Довідник школяра та студента з всесвітньої історії (стр. 2 из 51)

В епоху палеоліту клімат Землі, її рослинний і тваринний світ досить сильно відрізнялися від сучасних. Люди епохи палеоліту ко# ристувалися лише оббитими кам’яними знаряддями, не вміючи ще шліфувати їх і виготовляти глиняний посуд — кераміку. Вони за# ймалися полюванням і збиранням рослинної їжі. Рибальство тільки починало виникати, а землеробство й скотарство не були відомі. По# чаток палеоліту (понад 2 млн років тому) збігається з появою на Землі

найдавніших мавпоподібних людей, архантропів типу олдувайського Homo habilis. Кінець палеоліту датується приблизно 12—10 тис. ро# ків тому. Палеоліт нерідко поділяється на давній (нижній, ранній) палеоліт, середній палеоліт і пізній (верхній) палеоліт.

МЕЗОЛІТ

Мезоліт (від грецьк. mesos — середній і lithos — камінь) — епоха кам’яного віку, перехідна між палеолітом і неолітом. Перехід від па# леоліту до мезоліту в основному збігся зі зміною плейстоцена голоце# ном, що характеризується сучасним кліматом, рослинністю й тва# ринним світом.

Дата мезоліту Європи (встановлена радіовуглецевим методом) — 10—7 тис. років тому (у північних районах він продовжувався до 6— 5 тис. років тому), мезоліт Близького Сходу — 12—9 тис. років тому. Для мезолітичних культур багатьох територій характерними є міні# атюрні кам’яні знаряддя — мікроліти. Використовувалися оббиті знаряддя для рубання з каменю — сокири, тесла, кирки, а також знаряддя з кістки й рогу — наконечники списів, гарпуни, рибальські гачки, вістря, кирки тощо. Поширилися лук і стріли, різноманітні прилади для рибальства і полювання на морських тварин (видовбані із суцільного дерева човни, рибальська сітка). Глиняний посуд з’явив# ся в основному вже при переході від мезоліту до неоліту. Собака, який, ймовірно, був приручений в пізньому палеоліті, широко вико# ристовувався в мезоліті; почалося приручення і деяких інших видів тварин, наприклад свині.

НЕОЛІТ

Неоліт (грецьк. neos — новий і lіthos — камінь) — новий ка# м’яний вік, епоха пізнішого кам’яного віку, що характеризується використанням винятково кремінних, кістяних і кам’яних знарядь (у тому числі виготовлених за допомогою техніки пиляння, сверд# ління й шліфування) і, як правило, широким поширенням глиня# ного посуду. Знаряддя праці епохи неоліту являють собою заверша# льну стадію розвитку кам’яних знарядь, на зміну яким прийшли дедалі поширеніші вироби з металу. За культурно#господарськими ознаками неоліт розпадається на дві групи: 1) хліборобів і скотарів; 2) вправних мисливців і рибалок. Неолітичні культури першої гру# пи відбивають наслідки переходу до принципово нових форм оде# ржання продуктів шляхом їхнього виробництва (так звана продук# тивна економіка).

Кардинальні зміни в житті суспільства, що відбулися в результа# ті цього і проявилися насамперед у розвитку осілості й різкому збіль# шенні чисельності населення, дозволяють дослідникам слідом за ан# глійським археологом Г. Чайлдом говорити про «неолітичну рево# люцію» як про перший економічний переворот в історії людства. У Старому Світі найдавніші хліборобсько#скотарські культури на Бли# зькому Сході, за новітніми даними, датуються VIII—VII тис. до н. е. Для цих культур характерним є існування осілих поселень із глино# битними будинками (іноді на кам’яних фундаментах), наявність об# відних стін, поширення святилищ, часто багато прикрашених рель# єфами і фресковим живописом, а також глиняних фігурок людей і тварин та різноманітних прикрас у вигляді намиста, браслетів і під# вісок. В Європі неолітичні культури хліборобів і скотарів уперше з’яв# ляються в Македонії наприкінці VII тис. до н. е., а потім у VI—IV тис. до н. е. поширюються на Балканах і в Середній Європі. В Україні з цим колом культур пов’язана буго#дністровська культура (відома, наприклад, за розкопками у Сороках). Селища, що складаються в основному з каркасних наземних будинків, плоскодонна кераміка, багато прикрашена розписним і продряпаним орнаментом, різнома# нітна антропоморфна пластика — характерні риси цих культур.

ЕНЕОЛІТ

Енеоліт (від лат. aeneus — мідь і грецьк. lіthos — камінь), або халколіт (від грецьк. chalkos — мідь і lithos — камінь) — мідно#ка# м’яний вік, епоха переходу від кам’яного віку до бронзового. Найдав# ніші мідні предмети й шматки руди виявлені в ранньоземлеробсь# ких поселеннях Передньої Азії (VIII—V тис. до н. е.). З IV тис. до н. е. мідні й бронзові знаряддя почали витісняти кам’яні.

