Смекни!
smekni.com

Україна у Світі (стр. 5 из 6)

Єдиним способом протидіяти перетворенню України в буферну державу – це політичний діалог.

"Менеджер і кризи"

Українська бюрократія, як, утім, і в усьому світі, не має чіткого ідеологічного чи політичного забарвлення. Можна говорити лише про певні традиційні форми її обрядовості – данина існуючій політичній системі ("побутовий" тест на лояльність).

Процес формування тактичних альянсів для досягнення короткострокових завдань (відставка Єханурова) наочно продемонстрував, що чиновник сьогодні має практично необмежену владу і прагне законсервувати існуючу систему.

Консолідація бізнес-інтересів та інтересів бюрократії хоча й взаємовигідна, але має певні межі. Неможливо втримати під адміністративним контролем комерційний інтерес, не йдучи йому на поступки.

Тим більше, одна політична сила (по суті, що не має чітко вираженої ідеології) не в змозі за допомогою адміністративного тиску втримати інтереси бізнесу. Згодом бюрократія переходить на службу до нової політичної сили, підтримуваної більш сильним економічним лобі.

Уже зараз можна говорити, що навесні розстановка сил у парламенті буде зовсім іншою, ніж сьогодні. Це ж стосується й ситуації в органах місцевого самоврядування. Економічний прагматизм української влади є загальновідомим і "ідеологічне" геройство в її середовищі не вітається.

Тому, хоч Єханурову й вдалося на сьогоднішній день загребти під себе майже весь адмінресурс, не факт, що він зможе його мобілізувати (створити певну внутрішню корпоративність) і втримати під своїм контролем.

Це залежить від низки економічних, соціальних і політичних факторів. Крім того, живучість НСНУ і Єханурова як претендента на прем'єрське крісло більшості-2006 залежить від адекватної комунікації з ФПГ.

Об'єктивний аналіз сьогоднішньої ситуації свідчить про те, що неграмотно складений бюджет поточного року потягне за собою важкі й непопулярні рішення уряду і негативно позначиться на економічній ситуації в країні.

Будуть збільшені житлові тарифи, низка підприємств будуть приватизовані, що приведе до росту безробіття. Уже сьогодні зафіксовано істотний дефіцит бюджету, з'являються бюджетні борги. Відповідальність за економічну політику цілком лежить на чинному прем'єрі (а не на ВРУ).

НСНУ позиціонується як політична надбудова влади. Єхануров – об'єктивно найкраща мішень для атак опонентів. Щоправда, є одна особливість: з першого січня Україна є парламентсько-президентською республікою.

Тепер парламент формує уряд і визначає економічний курс держави. Якщо владою буде обрано сценарій адміністративної протидії политреформі, то Україна опиниться перед загрозою розпаду всього державного механізму.

Отже, у березні 2006 року одержимо кризу і державний менеджмент, який не в змозі з ним впоратися. Схематично це виглядає так: менеджмент окремо, криза ( що розвивається у нескінченність) окремо. На виході політичний колапс і втрата останніх крупиць державності.

Даєш нову конституцію!

Природним виходом із ситуації для провладних ФПГ є ревізія конституції, повернення президентові його необмежених функцій. Це можна зробити як за допомогою референдуму (що технологічно складно і законодавчо не до кінця легітимно), так і за допомогою звертання в Конституційний Суд на предмет конституційності прийнятих парламентом змін у Конституцію.

Правда, є ще один спосіб – блокування прийняття регулюючих законів, тих самих, котрі необхідно ухвалити, щоб конституційна реформа стала функціональною, працюючою.

Але в будь-якому випадку вирішити питання, здійснюючи тиск на чинний або майбутній парламент, майже не реально. Перегляд правил гри у владі (після помаранчевої революції) має передбачати створення системи економічної компенсації учасникам "великої гри".

Таким чином, варто врахувати інтереси всіх фігурантів, жорстко відітнути внутрішні протиріччя, й оперативно локалізувати власних опозиціонерів, у тому числі за допомогою здійснення економічного тиску.

У таких умовах навіть істотне погіршення економічної ситуації призведе до ланцюгової реакції, з наступним розпадом провладної політичної коаліції.

По-друге, в умовах економічної кризи і політичного тиску, як зовнішнього так і внутрішнього, втримати адмінресурс під своїм контролем владі не вдасться. Будь-яке погіршення ситуації пропорційне росту його реваншистських настроїв.

Адмінресурс в Україні дуже чуттєвий до зміни політичної й економічної кон'юнктури. На місцях почнеться саботаж і подвійна гра. Тиск із боку більш мобільної й ефективної масс-медійної кампанії зробить свою справу. Адмінресурс пом'якшиться і поступово почне саботувати команди, що надходять з центра.

