року вийшов перший номер «Іскри» з епіграфом «З іскри розгориться вогонь». Ці визначні слова, взяті з широковідомої відповіді декабриста Одоєвського на послання Пушкіна «В глибині сибірських руд», говорили, що «Іскра» продовжує традиції попередніх поколінь російських революціонерів.
«Іскра» почала видаватися в Німеччині. Але на початку 1902 р. німецькою міліцією разом з агентами російської охорони вдалося виявити існування іскрівської організації. Після цього, в квітні 1902 р. друк «Іскри» було перенесено в Лондон, а весною 1903 р. – в Женеву.
До редколегії «Іскри» входило 6 чоловік і основним її редактором та автором був Ленін. В газеті постійно з’являлися його статті та замітки. Ленін організував доставку газети в Росію, налагоджував зв’язки з російськими революціонерами. Йому допомагала Н. К. Крупська, яка була секретарем редакції та вела всю величезну переписку з російськими соціал-демократичними організаціями. Тираж «Іскри» складав 8-10 тис. екземплярів.
Віддруковану на тонкому папері газету перевозили в Росію в чемоданах з подвійним дном, в переплетах книг й іншими способами. Таємний вантаж доставляли на явки. Звідси «Іскра» розповсюджувалась по всій Росії. В Батумі пачки газети та іншої революційної літератури, завернуті в брезент, нерідко викидали з паровозів в море в назначених місцях, а потім робочі діставали ці тюки з дна. Доставка «Іскри» була важкою працею, пов’язаною з великим ризиком: за розповсюдження газети правительство жорстоко карало.