Довідник школяра та студента з всесвітньої історії (стр. 16 из 51)

Вікінги грабували кораблі, прибережні селища, монастирі й мі# ста — їхніми жертвами стали Париж, Лондон, Орлеан, Кельн, Гам# бург, Бонн, Руан, Севілья та інші населені пункти. Страх перед вікінгами був таким великим, що у багатьох церквах Західної Європи богослужіння починалося молитвою «Боже, врятуй нас від шаленства норманів!» Іноді піратам вдавалося накласти регулярну данину на населення. Вони захоплювали силою землі для поселен# ня, як це сталося на Британських островах: в Англії утворилася т. зв. область «датського права» — Денло, в Ірландії вікінги засну# вали декілька міст, у тому числі Дублін. На півночі Франції, де вікінги отримали землі в лен від французького короля, вони засну# вали герцогство Нормандія. Шведи деякий час брали данину з балтійських і фінських племен.

У давньоруських літописах розповідається, що варяги брали да# нину з північних слов’ян. На Русі скандинави стали засновниками правлячої династії Рюриковичів, пізніше варяги входили до складу дружин князів, а також служили у гвардії візантійських імперато# рів. З утворенням держав у Скандинавії заморська експансія норма# нів набула характеру державної політики.

У кінці X ст. ісландські вікінги відкрили Гренландію, звідки вони рушили далі на захід і досягли Північної Америки (Вінланд, Маркланд, Хеллуланд). У плавання вікінги зазвичай вирушали влітку. У походах в основному брали участь молоді люди, хоч деякі залишалися вікінгами до старості. Ватажки вікінгів називалися «морськими конунгами», тобто «морськими королями», а також ярлами і хевдінгами.

За свідченням давніх саг, кожний вікінг був кровним братом своїх товаришів по команді. За смерть побратима ворогу мстили навіть ціною власного життя. Здобич ділилася порівну, при цьому вождеві покладалася особлива частка. Вікінги були озброєні мечами, бойови# ми сокирами, списами, луками зі стрілами, топориками#чеканами, палицями (булавами), дротиками і гарпунами; захисне озброєння складали щити, шоломи з наносниками, кольчуги.

ЕЙРІК РУДИЙ

Ейрік Рудий (Ейрік Торвальдсон) (бл. 950 — бл. 1002) — норман# ський мореплавець. У 981—983 рр. відкрив частину східних, півден# них і західних берегів Гренландії, острів Діско, протоку Дейвіса, мис Баффіна і острів Баффінова Земля; заснував перше поселення в райо# ні Бредефіорда.

ЛЕЙФ ЕЙРІКСОН

Лейф Eйріксон (Лейф Щасливий) (бл. 975 — бл. 1022) — ісланд# ський вікінг, син Ейріка Рудого. У 1004 р. перетнув протоку Дейвіса, відкрив північно#східне узбережжя Північної Америки; у 1005 р. повернувся в Гренландію.

АЛЬФРЕД ВЕЛИКИЙ

Альфред Великий (бл. 849 — бл. 900) — король англосаксонсько# го королівства Уессекс з 871 р. Об’єднав під своєю владою ряд сусід# ніх англосаксонських королівств. За Альфреда Великого було скла# дено перший загальноанглійський збірник законів («Правда Альфре# да») і частина «Англосаксонської хроніки».

ВІЛЬГЕЛЬМ I (ЗАВОЙОВНИК)

Вільгельм І Завойовник (бл. 1027 — 9 вересня 1087 р.) — англій# ський король з 1066 р. Був побічним сином нормандського герцога Роберта II Диявола. У 1033 р., коли Роберт Диявол вирушив в Пале# стину, Вільгельма було визнано його спадкоємцем. При звістці про смерть Роберта (1035) нормандські барони на чолі з родичами помер# лого повстали проти Вільгельма, і тільки втручання французького короля Генріха I, захисника Вільгельма, зберегло за ним престол. Юність Вільгельма пройшла у війнах із сусідами, внаслідок яких він приєднав до своїх володінь графство Мен (1062) і частину земель гра# фа Анжуйського, а також у боротьбі з місцевими баронами, яких йому вдалося підкорити.

Особливу увагу Вільгельм приділяв церкві: він сам керував духов# ними соборами і за допомогою пріора Ланфранка намагався підви# щити освітній і етичний рівень духовенства. У 1051 р. він відвідав свого родича, англійського короля Едуарда Сповідника, і згодом ствер# джував, що бездітний Едуард призначив його своїм наступником, хоч таке призначення без згоди уїтенагемота не мало законної сили.

У 1066 р., коли Едуард помер і наслідником його став Гарольд II, Вільгельм заявив про свої права на англійський престол. Ці домаган# ня підтримав папа Александр II; він відлучив Гарольда від церкви і доручив Вільгельму привести Англію до покірності папській владі. Вільгельм зібрав військо рицарів і простих воїнів з Нормандії, Фран# ції та Італії чисельністю до 60 тисяч; вони відплили з гавані Сен# Валері (у гирлі Сомми) і висадилися на англійський берег 29 вересня 1066 р. 14 жовтня 1066 р. в битві під Гастінгсом Вільгельм розбив військо Гарольда II і оголосив себе королем Англії.

