Таким чином, підготовка до повстання розпочалася раніше й тривала протягом 1802—1803 рр., але вона ще далеко не набула форми конкретної програми дій, коли життя внесло корективи до планів, що розроблювалися. Після "різні князів " перебіг подій прискорився, і вже в середині лютого 1804 р. було сформовано перший повстанський загін. Його очолив Георгій Петрович на прізвисько Карагеоргій, торговець худобою з містечка Топола, колишній молодший офіцер австрійського війська, людина малоосвічена, але, як виявилося згодом, справжній лідер.
На перших порах повстання обмежувалося однією областю — Шумадією. Повстанці зберігали лояльність султану, всіляко підкреслюючи той факт, що б'ються не проти нього, а тільки проти султанських зрадників — дахіїв та яничарів, і прагнуть лише повернення пільг та привілеїв, наданих фірманами 1793-1794 рр.
Чисельність учасників повстання, за умов максимального загострення антиосманських настроїв у масах, швидко зростала. Перші успіхи в сутичках з окремими яничарськими загонами додали сербам упевненості у власних силах. Протягом березня—червня 1804р. повстання охопило всю територію Белградського пашалику. Повстанські загони в березні зайняли міста Рудник і Валево й витіснили турків з усіх округів на північ від Морави. У середині квітня вони захопили міста Шабац і Ягодина, в травні й червні — Пожаревац та Смедерево. Після цього військо повстанців майже в повному складі зосереджується під Белградом.
Вдалими й послідовними діями в перші місяці повстання серби не тільки домоглися серйозних успіхів у збройній боротьбі — влітку 1805 р. вони вже поставили перед собою завдання зовсім очистити пашалик від присутності турків, — а й привернули до себе увагу всіх провідних міжнародних чинників, присутніх у регіоні.
1806 р. приніс повстанцям нові воєнні перемоги. їхні загони переносять свої дії за межі Белградського пашалику; протягом лютого—серпня вони тричі розбили османські війська; наприкінці року після тривалої облоги повсталі заволоділи Белградом. Під час перемир'я формуються перші сербські органи державного управління — створюється "Урядовча рада Сербська ", до якої увійшло по одному представникові від кожного округу (нахії). На дальший хід Першого сербського повстання вирішальний вплив справили зміни в співвідношенні сил великих держав — Австрії, Франції та Росії, що брали участь у подіях на Балканах. 21 вересня 1813 р. керівники Першого сербського повстання, в тому числі й Карагеоргій, проголошений у 1811 р. "верховним вождем сербського народу", залишили Белград і втекли до Австрії, кинувши країну й народ напризволяще, Порта відновила повний контроль над сербськими територіями, влаштувавши жорстоку розправу над учасниками повстання й тими, хто це повстання підтримував. Терор тривав півтора року, поки Белградський пашалик та інші області, заселені сербами, перебували під османською зверхністю.
У квітні 1815 р. сербське населення, яке перебувало під османською зверхністю, знову взялося до зброї. Розпочалося Друге сербське повстання. Як і в 1804 р., перші виступи мали стихійний характер, повстанці виступали не проти султана й турецької влади взагалі, а проти утисків, що 'їх чинив призначений Портою правитель Белградського пашалику Сулейман-паша.
Збройні сутички повстанських і османських загонів тривали протягом квітня-липня з перемінним успіхом. Повстання поволі набирало розмаху; перемоги повстанців ставали дедалі частішими й переконливішими: вони взяли місто Чачак у травні, Пожаревац у червні, здобули переконливу перемогу над авангардом турецького війська під проводом Ібрагім-паші в липні.
До кінця 1820-х років Мілош Обренович завдяки мудрій політиці всередині країни, де остаточно утвердилося його одноосібне правління (заради цього він навіть убив Карагеоргія, котрий улітку 1817 р. повернувся до Сербії), та вдалому маневруванню у відносинах з Портою і провідними європейськими державами домігся розширення сербської автономії.
Список використаної літератури
1. История Югославии: В 2 т. Москва, 1963.
2. История южньїх и западньїх славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.
3. Никифоров К. В. Сербия в середине XIX в. Москва, 1995.
4. Хрестоматия по истории южньїх и западньїх славян: В 3 т. Минск, 1987. Т. 2.
5. Шемякин А. Л. Идеология Никольї Пашича. Формирование и зволюция (1868—1891). Москва, 1998.
6. Энциклопедический словарь Брокгауза и Зфрона. Т. 58. Ст. "Сербия", "Сербская ли-тература", "Сербьі". Исторща српског народа. Београд, 1987.