Довідник школяра та студента з всесвітньої історії (стр. 27 из 51)

ВІГИ ТА ТОРІ

Віги та торі — англійські політичні партії. Англійська двопар# тійна система, що є основою політичного життя країни, почала фор# муватися в епоху Реставрації, за правління Карла II. До кінця 1660#х років корупція і розбещеність двору, непопулярна зовнішня політика (союз з Францією) і страх перед посиленням католицизму об’єднали всіх незадоволених режимом. Уже в 1667 р. у палаті об# щин формується партія опозиції — так звана «партія країни». Їй протистояла «партія двору». Обидві партії складалися здебільшого з представників аристократії, хоч до складу «партії країни» входила частина англійської фінансової еліти. Пізніше, під час полеміки на# вколо «Білля про виключення» Якова Стюарта з престолонаслідуван# ня і скликання парламенту (1680—1681), за обома партіями закріпи# лися лайливі призвіська, які вживалися їхніми опонентами. Пред# ставників «партії країни» іменували вігами (Whig в Шотландії — чоловік, що знаходиться поза законом), а члени «партії двору» стали називатися торі (Tory — ірландський грабіжник). Під цими назвами обидві партії увійшли в історію.

«БІЛЛЬ ПРО ПРАВА»

«Білль про права» (Bill of Rights) (1689) — конституційний акт, що визначив розвиток Англії як парламентської монархії. Результа# ти політичного перевороту 1688 р. (коли Якова II було усунуто від влади і його місце зайняв Вільгельм III) були оформлені у вигляді Декларації прав, що закріплювала завоювання парламенту та фіксу# вала умови, на яких лорди і общини погоджувалися визнати Вільгель# ма Оранського своїм правителем. Декларація була прийнята 13 лю# того 1689 р., а в жовтні 1689 р. вона була перетворена в парламентсь# кий «Білль про права». Статут переосмислював співвідношення вла# ди парламенту і короля, що правив тепер не за «божественим пра# вом», а згідно з актами парламенту.

Згідно зі статутом, король позбавлявся права відміняти закони парламенту про покарання, а також без його санкції припиняти дію інших законів. Таким чином, король позбавлявся суверенітету в за# конодавчій сфері. Різко обмежувалася і можливість втручання коро# ля у сферу судочинства. Були скасовані суди Церковної комісії, що підпорядковувалися королю як голові церкви. Королівська влада по# збавилася і фінансової незалежності; замість старого принципу виді# лення довічного доходу короля, кошти на утримання двору та армії тепер виділялися на невеликий термін, змушуючи монарха постійно звертатися до парламенту за субсидіями. Навпаки, позиції парламен# ту завдяки «Біллю про права» посилилися. Король зобов’язувався регулярно скликати парламент (як мінімум один раз на три роки); членам парламенту гарантувалася свобода слова. Крім того, як «не# законний» засуджувався спосіб маніпулювання виборами, коли на місцях підбиралися вірні трону кандидати. Окремі розділи «Білля про права» торкалися судової влади. У них говорилося, що суди не повинні вдаватися до надмірних застав, штрафів і жорстоких пока# рань. Було покладено край практиці штучного підбору присяжних. Компетенція судів присяжних розширилася, оскільки їм було пере# дано право розглядати справи про державну зраду.

Заборонялася також конфіскація майна арештованих аж до вине# сення присяжними вердикту. Таким чином, цей документ намагав# ся покласти край судовому свавіллю. «Білль про права» не встанов# лював прямого парламентського правління; король як і раніше мав право вибирати і знімати з посад міністрів, суддів, а також скликати і розпускати парламент.

ВІЙНА ЗА ІСПАНСЬКУ СПАДЩИНУ

Війна за Іспанську спадщину (1701—1714 рр.) — війна між Фран# цією та Іспанією — з одного боку, і протилежною їм коаліцією на чолі з австрійськими Габсбургами і Великобританією — з іншого боку. Причиною війни стала відсутність прямого спадкоємця у поме# рлого в 1700 р. останнього представника династії іспанських Габсбу# ргів Карла II. Війна йшла зі змінним успіхом, але зрештою закінчи# лася перемогою країн антифранцузької коаліції. У 1713 р. було укла# дено Утрехтський мир між Францією та Іспанією, з одного боку, і Англією, Голландією, Пруссією, Савойєю та Португалією — з іншо# го, а в 1714 р. у Раштатті — мирний договір між Францією і «Свя# щенною Римською імперією». У результаті Філіпп V був визнаний королем Іспанії та її колоній за умов відмови його спадкоємців від прав на французький престол. Значні вигоди від війни отримала Ан# глія: до неї відійшли фортеця Гібралтар на півдні Піренейського пів# острова, острів Менорка в Середземному морі, французькі володіння у Північній Америці (землі навколо Гудзонової затоки, острів Нью# фаундленд); крім того, англійські купці добилися права асьєнто — права на ввезення негрів#рабів в іспанські колонії. Голландія дістала право тримати військові гарнізони в фортецях Намюр, Турн, Іпр та інших. До Австрії були приєднані Іспанські Нідерланди, південна частина Італії, Сардинія, частина Тоскани, Мілан і Мантуя, поверне# ні території на Рейні. Сицилія відійшла до Савойї. Франція внаслі# док війни була розорена і позбавилася колишньої могутності й впливу в Європі. Загальне число убитих і поранених у війні становило майже 600 тис. чоловік. Головним результатом війни за Іспанську спадщи# ну стало посилення морської й колоніальної могутності Англії.

