Довідник школяра та студента з всесвітньої історії (стр. 10 из 51)

!

Мета реформ — відновити за допомогою сильної центральної влади політичну і соціальну стабільність, не пориваючи при цьому з респуб# ліканськими (полісними) традиціями. Август і його наступники зосе# редили в своїх руках найвищу військову, цивільну і жрецьку владу. Однак юридично вона була оформлена як сукупність ряду традицій# них республіканських магістратур і повноважень, якими «наділяли» імператора сенат і народні збори, і не вважалася спадковою. Держав# ний устрій офіційно іменувався республікою, а верховний правитель — принцепсом, тобто «першим громадянином», або «першим сенатором» (звідси — поняття «принципат»). Республіканські органи влади (на# родні збори, сенат, магістратури) збереглися, але втратили значну частину своїх минулих повноважень. Якщо раніше вони фактично були підконтрольні римській правлячій олігархії (нобілітету), то те# пер — принцепсу і його найближчим соратникам.

Тривале співіснування монархічних і республіканських інститу# тів не дозволяє однозначно визначати державний устрій Ранньої ім# перії ані як монархію, ані як республіку. Август зміцнив державний апарат, створивши постійну армію, поліцію і бюрократію. Державна бюрократія комплектувалася за рахунок імператорських рабів, віль# новідпущеників і відряджених з легіонів воїнів. Вищі посади в дер# жаві, як і раніше, займали сенатори, які належали до привілейова# них станів, і вершники. Повноваження вищих адміністраторів були короткостроковими. Велика частина повсякденних справ вирішува# лася місцевими міськими магістратами і сенатами (куріями). Анти# чне місто (грецький поліс, італійський муніципій) було основою ран# ньої імперії, оплотом полісних (республіканських) традицій.

ТІБЕРІЙ

Тіберій (42 р. до н. е. — 37 р. н. е.) — римський імператор з 14 р., з династії Юліїв#Клавдіїв. Був пасинком Августа. Спираючись на пре# торіанців, проводив автократичну політику. Добився поліпшення фі# нансового становища імперії.

КАЛІГУЛА

Калігула (12—41 рр.) — римський імператор з 37 р., з династії Юліїв#Клавдіїв. Прагнення Калігули до необмеженої влади і вимога поклонятися йому, як богу, викликали невдоволення сенату і прето# ріанців; був убитий преторіанцями.

КЛАВДІЙ

Клавдій (10 р. до н. е. — 54 р. н. е.) — римський імператор з 41 р. з династії Клавдіїв. Заклав основи імперської бюрократії, поліпшив фінансове становище держави, упорядкував оподаткуван# ня населення, роздавав права римського громадянства провінціа# лам.

НЕРОН

Нерон (15 грудня 37 р. — 9 червня 68 р.) — римський імператор, правив у 54—68 рр.; повне ім’я при народженні — Луцій Доміцій Агенобарб, повне ім’я після приходу до влади — Нерон Клавдій Це# зар Друз Германік. Згідно з джерелами, був жорстоким, самозакоха# ним, зухвалим правителем. Репресіями та конфіскаціями настроїв проти себе різні верстви римського суспільства. За допомогою віль# новідпущеника наклав на себе руки.

ГЛАДІАТОРИ

Гладіатори (лат. gladiator, від gladius — меч) — у Стародавньо# му Римі раби, військовополонені та інші особи, яких примушували битися на арені цирку між собою або з дикими звірами. Звичай гла# діаторських боїв виник з етруських обрядів ритуальних вбивств ра# бів і військовополонених під час поховань знаті. Перші гладіаторські бої відбулися в Римі у 264 р. до н. е. Навчалися гладіатори в спеціаль# них школах (у Римі, Капуї, звідки почалося повстання Спартака, у Пренесті та Александрії). Важкоозброєні гладіатори носили імена народів, з яких вони походили — фракійці, самніти, галли.

Існували також такі розряди гладіаторів: веліти — ті, що били# ся дротиками; ретіарії (рибаки) — які билися з тризубом і мета# левою сіткою; бестіарії — які билися з дикими звірами; андаба ти — які виступали в шоломах з прорізами для очей; дімахери — які змагалися без щита і шолома з двома кинджалами; еквіти — які билися на конях зі списом, мечем і невеликим круглим щитом; есеуарії — які змагалися на бойових колісницях, керованих візни# ками; лакварії — які ловили арканом; лухорії — які билися дере# в’яним мечем або затупленою зброєю; петніарії — які билися бичем або палицею.

Влаштовувалися і морські бої. У період імперії виступ починався урочистим ходом гладіаторів з вітальними криками «Ave Caesar, moritori te salutant» — «Хай живе Цезар, ті, що йдуть на смерть, вітають тебе». Битву починали поставлені парами один проти одного лухорії і петніарії. Переможений гладіатор підіймав вгору вказівний палець як знак прохання про помилування.

Якщо глядачі (або іноді тільки імператор) щадили його, то піді# ймали вгору великий палець або махали хустками. Великий па# лець, направлений униз, означав смерть. Гладіатор міг заслужити і звільнення від служби після вдалих виступів. Такі відставні гла# діатори називалися рудіаріями, свою бойову зброю вони присвячу#

вали храму Геркулеса. Від початку V ст. бої гладіаторів були забо# ронені.

