В ідеології учасників національного руху чільне місце посідала теза про належність чехів до великої слов'янської родини. Історичні умови та стан справ у Європі в 20-ті роки XIX ст. (там політичне домінувала Росія) сприяли усвідомленню значною частиною чеського суспільства власної етнічної самобутності. Спираючись на результати історичних досліджень, активісти національного руху у своїй пропагандистській діяльності робили наголос на мовну близькість усіх слов'янських мов з чеською. У середовищі інтелігенції в той час навіть вважалося за можливе створення спільної слов’янської літературної мови, висувалася концепція слов'янського єднання. Уперше її обґрунтував Ян Коллар (1793-1852). Будучи проповідником протестантської громади в Пешті, він написав поему "Донька слави" (1824), у котрій пророкував можливість зникнення слов'янських народів, чий порятунок уможливлювало лише згуртування всіх слов'ян. Поема набула надзвичайної популярності серед чеських патріотів і стала справжнім "Євангелієм всеслов'янства". Однак запропонована Я. Колларом концепція культурного слов'янського єднання не мала політичного характеру і була тільки першою програмою зближення всіх слов'ян у царині культури.
Важливу роль у формуванні національно-патріотичної думки в 30—40-ві роки XIX ст. відігравали часописи: "Квяти за редакцією драматурга Й. Типа (1808-1856) та "Чеська бджола" за редакцією поета Ф. Челаковського (1799-1852), а з 1846 р. — поета-сатирика К. Гавличека-Боровського (1821—1856). Усі разом вони брали участь у виданні єдиної дозволеної владою чеської газети "Празькі новини". З ім'ям К. Гавличека-Боровського пов'язане обґрунтування політичної програми чеських лібералів — теорії австрославізму, яка передбачала перетворення Австрійської імперії на федеративну конституційну монархію з наданням автономії чехам та іншим народам.
Уже в той час у лібералів з'явилися опоненти на лівому фланзі національного руху, який відбивав настрої певної частини інтелігенції, селян та робітників. Місцем зосередження цих сил з 1845 р. став таємний гурток "Чеський ріпіл", до складу якого входили публіцисти К. Сабіна (1813—1877), Є. Арнольд (1800-1869), Й. Фріч (1829-1891) та ін. Розуміючи значення національних гасел, члени гуртка намагалися поєднати їх з гаслами соціальними. Прибічники радикальних поглядів прагнули використовувати для пропаганди різні культурно-просвітні осередки та об'єднання. Однак їхня загальна ідейна та організаційна слабкість не дала змоги радикалам посісти скільки-небудь помітне місце в проводі визвольного руху.
1. История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1996. Т. 1.
2. Костюшко Й. Й. Аграрная реформа 1848 г. в Австрии. Москва, 1993. Краткая история Чехословакии. Москва, 1988.
3. Кузьмин М. Н. Школа и образований в Чехословакии (конец XVIII — 30-е гг. XX ст.). Москва, 1971.
4. Мыльников А. С. Павел Шафарик, выдающийся учений-славист. Москва; Ленинград,1963.
5. Мыльников А. С. Иозеф Юнгман и его время. Москва, 1973.
6. Мыльников А. С. Эпоха просвещения в чешских землях. Идеология, национальное самосознание, культура. Москва, 1977.
7. Мыльников А. С. Культура чешского Возрождения. Москва, 1982.
8. Татова Л. Н. Чешская культура первой половины XIX в. Москва, 1991.