ПРОМИСЛОВИЙ ПЕРЕВОРОТ

Промисловий переворот — назва історичного періоду переходу від мануфактури до машинного виробництва. У 60#ті рр. XVIII ст. — першій чверті XIX ст. промисловий переворот стався у Великобрита# нії. Потім до кінця XIX ст. в різний час на шлях промислового пере# вороту стали США, Франція, Німеччина, Італія, Японія. У Російсь# кій імперії промисловий переворот почався після скасування кріпа# цтва (1861), а завершився на початку 80#х рр. XIX ст.

РОСІЯ НАПРИКІНЦІ XVII—XVIII ст.

ПЕТРО I

Петро I (30 травня (9 червня) 1672 р. — 28 січня (8 лютого) 1725 р.) — російський цар з 1682 р. (правив з 1689 р.), імператор всеросійський (з 1721 р.), молодший син Олексія Михайловича від другого шлюбу з Н. К. Наришкіною. Провів реформи державного управління (створено Сенат, колегії, органи вищого державного кон# тролю і політичного розшуку; церква підпорядкована державі; про# ведено розподіл країни на губернії, побудовано нову столицю Санкт# Петербург). Використав досвід західноєвропейських країн у розвит# ку промисловості, торгівлі, культури. Проводив політику мерканти# лізму (створення мануфактур, металургійних, гірничих та інших заводів, портів, каналів тощо). Керував будівництвом флоту і ство# ренням регулярної армії.

Очолював армію в Азовських походах 1695—1696 рр., Північній війні 1700—1721 рр., Прутському поході 1711 р., Персидському по# ході 1722—1723 рр.; командував військами при взятті Нотебурга (1702), у битвах біля села Лісового (1708) і під Полтавою (1709). Спри# яв зміцненню економічного і політичного становища дворянства.

З ініціативи Петра I відкрито багато учбових закладів, Академію наук, прийнято т. зв. цивільний шрифт. Реформи Петра I проводи# лися за допомогою жорстоких методів, шляхом крайнього напружен# ня матеріальних і людських ресурсів (введено подушний податок), що спричиняло народні повстання (Стрілецьке 1698 р., Астрахансь# ке 1705—1706 рр., Булавінське 1707—1709 рр.), які придушували# ся урядом. Будучи творцем могутньої абсолютистської держави, Петро І добився визнання за Росією авторитету великої держави.

СТРІЛЕЦЬКИЙ БУНТ

Стрілецьке повстання (Стрілецький бунт) 1698 р. було викликане посиленням кріпосницького гніту, тяжкою службою і насильством з боку начальників. Московські стрільці (бл. 4 тис. чоло# вік), учасники Азовських походів Петра I, на шляху в Великі Луки усунули своїх начальників і рушили до Москви; встановили зв’язок із царицею Софією Олексіївною, готувалися до розправи з боярами та іноземцями. Розбиті під Новоєрусалимським монастирем 18 чер# вня. У 1698—1699 рр. було страчено 1182 стрільці, 601 заслано на каторгу. Слідчі дії та страти тривали до 1707 р.

СЕНАТ

Сенат — державний орган в Росії в 1711—1917 рр., підпорядко# ваний імператору. Був заснований Петром I як вищий орган у спра# вах законодавства і державного управління. З першої половини XIX ст. як вищий судовий орган здійснював нагляд за діяльністю держав# них установ і чиновників. За судовими статутами 1864 р. — вища касаційна інстанція.

КОЛЕГІЇ

Колегії — у Росії у XVIII — на початку XIX ст. центральні уста# нови, які відали окремими галузями державного управління. Засно# вані Петром I у 1717—1721 рр. замість приказів. Перші колегії: Іно# земних справ, Військова, Адміралтейська, Камер#колегія, Штатс# контор#колегія, Ревізіон#колегія, Юстиц#колегія, Берг#колегія, Ма# нуфактур#колегія, Комерц#колегія, Вотчин#колегія, Головний магіс# трат. Пізніше утворені колегії економії, Малоросійська колегія, Юс# тиц#колегія ліфляндських, естляндських і фінляндських справ, Ме# дична колегія. Були скасовані з утворенням міністерств.

НАЙСВЯТІШИЙ СИНОД

Синод (від грецьк. synodos — збори) — у Руській православній церкві в 1721—1917 рр. вища церковна установа. Синод був встанов# лений у ході перетворень Петра I замість скасованого ним патріарше# ства спочатку як Духовна колегія (указом від 25 січня 1721 р.) і уро# чисто відкритий 14 лютого 1721 р. під назвою Найсвятіший Правлін# ський Синод. У 1723 р. Синод був визнаний патріархами східних православних церков як установа, що має всі патріарші права.