ХРИСТИЯНСТВО

Християнство — одна з трьох світових релігій (нарівні з буддиз# мом та ісламом). Має три основних напрями: православ’я, католицизм, протестантизм. В основі — віра в Ісуса Христа як Боголюдини, Спа# сителя, втілення другої особи триєдиного Божества (Трійці). Залучен# ня віруючих до Божественної благодаті відбувається через участь у таїнствах. Джерело віровчення християнства — Святий переказ, голов# ним у ньому є Святе Письмо (Біблія); а також «Символ віри», рішення всесвітніх і деяких помісних соборів, окремі твори отців церкви. Хри# стиянство виникло в I ст. н. е. серед євреїв Палестини, відразу ж розпо# всюдилося в інших народів Середземномор’я. У IV ст. стало держав# ною релігією Римської імперії. До XIII ст. вся Європа була християні# зована. На Русі християнство розповсюдилося під впливом Візантії з X ст. Внаслідок схизми (розділення церков) християнство в 1054 р. розкололося на православ’я і католицизм. Від католицизму в ході Реформації в XVI ст. відокремився протестантизм. Загальне число християн у світі перевищує 1 млрд чоловік.

ДІОКЛЕТІАН

Діоклетіан Гай Аврелій Валерій, справжнє ім’я Діокл (бл. 240— 316 рр.) — римський імператор в 284—305 рр. (з 286 р. соправи# тель), творець тетрархічної системи управління Римською імпері# єю (коли нею управляли відразу чотири особи — два імператори і два цезарі) і засновник домінату.

КОНСТАНТИН І

Константин I Великий (бл. 285—337 рр. ) — римський імпера# тор з 306 р. Послідовно проводив централізацію державного апарату, підтримував християнську церкву, зберігаючи також язичницькі культи. У 324—330 рр. заснував нову столицю Константинополь на місці давнього грецького міста Візантій.

ВЕЛИКЕ ПЕРЕСЕЛЕННЯ НАРОДІВ

Велике переселення народів — умовна назва сукупності етніч# них переміщень у Європі в IV—VII ст. германців, слов’ян, сарматсь# ких та інших племен на території Римської імперії. Безпосереднім поштовхом до Великого переселення народів було масове пересуван# ня гунів (з 70#х рр. IV ст.). Велике переселення народів сприяло кра# ху Римської імперії.

ПОНЯТТЯ «СЕРЕДНІ ВІКИ»

Термін «середньовіччя» виник на початку XV ст. (в епоху Відро# дження) серед італійських філологів#гуманістів, які умовно розділи# ли латинську мову на стародавню, середню і нову. У філологів цю градацію запозичили історики#гуманісти XVI—XVII ст., які ввели нову тричленну періодизацію всесвітньої історії: античність — сере# дні віки — новий час. Оскільки під «новим часом» вони розуміли свою епоху, середні віки в їхньому уявленні закінчувалися в XV ст. Традиція вважати настання Відродження (Ренесансу) верхньою ме# жею середньовіччя міцно закріпилася в західноєвропейській історіо# графії та в історії культури. У радянській (а тепер в російській та українській) історіографії середні віки пов’язують з часами зароджен# ня, розквіту і занепаду феодалізму в Західній Європі. При цьому по# чатком європейської середньовічної історії вважають крах Західної Римської імперії і виникнення на її уламках варварських королівств (V ст.), а кінцем — XVI і перші десятиліття XVII ст.

ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРІЇ СЕРЕДНІХ ВІКІВ

Історію середніх віків поділяють на три великих періоди: раннє середньовіччя, розвинене (або класичне) середньовіччя й пізнє сере# дньовіччя. Хронологічні рамки основних стадій розвитку середньо# вічного суспільства й держави різні історичні школи визначають не# однаково. У Західній Європі та США раннє середньовіччя датують переважно V — серединою XI ст.; класичне середньовіччя — середи# ною XI—XIV ст.; пізнє середньовіччя — XV ст. Початком історії се# редніх віків традиційно вважають падіння Західної Римської імперії (476 р.), а кінцем — відкриття Америки Х. Колумбом (1492 р.). У вітчизняній історіографії раннє середньовіччя датують V — середи# ною XI ст. То був час формування феодального ладу, феодальної роз# дробленості й поширення на всю Західну Європу впливу католицької церкви як основної ідеологічної сили в середньовічній Європі. Класи# чне середньовіччя датують періодом із середини XI до кінця XV ст. Це був час розквіту феодалізму, появи і розвитку середньовічних міст, виникнення станових монархій. Нарешті, пізнє середньовіччя датують XVI — першою половиною XVII ст. Для цього періоду хара# ктерні: розкладання феодального способу виробництва і зародження капіталістичних відносин на Заході, виникнення національних дер# жав, Великі географічні відкриття, Високе Відродження, Реформа# ція, початок наукової революції, затвердження абсолютизму, пере# мога буржуазної революції в Нідерландах. Деякі історичні школи відносять XVI—XVIII ст. до так званого «раннього нового часу» — перехідного періоду від феодалізму до капіталізму, від середньовіч# чя до нового часу.