Довідник школяра та студента з всесвітньої історії (стр. 23 из 51)

Вождь та ідеолог селянсько#плебейського табору Томас Мюнцер закликав до встановлення справедливого ладу. До селян приєднала# ся частина бюргерства і рицарства. Селянська війна була жорстоко придушена військами Швабського союзу.

Ж. КАЛЬВІН

Кальвін Жан (1509—1564) — французький діяч Реформації, за# сновник кальвінізму. Головний твір Кальвіна називався «Повчання в християнській вірі». Ставши з 1541 р. фактичним диктатором Же# неви, він перетворив її на один із центрів Реформації. Характеризу# вався крайньою релігійною нетерпимістю.

КАЛЬВІНІЗМ

Кальвінізм — напрям протестантизму, заснований Ж. Кальві# ном. З Женеви розповсюдився на Францію (гугеноти), Нідерланди, Шотландію й Англію (пуритани). Під впливом кальвінізму прохо# дили Нідерландська (XVI ст.) та Англійська (XVII ст.) революції. Для кальвінізму особливо характерні: визнання тільки Святого Письма, виняткове значення доктрини призначення (тобто призна# чення життя людини, її порятунку або засудження походить від Божої волі; успіх у професійній діяльності служить підтверджен# ням її обраності), заперечення необхідності допомоги з боку духо# венства в спасінні людей, спрощення церковної обрядовості (під час богослужіння не звучить духовна музика, не запалюються свічки, у церквах відсутні настінні зображення). Сучасні прихильники кальвінізму — кальвіністи, реформати, пресвітеріани, конгрегаціо# налісти.

ПРОТЕСТАНТИЗМ

Протестантизм (від лат. protestans, род. в. protestantis — той, що публічно доводить) — один з основних напрямів у християнстві. Відокремився від католицизму в ході Реформації XVI ст. Об’єднує безліч самостійних течій, церков і сект (лютеранство, кальвінізм, ан# гліканська церква, методисти, баптисти, адвентисти і т. д.). Для про# тестантизму характерні відсутність принципового протиставлення духовенства мирянам, відмова від складної церковної ієрархії, спро# щений культ, відсутність чернецтва, целібату; у протестантизмі не# має культу Богородиці, святих, ангелів, ікон, число таїнств зведене до двох (хрещення і причастя). Основне джерело віровчення — Святе Письмо.

КОНТРРЕФОРМАЦІЯ

Контрреформація — церковно#політичний рух в Європі середи# ни XVI—XVII ст. на чолі з папством, направлений проти Реформа# ції. В основу програми Контрреформації покладено рішення Триден# тського собору 1545—1563 рр. Здійснювалася в основному за допо# могою інквізиції. Активні провідники Контрреформації — чернечі ордени, особливо єзуїти.

ЄЗУЇТИ

Єзуїти (лат. societas Jesu — «Товариство Ісуса») — католиць# кий чернечий орден, заснований у 1537 р. Ігнатієм Лойолою. За# тверджений папою Павлом III у 1540 р., у 1550 р. від папи Юлія III орден отримав детальний опис своїх завдань і структури. В умовах поширення протестантизму і критики традиційного черне# цтва перед єзуїтами ставилися завдання поширення і захисту віри, а також виховання «добрих католиків», чому служили проповідь, викладання в навчальних закладах і допомога знедоленим. Здійс# ненню завдань ордену служили централізм та ієрархія; будь#хто з єзуїтів міг жити в миру; було також відсутнє єдине орденське вбрання.

Після попереднього іспиту бажаючий вступити до ордену — нови цій — покликаний був два роки працювати в госпіталі або здійснити босоніж пілігримство, жити у злиднях і на милостиню (перша екза# минація). Потім починався період навчання богослов’я і суміжних наук, який мав невизначену тривалість (друга екзаминація). З числа схоластиків#учнів відбиралися особи для річного новиціату (третя екзаминація) — терціарії, які потім в залежності від виявлених зді# бностей могли стати членами двох наступних рівнів ордену: коад’ю торів (помічників) і професів, які приймали три звичайні чернечі обітниці — цнотливості, бідності й слухняності.

З останніх відбиралися потім «професи четвертої обітниці» — чи# сельно обмежена еліта ордену, — які приносили обітницю особистої слухняності Папі Римському. Вони обирали генерала ордену, якому належала вся повнота влади; від скликання генерального капітулу єзуїти відмовилися. Резиденція генерала знаходилася в Римі. Особ# ливий акцент Лойола робив на дотриманні обітниці слухняності: ор# ден мислився як безвідмовне знаряддя в руках папства, а кожний його член покликаний був, «немов труп», підпорядкувати себе стар# шим, причому не тільки зовні, але й внутрішньо. Значне місце в дія# льності ордену займала освіта, яка, на відміну від жебрущих орденів, не була обмежена тільки богослів’ям, але включала в себе й оволодін# ня комплексом гуманітарних знань. Єзуїти створили розгалужену і доступну для вихідців із різних станів систему середньої освіти. Дуже скоро єзуїтські колегіуми стали вважатися зразковими незалежно від того, яку кар’єру мав намір обрати вихованець. Орден був одним з основних знарядь Контрреформації.

