МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
АЗОВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬИНЙ ІНСТИТУТ УПРАВЛІННЯ
ПРИ ЗАПОРІЗЬКОМУ ДЕРЖАВНОМУ УНІВЕРСІТЕТІ
Кафедра теорії та історії
держави і права
по історії держава і права України
на тему:
«Правове становище Гетьманщини у складі Російської держави»
студентки І курсу
гр. 102–А
юридичного факультету
денного відділення
Красницької С.С.
Науковий керівник:
К.І.Н., доцент
Папанова В.А.
м. Бердянськ
2001
Зміст
Вступ................................................................................................................... 3
Розділ 1.Обмеження прав Війська Запорізького у гетьманських статтях....... 4
1.1 Обмеження прав Війська Запорізького у гетьманських статтях
“Переяслівських” Б.Хмельницького”....................................................... 4
1.2 Обмеження прав Війська Запорізького у гетьманських статтях
“Батуринських” І.Брюховецького............................................................ 8
1.3 Обмеження прав Війська Запорізького у гетьманських статтях «Московських» І. Брюховецького.......................................................... 12
1.4 Обмеження прав Війська Запорізького у гетьманських статтях “Глуховських ” Д. Многогрішного................................................................................ 15
1.5 Обмеження прав Війська Запорізького у гетьманських статтях “Коломацьких ” І. Мазепи............................................................................................... 16
1.6 Обмеження прав Війська Запорізького у гетьманських “Решительных статтях” Д. Апостола............................................................................... 18
Розділ ІІ Малоросійські колегії: боротьба російського уряду з
“вольностями“ Гетьманщини............................................................................ 20
2.1Перша Малоросійська колегія.......................................................... 20
2.2Друга малоросійська колегія............................................................. 21
2.2.1 Поновлення Малоросійської Колегії 21
2.2.2 Остаточне знищення гетьманства на Україні та заснування
другої Малоросійської колегії.................................................................. 23
Висновки........................................................................................................... 26
Література......................................................................................................... 28
Українська держава, що виникла у 1648 році, проіснувала аж до 1783 року, коли повністю було скасовано її залишки: військову організацію та незакріпачене селянство. Ця держава розвивалася незвичайним шляхом. Вона раптово постала на чистому місці шляхом озбройної боротьби і мала назву “Військо Запорізьке”. Військовий характер держави відбився на йменуванні її глави (гетьмана), який поєднував в своїх руках функції військового керівника і глави держави.
За період гетьманського правління держави українськи землі багато разів розділялися між іноземними державами та потім знов об'єднувалися. Але вже в другій половині 17-18 століття Українська державність розвивалась під зверхністю іноземних держав: Московського царства (пізніше Російської імперії), Польщі, Австро-Угорщини.
Актуальність теми. Переосмислення та поглиблення сучасною наукою знань про державу та право зумовлює необхідність дослідження організації державної влади України другої половини XVII ст. Одним, з важливих напрямів наукового пошуку з названої проблеми є аналіз характеру влади Гетьманщини у складі Російської держави. Б.Хмельницького, який започаткував інститут гетьманства — глави-української держави, а також Брюховецького, Многогрішного, Мазепи, Данило Апостола– діяльність цих людей буде розглянуто в нашій роботі.
Об’єктом дослідження являється період Гетьманщини у складі Російської держави.
Предмет дослідження: правове становище Гетьманщини.
Мета курсової роботи: розглянути, як поступово змінювалися права війська Запорізького в період Гетьманщини.
Задачи:
дати характеристику статей «Переяслівських», «Батуринських», «Московських», «Глухівських», «Коломацьких»
розглянути створення першої і другої малоросійських колегій та виявити наслідки діяльності цих установ.
Для більш повного розкриття теми в роботі використано слідуючи методи дослідження: науково-історичний, аналіз літератури по данному питанню, діалектичний.
За усталеною впродовж XVI — першої половини XVII ст. традицією гетьмана як військового ватажка обирали козаки із свого середовища на загальній військовій раді. Процедура виборів, що врегульовувалась нормами усного звичаєвого права, передбачала проведення виборів шляхом прямого відкритого безпосереднього голосування. Склад ради не був фіксований, підрахунок голосів не проводився, рішення рада приймала простою більшістю голосів. Вже після перших перемог у ході визвольної війни українського народу наприкінці травня 1648 р. Б Хмельницький розгорнув активну діяльність з метою діквшаціі польське- шляхетської адміністрадії -та створення в центрі і на місцях козацьких військово-адміністратквних органів влади. А на кінець 1648 — початок 1649 р. Україна, що отримала офіційну назву Військо Запорозьке, мала всі основні ознаки державності населення, територія, органи влади і управління, військо, право та ін. Водночас гетьман стає визнаним як всередині країни, так І за її межами главою держави. Навіть Польща в кінці 1648 р. офіційно визнає Б.Хмельницького гетьманом, а в лютому 1649гВ, до Києва прибули польські посли, щоб вручити йому відзнаки гетьманської влади ). [2, С. 184]
Процес утвердження гетьмана — глави держави відбувався за надзвичайно складних внутрішніх та зовнішніх соціально-економічних, військове- політичних, націона-льно-етнічннх та міжконфесійних умов Екстремальна ситуація вимагала від гетьмана активних, рішучих дій» нерідко застосування непопулярних жорстких заходів. За таких обставин перебувати при владі могла лише така неординарна особа, як Б .Хмельницький. Його гострий розум, твердий характер, організаторські здібності, талант військового стратега, дипломатичний хист, магічна сила впливу на оточуючих дає можливість стверджувати, що влада Б.Хмсльницького мала яскраво виражений харязматичний характер.