Навесні 1067 р. Вільгельм поїхав у Нормандію, і в Англії спалах# нуло повстання, викликане насильствами нормандців. Повернувшись в Англію, він навів там порядок і побудував ряд укріплених замків, де розмістив нормандські гарнізони. Повстання англосаксів спала# хували і надалі — у 1068, 1069, 1071 рр. Вільгельм жорстоко приду# шив їх і фактично наново завоював усю країну. Конфіскувавши землі місцевих феодалів, він роздав їх своїм прибічникам, тим самим ство# ривши прошарок нормандської знаті, на який він спирався в своєму правлінні. Вільгельм укріпив свою владу, ввівши в графствах управ# ління чиновників#шерифів, які знаходилися у прямій залежності від короля.

Крім звичайної присяги васалів своєму сюзерену він увів клятву вір# ності безпосередньо королеві («Солсберійська присяга»). Становище селян за правління Вільгельма I значно погіршилося, особливо після перепису 1086 р. («Книга страшного суду»), який перевів багатьох віль# них селян до розряду віланів. Перед смертю Вільгельму довелося вес# ти війну проти баронів Нормандії і сусідньої з нею Франції. Під час об’їзду руїн взятого ним міста Манта Вільгельм упав із сідла і сильно забився. Його привезли в Руан, де він помер 9 вересня 1087 р.

САГИ

Саги — у середньовічній Скандинавії будь#яке прозаїчне опові# дання про минуле на відміну від поетичних сказань скальдів. Саги, які дійшли до нас у письмовому вигляді, своїм корінням сягають в усні розповіді, що виконувалися публічно на бенкетах або інших збо# рах. Подібні оповідання існували в усіх скандинавських країнах, але майже всі відомі нам саги були записані в XII—XV ст. в Ісландії, середньовічна література якої була багатша за ту, що створена в ін# ших скандинавських країнах. При записах і після них саги зазнава# ли деякої переробки; безперечно, що в сагах у тому вигляді, в якому вони відомі нам, присутні вплив і запозичення з європейської літера# тури, але при цьому вони значною мірою відображають і розвивають місцеву скандинавську традицію. Найперші з тих, що дійшли до нас, — «саги про апостолів» і «саги про святих людей», які є перека# зами латинських творів. До «саг про королів» відносять саги, у яких розповідається про норвезьких конунгів (найбільш відомі «Сага про

Сверріра» і «Земне коло» Сноррі Стурлусона).

У «сагах про єпископів» розповідається про ісландських єписко# пів XI—XIV ст. У «сагах про давні часи» («Сага про Вельсунгів») є елементи епічних оповідей, але переважають казкові мотиви, тому вже в середні віки їх називали «брехливими сагами». Сагами також називали перекладні твори («Сага про Трістрама та Ісонду»), які іно# ді трактують як «рицарські саги». Найвидатніші пам’ятки — «саги про ісландців» («родові саги», також «ісландські саги»), у яких опи# суються події, що відбувалися в Ісландії в X—XI ст., тобто у «вік саг». Основна тема цих саг — розбрат між людьми, кровна помста, вірність обов’язку, мужність героїв перед лицем долі.

ЄВРОПА В X—XIII ст.

ДИНАСТІЯ КАПЕТІНГІВ

Капетінги — третя династія французьких королів, представни# ки прямої лінії якої правили королівством з 987 до 1328 р. У 987 р. Гуго Капет, граф Паризький, був обраний королем Франції (987— 996). Його прямі нащадки залишалися на престолі весь період зріло# го середньовіччя: Роберт Благочестивий (996—1031), Генріх I (1031— 1060), Філіпп I (1060—1108), Людовік VI (1108—1137), Людовік VII (1137—1180), Філіпп II Август (1180—1223), Людовік VIII (1223— 1226), Людовік IX Святий (1226—1270), Філіпп III Відважний (1270— 1285), Філіпп IV Красивий (1285—1314), Людовік X (1314—1316), Іоанн I (1316), Філіпп V Довгий (1316—1322), Карл IV Красивий (1322—1328). Представники династій Валуа і Бурбонів, що послідов# но змінили в управлінні французькою державою Капетінгів, були гілками молодших, бічних ліній цього роду.

«СВЯЩЕННА РИМСЬКА ІМПЕРІЯ»

«Священна Римська імперія » 962—1806 рр. (з кінця XV ст. — «Священна Римська імперія германської нації») була заснована ні# мецьким королем Оттоном I, який підкорив Північну і Середню Іта# лію (разом із Римом). Включала також Чехію, Бургундію (Арелат), Нідерланди, швейцарські землі і т. д. Імператори вели агресивну політику, головним чином на півдні (Італія) і сході (землі полабських слов’ян), у кінці XI—XIII ст. боролися з римськими папами за інве# ституру, за Італію. Поступово влада імператорів стала номінальною. Землі Італії були втрачені вже в середині XIII ст.; Німеччина (що займала панівне становище в імперії) розпалася на окремі територіа# льні князівства. Вестфальский мир 1648 р. закріпив перетворення імперії в конгломерат незалежних держав. «Священна Римська ім# перія» остаточно була ліквідована в XIX ст. в ході наполеонівських воєн.