Року 1603-1605 польський уряд пішов на поступки: з митрополії уніятського митрополита вилучено Київо- Печерський манастир і дозволено обрати там православного архимандрита - Єлісея Плетенецького. А в 1607 році шляхта добилась того, що сойм ухвалив, що за грецькою вірою православного обряду залишаються її давні права, і духовенству, яке не хотіло приймати унії, дарувалась амнестія. Але ці постанови самі по собі не мали великого значіння. Не вважаючи на велике роздратування в православнім таборі, ідея унії потроху знаходила собі прихильників серед православних духовних і то не тільки таких, що схилялися до унії з особистої користі, але з мотивів ідейного характеру. Вона знаходила навіть фанатиків і мучеників. Але ще й більше значення мало те, що незалежно від унії, в початках XVII віку, масова дезерція магнатів і шляхти безпосередньо в польсько-католицький табор, виявилась в більшім розмірі, як то було раніше. Одні виховані в єзуїтських школах, другі - просто в наслідок перемоги польської культури й більшої привабливості блеску західньо-європейського життя, яке в цій культурі відбивалося, покидали свою батьківську православну віру, свою мову, звичаї, одежу й ставали католиками-поляками. В 1608р. помер старий князь Острозький, а його діти вже стали католиками. Його внучка Анна- Алоїза, що була замужем за Яном Ходкевичем, гетьманом литовським, цілком підпала під вплив єзуїтів і, ставши власницею Острога, з усіх сил заходилась нищити діло свого славетного діда. На місці православної академії повстала єзуїтська колегія. Анна-Алоїза “перехрестила” кістки батька Олександра Острозького, перетворивши цю процедуру на театрализоване дійство. За свідченням місцевого літописця, “загробний” голос князя просив, щоб його було обернено на католика, бо “віра ліпша римська”. Наступним кроком стало створення Петром Могилою на основі школи Київського Богоявленського братства, колегіуму (знаного як Київо-Могилянський), де традиційна для братських шкіл грецька мова значно поступилася місцем латині, котра у Речі Посполитій мала не лише освітнє, а практичне значення - як мова судочинства, діловодства тощо. З виникненням колегіуму за Київом остаточно закріпилось роль провідного осередку національної культури, де групувались найкращі інтелектуальні сили суспільства. Піднесенню престижу місця сприяло відновлення Могилою занедбаних і напівзруйнованих київських храмів - Софійського, Михайловського, Кирилівського тощо.
Справа української Православної Церкви спиралась тепер на дрібну шляхту й на міщанство. Це надає в дальшому боротьбі за православіє більш народний, демократичний характер.
Наступ Польської держави, зміцнення впливу польської культури - все це активізувало національну свідомість тогочасної людності, украінський народ загартовувається до боротьби за своє національне “я”.
На тлі постійного змагання української та польської культури, український народ, охоче сприймав чужоземні впливи, якщо вони відповідали його власним смакам. В ліпших университетах Европи вчиться українська молодь і несе на батьківщину культурні досягнення, якими були так багаті XIV та XV віки. Сувора готика, ренесанс, реформація у всіх її формах - все це разом із Західньою Європою переживала й Україна, і все це залишало більший або менший вплив.
Так протягом доби підкорення та пригнічення украінський народ накопичував внутрішні сили, які виявив у наступні боротьбі за незалежність.