У таких умовах, складові групи інтересів усередині блоку "НУ" також опиняться в ситуації взаємного протистояння. Загостриться і боротьба за владу всередині самого НСНУ.

При такому сценарії партію влади очікують або:

- зміна лідера блоку і масоване розкручування нового лідера на антикризових гаслах;

- суспільний діалог в ім'я стабільності й процвітання.

Перший варіант розвитку подій (консолідація адмінресурса) можливий лише за умови сильного і вольового менеджменту, оперативності й мобільності. Цими якостями Єхануров і оточення президента не володіють. Інформаційні битви влада об'єктивно програє.

Поки ж мова йде про необхідність створення єдиного майданчику для діалогу політичних сил, близьких за ідеологічними орієнтирами. У першу чергу необхідно відновити діалог між колишніми партнерами по Майдану.

Це не просто діалог у прямому ефірі, а політичний круглий стіл, учасники якого володіють політичними повноваженнями від своїх партій (блоків) і зможуть сформувати певні правила гри.

Цей дискусійний майданчик повинен формуватися не на Банковій, і не політтехнологами НСНУ. Для того щоб гравці-2006 довіряли такому комунікаційному центру, необхідний нейтральний рефері.

На жаль, якщо консолідації не відбудеться, не буде запропонований алгоритм рішення урядової кризи й виходу з конституційного безвиході, Україна повернеться в 2000 рік.

Основу сучасних міжнародних відносин у світі складають міжнародні договори. Для кожної новоутвореної держави, зокрема для України, питання договірного оформлення відносин із зовнішнім світом посідає одне з найголовніших місць. Так, одним з перших питань, що виникли після проголошення незалежності України, яка стала повноправним суб ’ єктом міжнародного права, були угоди про встановлення дипломатичних відносин з іншими країнами зарубіжжя. Завдяки активній діяльності української дипломатії в період з грудня 1991 року і до початку 2002 року Україна була визнана і встановила дипломатичні відносини з більш ніж з 170 країнами світу. Угоди про встановлення дипломатичних відносин становлять окремий цілісний блок договірно - правової бази України, який став підґрунтям для розбудови дипломатичних відносин з іншими країнами та націями, що борються за самовизначення. Ці угоди сприймалися як визнання світом прагнення України до незалежності, її твердого наміру зайняти гідне місце серед інших народів планети.

Звичайно, неможливо стверджувати, що договірно - правову базу України започатковано лише із здобуттям нашою державою незалежності. Укладення перших договорів України бере свій початок у 20- ті роки ХХ століття. Міжнародні договори укладалися УНР, проте термін їхньої дії з історичних причин виявився дуже обмеженим. Українською РСР міжнародні договори укладалися самостійно аж до закінчення періоду існування СРСР. Передусім, це багатосторонні договори універсального та регіонального характеру, учасницями яких були і є різні держави світу - від основоположної для міжнародного права Конвенції про право міжнародних договорів 1969 року до таких спеціалізованих документів, як Конвенції Міжнародної організації праці №52 про щорічні оплачувані відпустки, або ж Конвенції МОП №98 про застосування принципів права на організацію і укладення колективних договорів.

Окрім багатосторонніх договорів, що носили універсальний характер, Українська РСР також уклала кілька двосторонніх угод. Українська РСР була однією зі сторін у мирних договорах 1947 року з Болгарією, Італією, Румунією, Угорщиною та Фінляндією. Підписувалися двосторонні договори міжвідомчого характеру, зокрема, Угода між Міністерством автомобільного транспорту УРСР та Міністерством транспорту Польської Народної Республіки про утримання прикордонних автодорожніх мостів на державному радянсько - польському кордоні від 30 червня 1965 року.

Однак, домінуючою й на сьогоднішній день залишається точка зору, що, в цілому, до здобуття незалежності, Україна була практично обмеженою у своїй міжнародній договірній правоздатності. За понад сімдесят років Україною було самостійно укладено лише близько двохсот угод, що не відповідає навіть мінімальним потребам для забезпечення повноцінного існування держави.

Справжнім же поштовхом для розвитку договірно - правової бази України стало здобуття реального суверенітету. Тому договірні відносини з іншими країнами інтенсивно почали розбудовуватися лише з грудня 1991 року.

Україна як незалежна європейська держава стала повноправним суб ’ єктом міжнародного спілкування, заявила власну позицію і в міжнародних організаціях, в тому числі шляхом вступу у договірні відносини. Сфера її зовнішньополітичної діяльності стає все більш широкою, наповнюється новим змістом. Зусилля керівництва держави спрямовані на захист національних інтересів України, політичної незалежності нашої держави, її територіальної цілісності, економічних інтересів, пов ’ язаних з інтеграцією економіки України у світове господарство.