Довідник школяра та студента з всесвітньої історії (стр. 22 из 51)

ВЕЛИКІ ГЕОГРАФІЧНІ ВІДКРИТТЯ

ОГЛЯД ВЕЛИКИХ ГЕОГРАФІЧНИХ ВІДКРИТТІВ

Великі географічні відкриття — найбільші відкриття європей# ських мореплавців і землепроходців, зроблені в XV — середині XVI ст. Спонукальних мотивів для відправлення європейцями чис# ленних експедицій було кілька. Це пошуки нових торгових шляхів, оскільки розширення володарювання турків зруйнувало традиційні торгові зв’язки Європи зі Сходом, перекривши найважливіший тор# говий шлях на схід через Малу Азію та Сирію. Крім того, до цього часу вже була практично вирішена задача мореплавства у відкрито# му морі, побудовані надійні судна, пристосовані до океанського пла# вання; усе це стимулювало пошук нових шляхів в Індію, відкриття і захоплення земель, що знаходилися на південь від Європи.

ПЕРШИЙ ПЕРІОД ВІДКРИТТІВ

Далекі морські експедиції першими почали здійснювати порту# гальські мореплавці, пірати і работоргівці. У 1419 р. Ж. Гонсалвіш Зарку і Т. Ваш Тейшейра відкрили острови Мадейра і Санта, між 1427 і 1432 рр. М. Велью Кабрал відкрив Азорські острови. У 1445 р. капітан Д. Діаш обійшов західний край Африки і назвав його Зеле# ним Мисом, а експедиція А. Кадамосто в 1456 р. відкрила острови Зеленого Мису. У 60—70#ті роки португальці досліджували береги Гвінейської затоки; у 1482 р. капітан Д. Кан відкрив гирло р. Конго. У 1487—1488 рр. каравели Б. Діаша досягли південного краю Афри# ки, відкривши мис Доброї Надії. Нарешті, у 1497—1498 рр. експе# диція Васко да Гама на чотирьох суднах обігнула Африку з півдня, вийшла в Індійський океан і досягла берегів Індії.

Виходячи з уявлення про кулястість Землі, генуезець Христофор Колумб на іспанській службі зробив спробу досягнути Індії іншим шляхом (пливучи на захід Атлантичним океаном). Іспанський уряд дав йому 3 каравели (найбільша була водотоннажністю 280 т), і 12 жовтня 1492 р. експедиція під керівництвом Колумба досягла од# ного з Багамських островів. Крім того, були відкриті острови Куба і Гаїті. Потім великий мореплавець здійснив ще три плавання, відкривши острови Пуерто#Ріко, Ямайку і кілька невеликих островів з групи Ма# лих Антильських, а також узбережжя Південної і Центральної Амери# ки. Колумб помер у 1506 р., будучи упевненим, що відкрив новий шлях в Індію. Насправді ж він був першовідкривачем Америки.

У 1499—1504 рр. чотири подорожі (у складі іспанських експеди# цій) здійснив до берегів Нового Світу італієць Амеріго Веспуччі. Ні# мецький картограф і видавець М. Вальдземюллер у передмові до книги Веспуччі запропонував назвати новий материк на честь Амері# го — Америкою, і ця назва увійшла в історію (у 1538 р. вона вперше була вказана на карті Південної і Північної Америки).

У 1500—1501 рр. ескадра під командуванням португальця П. А. Кабрала, що прямувала в Індію, через екваторіальну течію силь# но відхилилася від курсу на захід і досягла берегів Бразилії, яка була оголошена володінням Португалії. Берегів Тихого океану першим з європейців досяг іспанський конкістадор В. Нуньєс де Бальбоа, який перетнув у 1513 р. Панамський перешийок. Остаточно підтвердив наявність величезного океану між Америкою і Азією Ф. Магеллан, який очолив перше плавання навколо світу (1519—1521). Експеди# ція під керівництвом Магеллана дослідила південно#східну частину Південної Америки, відкрила протоку між Атлантичним і Тихим океанами (Магелланова протока) і здійснила плавання в південній ча# стині Тихого океану. Магеллан побував на Маріанських і Філіппінсь# ких островах (де загинув у сутичці з тубільцями). З 239 людей, що відправилися з ним у плавання, в Іспанію повернулася 21 (ними ко# мандував керманич експедиції баск С. Ель#Кано).

Наприкінці XV ст. італієць Дж. Кабот на англійській службі від# крив північно#східне узбережжя Північної Америки, яке на рубежі X—XI ст. вже відвідувалося вікінгами. Пізніше його син С. Кабот здійснив тривалу подорож уздовж східного узбережжя Південної Аме# рики. У другій чверті XVI ст. Ф. Пісарро, Д. де Альмагро, Ф. Орель# яна та інші іспанські конкістадори досліджували Тихоокеанське уз# бережжя Південної Америки, відкрили Перу, Чілі й найбільші пів# денноамериканські ріки Амазонку, Оріноко, Парану і Парагвай.

ДРУГИЙ ПЕРІОД ВІДКРИТТІВ (СЕРЕДИНА XVI — СЕРЕДИНА XVII СТ.)

