Довідник школяра та студента з всесвітньої історії (стр. 17 из 51)

ФРАНКОНСЬКА ДИНАСТІЯ

Франконська династія (Салічна династія) німецьких королів і імператорів «Священної Римської імперії» правила в 1024—1125 рр. Засновником був Конрад II. Найбільш відомий представник — Ген# ріх IV.

ПРАВОСЛАВ’Я

Православ’я — одне з основних і найстаріших напрямів у хрис# тиянстві. Виникло з розподілом у 395 р. Римської імперії на Західну і Східну. Богословські основи визначилися у Візантії в IX—XI ст. Остаточно склалося як самостійна церква в 1054 р. з початком розпо# ділом християнської церкви на католицьку і православну. Поступо# во православ’я розділилося на кілька автокефальних церков. На Русі православ’я введено в кінці X ст. (988 р.).

КАТОЛИЦИЗМ

Католицизм — один з основних напрямів у християнстві. Като# лики становлять велику частину віруючих в Італії, Іспанії, Португа# лії, Франції, Бельгії, Австрії, в латиноамериканських державах; се# ред віруючих католики переважають в Польщі, Угорщині, Чехії. Послідовники католицизму є в Прибалтиці (головним чином у Лит# ві), у західних областях Білорусії, України. Розділення християн# ської церкви на католицьку і православну сталося в 1054—1204 рр.; у XVI ст. в ході Реформації від католицизму відколовся протестан# тизм. Організація католицької церкви відрізняється суворою центра# лізацією, ієрархічним характером; центр — папство, голова — Папа Римський, резиденцією якого є Ватикан. Джерела віровчення — Свя# те Письмо і Святий переказ. Особливості католицизму (у порівнянні, насамперед, з православ’ям): додавання до «символу віри» (у догмат Трійці) філіокве, тобто догмата про походження Святого Духа не тіль# ки від Бога#Отця, але й Сина; наявність догматів про непорочне зачат# тя діви Марії та її тілесне вознесіння, про непогрішність папи; різке розмежування між кліром і мирянами; целібат.

АВІНЬЙОНСЬКЕ ПОЛОНЕННЯ ПАП

Авіньйонське полонення пап — вимушене перебування рим# ських пап в Авіньйоні (Південна Франція) у період між 1309 і 1378 рр. Авіньйонський період в історії папства приходиться на понтифікат пап: Климента V (1305—1316), Іоанна XXII (1316—1334), Бенедик# та XII (1334—1342), Климента VI (1342—1352), Іннокентія VI (1352— 1362), Урбана V (1362—1370), Григорія XI (1370—1378). Повернен# ня папської резиденції в Рим сталося в 1377 р. за понтифікату Григо# рія XI.

ПЕРШЕ БОЛГАРСЬКЕ ЦАРСТВО

Перше Болгарське царство — слов’яно#болгарська держава в 681—1018 рр. на півночі Балканського півострова. Утворилося після підкорення протоболгарами Союзу семи слов’янських племен і звіль# нення цієї території з#під влади Візантії. Столиця — Пліска, з 893 р. — Преслав. Найвищої могутності царство досягло за царя Симеона. У 969 р. розпалося на східну і західну (Західно#Болгарське царство) частини, завойовані в 1018 р. Візантією.

СИМЕОН ВЕЛИКИЙ

Симеон (Симеон Великий) (р. н. невід. — 927 р.) — болгарський князь (з 893 р.), з 913 р. цар, під час правління якого Перше Болгар# ське царство досягло своєї найвищої могутності. Син князя Бориса I, Симеон, виховувався у Візантії, де пробув 10 років, вчився в знаме# нитій Магнаврській школі в Константинополі. Завдяки прекрасному знанню грецької мови й культури Симеона називали «полугреком». Проте правління Симеона відмічене безперервними війнами з Візан# тією, результатом яких стало приєднання до Болгарії обширних те# риторій імперії на півдні та заході. Перша війна розгорілася у 894 р. через торговий конфлікт. Візантії вдалося відбити натиск військ Си# меона, уклавши союз з угорцями, які увійшли в пониззя Дністра і Дунаю, загрожуючи Болгарії. Але вже у 897 р. Симеон розбив візан# тійську армію у Фракії, а в 904 р. дійшов до міста Фессалоніки, на північ від якого і простягнувся новий візантійсько#болгарський кор# дон.

!

Наступний етап воєн Симеона з Візантією почався в 913 р., коли Симеон взявся реалізовувати розроблений ним план створення єди# ної греко#слов’янської імперії під своєю владою. Константинополь змушений був піти на поступки: був підписаний договір, згідно з яким Симеон визнавався «василевсом (тобто імператором) болгар» і передбачався шлюб між малолітнім Константином VII Багрянород# ним і дочкою болгарського правителя. Мати Константина Зоя анулю# вала цей документ, і болгари знову вторглися на територію імперії. У 917 р. візантійська армія була вщент розгромлена Симеоном на р. Ахе# лой у Фракії. Наслідки розгрому для імперії були катастрофічними. Болгарські війська вступили в Грецію, взяли Фіви.

