Довідник школяра та студента з всесвітньої історії (стр. 11 из 51)

НАРОДЖЕННЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЄВРОПИ

ДАВНІ ГЕРМАНЦІ

Германці (лат. germani) — стародавні племена, які говорили на мовах германської гілки індоєвропейської сім’ї. В епоху пізньої брон# зи германці населяли Південну Скандинавію, Ютландію і Північну Німеччину між ріками Емс та Одер і Гарцьким гірським масивом. В останні століття до нашої ери германці починають розширювати свою територію на південь і захід за рахунок витіснення кельтських пле# мен. Германці та римляни уперше зіткнулися при нашесті кімврів і тевтонів, які проживали раніше в Ютландії.

У битвах із германцями римляни втратили декілька армій, вар# вари загрожували Італії, і лише Гаю Марію вдалося їх перемогти. До середини I ст. до н. е. германці вже просунулися до Рейну і Дунаю. Їхнім спробам закріпитися в Галлії поклав край Юлій Цезар. Йому належить перший опис германців та їхньої країни. Римляни докла# ли багато зусиль, щоб підкорити германські землі, і до 9 р. н. е. під римським контролем вже знаходилася територія до Ельби. Однак у цьому році в Тевтобурзькому лісі германці під проводом Армінія зни# щили три римських легіони, і кордон було відсунуто назад до Рейну. Докладну розповідь про германців склав римський історик Тацит. Він описав їхню країну, місця розселення, вірування, звичаї, суспіль# ство та спосіб ведення війни.

ВЕСТГОТИ

Вестготи (візиготи) (лат. Visigothi) — германські племена, захі# дне відгалуження готів. У IV ст. відділилися від остготів, неоднора# зово вторгалися на територію Римської імперії, заснували обширні королівства в Галлії та Іспанії. Вестготи були осілими землеробами в Дакії (на території сучасної Румунії). У 376 р. на них напали гуни і витіснили за Дунай, на територію Римської імперії. Вони отримали дозвіл жити на порубіжних землях імперії, але утиски з боку римсь# кої влади призвели до того, що вони разом з остготами підняли повс# тання і пограбували балканські провінції Риму. У 378 р. вестготи вщент розгромили імператора Валента під Адріанополем, убивши й самого імператора. У 382 р. наступник Валента імператор Феодосій I Великий уклав з ними мир і поселив їх в Мезії на правах федератів (військових союзників римлян). У 395 р. під проводом Аларіха вест# готи залишили Мезію і рушили спочатку на південь в Грецію, а по# тім в бік Італії, на територію якої з 401 р. неодноразово вторгалися. Кульмінацією їхніх походів стало пограбування Рима в 410 р. У тому ж році Аларіх помер, і його наступник Атаульф відвів вестготів у південну Галлію, а потім, у 415 р., в Іспанію. У 418 р. патрицій Кон# стантин, який пізніше став імператором Східної Римської імперії Константином III, дозволив їм повернутися і поселитися на правах федератів у провінції Аквітанія Секунда в пониззі рік Гаронни і Луа# ри. Незабаром помер вождь вестготів Валія. Його наступника короля Теодоріха I, який загинув у битві з Аттілою на Каталаунських полях в 451 р., можна вважати першим вестготським королем. Наполегли# во прагнучи розширити свою територію, часто за рахунок імперії, вестготи лишалися на правах федератів до 475 р., поки син Теодорі# ха I Ейріх не проголосив себе незалежним королем. Ейріх склав ко# декс законів, фрагменти якого дійшли до наших днів. При ньому Вестготське королівство тягнулося від Луари до Піренеїв і нижньої течії Рони, включаючи велику частину Іспанії. Ейріха змінив його син Аларіх II, який у 507 р. потерпів поразку від франкського короля Хлодвіга і загинув в битві при Вуайє поблизу Пуатьє. Внаслідок цієї битви вестготи позбавилися своїх володінь у Галлії, за винятком Се# птіманії, вузької смужки землі, що простяглася вздовж узбережжя від Піренеїв до Рони, зі столицею в Нарбонні; франки так і не змогли її завоювати. Вестготи правили в Септіманії та в більшій частині Іс# панії зі столицею в Толедо, поки в 711 р. їх не розгромили араби.

ОСТГОТИ

Остготи (остроготи, грейтунги) (лат. ostrogothae — східні готи) — одне з готських племен, що завоювало Італію й утворило на її території своє королівство (493—552 рр.). У III ст. вони населяли Північне Причорномор’я і Крим (Кримська Готія). У другій половині IV ст. створили племінний союз на чолі з королем Германаріхом, у який входили інші германські племена, а також слов’яни з Наддніп# рянщини (зокрема, з околиць Києва) і скіфо#сарматські племена. У 375 р., коли гуни вторглися в їхнє королівство, король Германаріх покінчив із собою, а остготи мігрували на захід. Значна частина ост# готів поселилася в Паннонії. Остготи відігравали помітну роль у вну# трішніх справах Візантії в V ст.