Юридичну основу влади гетьмана складали норми усного звичаєвого права --«давні права та вольності», пристосовані до державного статусу України, і законодавчі акти, санкціоновані державою. Так, у червні 1648 р. загальна військова рада прийняла «Статті про устрій Війська Запорозького», що по своїй суті стали тим конституційним актом, спираючись на який гетьман видавав універсали, скликав раду, вершив суд та ін. [12, С. 19] Але основним правовим джерелом влади гетьмана були міждержавні договори.
Геополітичяе положення України та надзвичайна військово-політичяа ситуація навколо неї неминуче штовхали козацьку державу на шлях активної зовнішньополітичної діяльності. Становлення суверенної української держави, що перебувала в центрі Інтересів трьох могутніх сусідів — Речі Посполитої, Московського царства та Турецької Порти, було просто неможливим без підтримки ззовні. Водночас, вагомим елементом у системі зміцнення державної влади гетьмана було визнання його як носія вищої державної влади монархами інших країн. Розуміючи це, Б. Хмельницький розгортає широку дипломатичну діяльність. Ще в березні 1648 р він уклав військовий союз з Кримським ханством. В кінці 1648 — на початку 1649 р. для налагодження добросусідських відносин та з метою міжнародного визнання Україна обмінюється численними посольствами з Польщею, Москвою, Валамєю, Волощиною, Семигородом Першим вагомим устхом козацької дипломатії стала морська конвенція, підписана у лютому 1649 р з Туреччиною — «Договір поміж цісарем турецьким і Військом Запорозьким з народом руським відносно торгівлі на Чорному морі», що свідчило про визнання України, як суб'єкта міжнародного права.
Події кінця 50-х років ХVII ст. не лише сприяли подальшому обмеженню прав Гетьманщини у складі Російської імперії, а й поглибленню залежності українського народу, тобто обмеженими права були не тільки селян, а й інших соціальних класів, насамперед національна українська інтелегенція, яка зазнавала великих гонінь від російського уряду.
Подальші події лише виявили слабкість українського “уряду” та свідчили про відсутність такого ватажка, за яким би підвівся увесь український народ, як Богдан З. Хмельницький. Але нажаль на престол приходить імператор Петро І, який руйнує будь-які сподівання українського народу на автономію та ліквідує усі здобутки національно-визвольного руху 1648-1654 рр.
Одержавши перемогу на Лівобережжі, та поставивши всюди московські закони, князь Трубецькой міг уже сміливо взятися до виконання тих наказів, які були дані, йому на цей, передбачений, Москвою випадок. Москва бажала мати на Україні такого гетьмана, якого можна б “взяв за хохол, водить”, як висловлювався Виговецький. В першому таємному наказі Трубецькому було написано, що коли полковники і все поспільство заявлять, що не хотять більше Виговського, а бажають обрати нового гетьмана, то князь Трубецькой має вибори дозволити і після виборів виголосити на Раді промову, а по промові віддати гетьманові булаву. [14, С.130] Обраний на Раді в Германівці Юрій Хмельницький був висунутий старшиною антипольского напрямку, яка схилялася до зміцнення союзу з Москвою. Новий гетьман був людиною невеликої освіти, мовчазний, позбавлений чару Богдана, але впертий і завзятий. Одержавши відомості про обрання Ю.Хмельницького гетьманом, Трубецькой негайно зав'язав зносини з ним, закликаючи прибути на Лівобережжя до Переяслава. Хмельницький, з свого боку, вислав до Трубецького посольство, на чолі з П.Дорошенком, наказавши запропонувати нові статті та закликати царського посла до Трахтемирова. Трубецькой і воєводи відмовилися їхати за Дніпро. Але вислухали статті й зауважили, що вони написані поверх Богданівських і відклали справу до приїзду гетьмана та полковників у Переяслав. Трубецькой наказав списати для себе копію статей, а оригінал повернути Дорошенкові.