Ситуація змінилася з приходом до влади в Константинополі енер# гійного Романа Лакапіна, який зумів організувати відсіч болгарам. Незважаючи на домовленості константинопольского патріарха Ми# коли Містика, який просив Симеона припинити кровопролиття, той вважав, що наступив зручний момент для захоплення візантійської столиці. Але в 927 р. щастя відвернулося від Симеона: його війська були розбиті хорватами, які вступили в союз з імперією; у тому ж році він помер.

БОГОМИЛЬСТВО

Богомильство — єретичний рух на Балканах у X—XIV ст. (по# тім, до XVII ст., секта). Релігійно#філософське вчення богомилів бли# зьке до павликіян і вплинуло на катарів (альбігойців).

КИРИЛО І МЕФОДІЙ

Кирило і Мефодій — брати з Солуні (Салоники, Фессалоніка), слов’янські просвітителі, творці слов’янської азбуки, проповідники християнства. Кирило (бл. 827—869 рр.; до прийняття в 869 р. чер# нецтва — Константин, Константин Філософ) і Мефодій (бл. 815— 885 рр.) у 863 р. були запрошені з Візантії князем Ростиславом до Великоморавської держави для ведення богослужіння на слов’янсь# кій мові. Перевели з грецької на старослов’янську мову основні бого# служебні книги.

ВЕЛИКА МОРАВІЯ

Велика Моравія (Великоморавське, Богемське князівство) — дер# жава західних слов’ян у IX—X ст. на півдні Моравії. У 906 р. Великоморавська держава була розгромлена кочовиками — угор# цями.

ХРЕСТОВІ ПОХОДИ

Хрестові походи (1096—1270) — походи на Близький Схід (у Сирію, Палестину, Північну Африку), організовані західноєвропей# ськими феодалами і католицькою церквою під гаслом боротьби про# ти «невірних» (мусульман), звільнення Гробу Господнього і Святої землі (Палестини). 1#й Хрестовий похід (1096—1099) завершився захопленням хрестоносцями в сельджуків Єрусалима й утворенням Єрусалимського королівства, 2#й (1147—1149 рр., причиною стало взяття в 1144 р. сельджуками Едесси) і 3#й (1189—1192 рр., викли# каний завоюванням у 1187 р. Єрусалима Салах#ад#Діном) Хрестові походи були безрезультатними. 4#й Хрестовий похід (1202—1204), організований за ініціативою римського папи Іннокентія III, був на# правлений (головним чином зусиллями венеціанського купецтва) проти Візантії і завершився взяттям Константинополя; після цього на території Візантії була створена Латинська імперія (1204—1261). Останні походи — 5#й (1217—1221), 6#й (1228—1229), 7#й (1248— 1254), 8#й (1270) — не відіграли помітної ролі. З переходом до му# сульман Акри (1291) хрестоносці повністю втратили свої володіння на Сході.

РІЧАРД I (ЛЕВОВЕ СЕРЦЕ)

Річард I Левове Серце (1157—1199) — англійський король з 1189 р., з династії Плантагенетів. Велику частину життя провів поза Англією. Під час Третього хрестового походу 1189—1192 рр. захопив острів Кіпр і фортецю Акру в Палестині. Убитий під час війни з Францією.

«ВЕЛИКА ХАРТІЯ ВІЛЬНОСТЕЙ»

«Велика хартія вільностей» — грамота, підписана в 1215 р. ан# глійським королем Іоанном Безземельним. Обмежувала (в основно# му в інтересах аристократії) права короля, надавала деякі привілеї рицарству, верхівці вільного селянства, містам. Входить у число чинних актів конституції Великобританії.

ПАРЛАМЕНТ

Парламент (англ. parliament, від франц. parler — говорити) — вищий представницький орган влади. У багатьох країнах парламент має спеціальну назву (наприклад, конгрес США, Федеральні збори Російської Федерації, норвезький стортінг). Уперше парламент був утворений в Англії в XIII ст. як орган станового представництва; че# рез деякий час в його складі виділилися дві палати — верхня (палата лордів) і нижня (палата общин). Сучасний парламент, як правило, обирається населенням за встановленою конституцією системою і виконує законодавчі функції.

АЛЬБІГОЙЦІ

Альбігойці — християнська секта, що набула значного поширен# ня у XII—XIII ст. в Західній Європі, особливо в Північній Італії і Південній Франції. Її прихильники іменувалися альбігойцями (від міста Альбі, центру руху), а також катарами (грецьк. katharos — «чистий») від назви ранньої маніхейської секти, члени якої прагну# ли очиститися — звільнитися від тілесного й матеріального. Церко# вні закони, направлені проти альбігойців і прийняті III Латерансь# ким собором, ознаменували початок діяльності середньовічної інкві зиції. Собор зажадав від світських государів придушити цих «пору# шників» громадського порядку.

У 1209—1228 рр. відбулася серія кривавих битв, іноді званих аль# бігойськими війнами, або хрестовими походами проти альбігойців. Війська очолювали граф Тулузький (з боку сектантів) і Симон де Монфор (з боку хрестоносців). Згідно з мирним договором 1229 р. у Мо (Паризький договір), велика частина території альбігойців пере# йшла до короля Франції. Однак окремі секти альбігойців проіснува# ли до кінця XIV ст.