У цей час почалося освоєння Сибіру руськими мандрівниками і землепроходцями. Помори, що заселяли узбережжя Білого моря, відправлялися у тривалі плавання на невеликих парусних суднах, відкриваючи полярні острови (Шпіцберген та інші). У 1579 або 1581 р. Єрмак почав похід у Сибір. На півночі Західного Сибіру в 1601 р. засноване місто Мангазея — центр торгівлі хутром. На Єнісеї та Лені були побудовані руські фортеці — остроги. У 1639 р. І. Мос# квитін пройшов до узбережжя Охотського моря. В. Поярков і Є. Хаба# ров у 1649—1653 рр. зі своїми козацькими загонами вийшли до Амура. Експедиція С. Дежнєва першою пройшла Берінговою прото# кою, що розділяє Азію і Північну Америку. Похід В. Атласова на Камчатку завершив добу географічних відкриттів росіян у Сибіру та на Далекому Сході.

Спроби європейських мандрівників у цей період обігнути відкри# ту Колумбом землю з півночі й знайти новий шлях в Азію обумовили інтенсивне вивчення Північної Атлантики та Арктики. Англієць Дж. Девіс здійснив три плавання в пошуках північно#західного про# ходу з Атлантичного в Тихий океан, у 1587 р. відкрив протоку (яка носить його ім’я). Г. Гудзон під час експедицій в арктичні частини Північної Америки відкрив протоку, затоку і ріку, названі його ім’ям. В. Баффін у 1612—1616 рр. здійснив експедицію до берегів Шпіц# бергену, досліджував Гудзонову затоку і море, згодом назване його ім’ям, відкрив ряд островів у Канадському Арктичному архіпелазі. Голландський мореплавець В. Янсзоон у 1606 р. відкрив Австралію (західне узбережжя півострова Кейп#Йорк). У 1642 г. А. Тасман від# крив острів, названий на його честь Тасманією, першим обійшов Ав# стралію з півдня, відкрив Нову Зеландію і ряд архіпелагів у Тихому океані. Плаваючи в цьому регіоні, Л. Торрес відкрив південний бе# рег Нової Гвінеї і протоку між нею і Австралією.

Значення Великих географічних відкриттів в історії людства ве# личезне. Вони ознаменували нову еру в географічному дослідженні Землі, дали поштовх до розвитку багатьох галузей природознавства, сприяли інтенсифікації світової торгівлі й підготували умови для європейської колоніальної експансії.

РЕФОРМАЦІЯ В ЄВРОПІ

М. ЛЮТЕР

Лютер Мартін (1483—1546) — діяч Реформації в Німеччині, початок якої поклав його виступ (1517) у Віттенберзі з 95 тезами про# ти торгівлі індульгенціями; ці тези відкидали основні догмати като# лицизму. Був засновником лютеранства. Переклав на німецьку мову Біблію, затвердивши норми загальнонімецької літературної мови.

ІНДУЛЬГЕНЦІЯ

Індульгенція (від лат. indulgentia — милість) — у католицькій церкві повне або часткове відпущення гріхів, а також письмове посвід# чення про це. Широка торгівля індульгенціями (з XII—XIII ст.) була засобом збагачення духовенства.

РЕФОРМАЦІЯ

Реформація (від лат. reformatio — перетворення) — суспільно# політичний та ідеологічний рух у Західній і Центральній Європі XVI ст., що прийняв релігійну форму боротьби проти католицького учення і церкви. Початок Реформації пов’язують з виступом Марті# на Лютера 31 жовтня 1517 р. проти торгівлі папськими індульгенці# ями. Ідеологи Реформації висунули тези, які заперечували необхід# ність католицької церкви з її ієрархією та інститутом духовенства, відкидали канони католицького богослужіння, не визнавали права церкви на земельні багатства. Традиційно виділяють три основних напрями Реформації: бюргерський (Лютер, Жан Кальвін, Ульріх Цвін# глі); плебейський, який вимагав скасування католицької церкви та поєднувався з боротьбою за встановлення соціальної рівності (Томас Мюнцер, анабаптисти); королівсько#князівський, що відображав ін# тереси світської влади, яка прагнула розширити своє політичне зна# чення за рахунок церковних володінь. Під ідейними гаслами Рефор# мації проходили Селянська війна в Німеччині 1524—1526 рр., Нідерландська і Англійська революції. У Реформації містяться дже# рела протестантизму.

Т. МЮНЦЕР

Мюнцер Томас (бл. 1490—1525) — вождь селянсько#плебейсь# ких мас у Реформації і Селянській війні 1524—1526 рр. у Німеччи# ні. У релігійній формі проповідував ідеї насильницького повалення феодального ладу, передачі влади народові й встановлення справед# ливого суспільства. Намагався створити в тюринго#саксонському районі єдиний центр Селянської війни, але 15 травня 1525 р. його загін було розгромлено поблизу м. Франкенгаузен, а Мюнцера схоп# лено і страчено.

СЕЛЯНСЬКА ВІЙНА В НІМЕЧЧИНІ

Селянська війна в Німеччині 1524—1526 рр. була викликана посиленням феодального гніту; тісно переплелася з Реформацією. Основні райони: швабсько#шварцвальдський, франконський, тюрин# го#саксонський. Селяни, підтримані частиною городян (особливо пле# бейством), штурмували дворянські замки й монастирі, захоплювали міста. Програма повсталих — «Дванадцять статей» — вимагала ска# сування кріпацтва, зменшення податків і панщини, вільного корис# тування громадськими угіддями.