ВІРУВАННЯ ПЕРВІСНИХ ЛЮДЕЙ

АНІМІЗМ

Анімізм (від лат. anima, animus — душа, дух) — віра в існування душ і духів, тобто фантастичних, надприродних, надчуттєвих обра# зів, що в релігійній свідомості уявляються діючими у всій мертвій і живій природі агентами, які керують усіма предметами та явищами матеріального світу, включаючи й людину. Якщо душа уявляється

пов’язаною з якою#небудь окремою істотою або предметом, то духу приписується самостійне існування, широка сфера діяльності й здат# ність впливати на різні предмети. Душі й духи уявляються то аморф# ними, то фітоморфними, то зооморфними, то антропоморфними іс# тотами, однак вони завжди наділяються свідомістю, волею й інши# ми людськими властивостями.

ФЕТИШИЗМ

Фетишизм (від португ. feitio — талісман) — релігійне поклонін# ня матеріальним предметам — фетишам, яким приписуються надпри# родні властивості. Із шануванням фетишів (стовпів, каменів тощо) на# родами Західної Африки вперше познайомилися португальські моря# ки в XV ст.; термін «фетиш» уведений голландським мандрівником В. Босманом на початку XVIII ст. Французький учений Ш. де Брос у творі «Про культ богів фетишів» досліджував фетишизм у релігіях давніх єгиптян, греків, римлян. Французькі просвітителі розглядали фетишизм як архаїчну форму релігії, безпосередньо пов’язану з неуц# твом. Для німецького філософа Г. Гегеля фетишизм — форма первіс# ної, безпосередньої релігії — чаклунства, коли людина здійснює не# прямий вплив на природу за допомогою чарівного засобу — фетиша, досягаючи того, що їй потрібно.

ТОТЕМІЗМ

Тотемізм (від «ототем» — слова з мови індіанців#оджибве, що означають «його рід») — комплекс вірувань, міфів, обрядів і звичаїв родоплемінного суспільства, пов’язаних з уявленням про надприрод# не споріднення між визначеними групами людей і так званими тоте# мами — видами тварин і рослин (рідше — явищами природи й не# живими предметами). Основний вид тотемізму — клановий, або ро# довий (індивідуальний чи (рідше) статевий). Тотем (найчастіше вид тварин) — предмет релігійного поклоніння групи, що носить його ім’я, зазвичай родової громади, членам якої забороняється полювати на тотема, убивати його і вживати в їжу, а також одружуватися між собою (екзогамія).Тотемна група вважає себе пов’язаною з тотемом спільним походженням від міфічних предків — напівлюдей#напів# тварин або напіврослин — і бачить у ньому заступника і джерело життєвих благ. Звідси магічні обряди розмноження тотема — риту# альне поїдання його м’яса (у звичайних умовах забороненого), розпо# відання міфів, танці, що наслідують тотема.

!

МАГІЯ

Магія (лат. magia, від грецьк. magеia) — чаклунство, чарівницт# во, обряди, пов’язані з вірою в здатність людини надприродним шля# хом впливати на людей, тварин, явища природи, а також на уявлюва# них духів і богів. Магія, як і інші явища первісної релігії, виникла в найдавнішу епоху, коли людина була безсила в боротьбі з природою.

ПЕРВІСНООБЩИННИЙ ЛАД

РОДОВА ОБЩИНА

Родовою общиною називається первісний колектив людей, по# в’язаних родинними зв’язками. Для родової общини характерне ко# лективне володіння засобами виробництва (промисловою територі# єю, знаряддями праці), зрівняльний розподіл продуктів, суспільне самоврядування, єдині для всіх правила поведінки (звичаї) і релігій# ні уявлення.

МАТРІАРХАТ

Матріархат (від лат. mater — мати і грецьк. arche — влада) — одна з форм суспільного устрою, переважно в ранній період первісно# общинного ладу. Характеризується домінуючим становищем жінки в сім’ї та суспільстві, успадкуванням майна по материнській лінії. На зміну матріархату прийшов патріархат.

ПАТРІАРХАТ

Патріархат (від лат. pater — батько і грецьк. arche — влада) — період родового ладу, для якого характерна провідна роль чоловіків у господарстві, суспільстві та сім’ї.

ПЛЕМ’Я

Плем’я — це етнічна спільність і тип соціальної (суспільної) орга# нізації епохи первіснообщинного ладу. Для племені характерні ро# динні зв’язки між його членами, розподіл на роди та фратрії, спіль# ність території проживання, деяких елементів господарства, само# свідомості та самоназви, звичаїв та релігійних культів, а для пізньо# го етапу — племінне самоврядування, що складалося з племінної ради (народних зборів), старійшин і військових вождів. Окремі племена могли об’єднуватися в союзи племен.

БРОНЗОВИЙ ВІК

Бронзовий вік — історичний період, який змінив енеоліт і який характеризується поширенням металургії бронзи, бронзових знарядь і зброї в кінці IV тис. до н. е.