У 474 р. їхнім королем став Теодоріх з роду Амалів, який вихову# вався при імператорському дворі в Константинополі. У 484 р. імпера# тор Зенон подарував Теодоріху звання консула і патриція. Теодоріх уклав з ним договір, згідно з яким король остготів зобов’язувався вигнати з Італії короля Одоакра, який узурпував владу, і правити там до прибуття імператора. Після швидкого завоювання Італії і трьохлітньої облоги столиці Західної Римської імперії Равенни, Тео# доріх уклав з противником угоду про спільне правління (493 р.). Але через декілька днів він стратив Одоакра і став правити самостійно, фактично продовживши політику свого попередника і порушивши угоду з імператором. Теодоріху, розумному політику, дипломатич# ними і військовими методами вдалося забезпечити безпеку свого королівства. Через династичні шлюби він був пов’язаний зі всіма значними королівськими домами Європи. На півдні він завдав пораз# ки вандалам, на півночі переміг бургундів і франків, захопив Провін# цію (сучасний Прованс). Свою дочку Амаласунту він видав за Еутарі# ха, також з роду Амалів, щоб той, а потім і його син, став королем остготів і вестготів.

По смерті Еутаріха, Теодоріх поставив регентом при малолітньо# му синові Аларіха II, Амаларісі, свого радника Тіудіса (507). Після смерті Амаларіха Тіудіс став королем вестготів (531—548). Найваж# ливішою метою політики Теодоріха було зближення римлян і готів. Підкреслюючи спадкоємність своєї влади від римських імператорів, він, зі слів історика Йордана, «зняв приватне вбрання і одяг свого племені і прийняв пишний царський одяг вже як правитель готів і римлян». Після смерті Теодоріха (526) правителькою при його мало# літньому внукові Атанарісі стала Амаласунта. Вона відновила про# римську політику, повернула конфісковані землі страчених римлян їхнім родичам. Розуміючи зростаючу небезпеку війни з Візантією, Амаласунта пішла на зближення з нею, чим і викликала невдоволен# ня готської знаті. Для того щоб зберегти владу після смерті Атанарі# ха, Амаласунта вийшла заміж за Теодохада, племінника Теодоріха, але той незабаром убив її (533).

Візантійський імператор Юстініан використав вбивство Амала# сунти як привід для початку війни проти готів. Його воєначальник Велісарій, який перед тим розгромив королівство вандалів в Афри# ці, почав завоювання Італії з півдня. Оскільки Теодохад не чинив активного супротиву візантійцям, готи скинули й убили його, про# голосивши королем Вітігіса (536). Вітігіс, побоюючись союзу візан# тійців з франками, уступив їм готські володіння в Галлії в обмін на військову допомогу. Після чотирьох років боротьби і спроб залучи# ти до війни з Візантією лангобардів і персів він здав Велісарію Равенну і здався сам разом із скарбницею. Після від’їзду Веліса# рія, якому пропонували стати королем, готи обрали королем Хіль# дебальда (540—541), племінника Тіудіса. Незабаром новий король був убитий на бенкеті. Королем став Ераріх з племені ругів, якого вбили через 5 місяців за намір підкоритися Юстініану. Готи про# голосили новим королем Тотілу (541—552), племінника Хільдебаль# да. Тотіла проявив себе талановитим воєначальником і створив боєздатне військо, яке довго боролося з візантійцями. Після заги# белі Тотіли королем став один з його полководців — Тейя, але й він незабаром загинув у битві.

ВАНДАЛИ

Вандали (лат. Vandali) — великий союз східногерманських пле# мен. У 406 р. під натиском гунів вандали й алани напали на Галлію і спустошили її, а в 409 р. розселилися в Іспанії, у Бетиці (пізніше ця область отримала назву Вандалузія або Андалузія). Тут паную# чою групою стали вандали#асдінги на чолі з королем Гундеріхом, тоді як вандали#силінги та алани були розбиті вестготами — союз# никами Риму. У 429 р. брат і наступник Гундеріха Гейзеріх, який правив у 428—477 рр., переправився в Північну Африку. У 435 р. вандали стали федератами Риму. Однак через чотири роки вони порушили угоду і захопили Карфаген. Гейзеріх вів активну зовні# шню політику, приєднав до своєї держави Корсику, Сардинію і Сицилію. У 455 р. вандали захопили і пограбували Рим, знищив# ши багато пам’яток культури. Наступником Гейзеріха став Хуне# ріх, який правив у 477—484 рр. У 533 р. в Північну Африку вдерлися візантійські війська під командуванням Велісарія; це сталося після того, як узурпатор Гелімер скинув сина Хунеріха, Хільдеріха, близького друга візантійського імператора Юстініана. Внаслідок успішної кампанії, проведеної Велісарієм, королівство вандалів було знищено.