Учення єзуїтів про «уявну обмовку», що знімало відповідальність за ті або інші проступки в ім’я вищих цілей, дозволило ордену ефек# тивно протистояти протестантизму, контролювати державні органи і впливати на суспільні настрої.

НІДЕРЛАНДСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ

ІКОНОБОРЧЕ ПОВСТАННЯ 1566 р.

Іконоборче повстання 1566 р. — повстання, з якого почалася Нідерландська революція XVI ст. Розпочато воно було під гаслом кальвінізму і спрямовано передусім проти католицької церкви. Го# ловною діючою силою повстання стали міські низи і селяни примісь# ких сіл. Погрому зазнали близько 5500 церков і монастирів, де зни# щувалися ікони і статуї святих. У деяких місцях повстанці громили дворянські замки і маєтки, знищували боргові й орендні записи. Спо# чатку діями повсталих намагалися керувати кальвіністські консис# торії і окремі члени антиіспанського Союзу дворян, створеного в 1565 р. Однак озлоблення повсталих відштовхнуло від них нідер# ландських дворян, які пішли на угоду з іспанською владою. 23 серп# ня намісниця Нідерландів Маргарита Пармська видала маніфест, обіцяючи скасувати інквізицію, пом’якшити закони проти єрети# ків, допустити обмежену свободу кальвінізму, амністувати членів Союзу дворян. Цей маніфест розколов ряди повсталих, й іконоборче повстання було придушено.

ПРИНЦ В. ОРАНСЬКИЙ

Вільгельм I Оранський (Нассауський, Мовчазний) (24 квітня 1533 — 10 липня 1584) — принц Оранський, граф Нассауський, діяч Нідерландської революції, лідер антиіспанської дворянської опози# ції. Старший син німецького графа Нассау#Ділленбурга, Вільгельм володів землями в Німеччині, Нідерландах і Франції (князівство Оранж). На початку 1560#х років він виступив на чолі опозиції нідер# ландських дворян проти іспанської влади. Після вступу в Нідерлан# ди іспанської армії Вільгельм сховався в Німеччині і за допомогою німецьких протестантських князів і французьких гугенотів органі# зував походи в Нідерланди в 1568 і 1572 рр. Повсталі штати Голлан# дія і Зеландія в 1572 р. проголосили Вільгельма Оранського своїм статхаудером і надали йому широкі повноваження. Спритний полі# тик і дипломат, майстер інтриги й компромісів, Вільгельм у цей пе# ріод сприяв консолідації національних сил Нідерландів у боротьбі проти влади іспанського короля. Після перемог повсталих на півдні країни в 1576 р. він переїхав у Брюссель, де в 1577 р. зайняв вищий екстраординарний адміністративний пост у Брабанті. Убитий іспан# ським агентом Б. Жераром.

МОРСЬКІ ТА ЛІСОВІ ГЕЗИ

Гези (нідерл. geuzen, від франц. gueux — убогі) — під час Нідер# ландської революції XVI ст. прізвисько борців проти іспанського во# лодарювання. Спочатку гезами називали членів Союзу дворян, утво# реного опозиційною знаттю в 1565 р. з метою захисту привілеїв ні# дерландського дворянства від деспотизму іспанського короля. Пізні# ше гезами стали називати учасників збройної боротьби з іспанцями, які діяли партизанськими методами на суші (лісові гези) і на морі (морські гези). Морські гези отримали від Вільгельма Оранського каперські свідоцтва, які надавали їм статусу каперів (корсарів) і тим самим узаконювали їхні піратські напади на іспанські торгові судна й прибережні поселення. Взяття морськими гезами міста Бриля 1 кві# тня 1572 р. дало поштовх до загального повстання в Північних Нідер# ландах.

ГЕРЦОГ АЛЬБА

Aльба Фернандо (повн. Фернандо Альварес де Толедо#і#Пімен# тел, третій герцог Альба) (29 жовтня 1507 — 11 грудня 1582) — іс# панський полководець і державний діяч, правитель Нідерландів у 1567—1573 рр. На політичній арені з’явився під час війни 1546— 1548 рр. зі Шмалькальденським союзом німецьких протестантів і війни Іспанії з папою Павлом IV (1556—1557). Завдяки сміливості, католицькому фанатизму і відданості монархії Альба користувався особливим довір’ям іспанського короля Філіппа II Габсбурга. При# значений правителем у Нідерланди, Альба влітку 1567 р. на чолі сильної армії прибув у країну. Встановивши терористичну диктату# ру (Рада про безладдя), він прирік до страти тисячі людей (у тому числі графа Егмонта та адмірала Горна). Однак політика Альби, осо# бливо введення ним у 1571 р. нового податку — алькабали, — при# звела в 1572 р. до нового революційного вибуху. У 1573 р. король був змушений відкликати герцога Альбу в Іспанію. У 1580 р. Альба очо# лював іспанську армію, яка завоювала Португалію.