Довідник школяра та студента з всесвітньої історії (стр. 28 из 51)

ПІВНІЧНА ВІЙНА

Північна війна 1700—1721 рр. — війна Північного союзу (у скла# ді Росії, Речі Посполитої, Саксонії, Данії, Ганноверу, Пруссії) проти Швеції. Росія у цій війні боролася за вихід до Балтійського моря. Після поразки під Нарвою (1700) Петро I реорганізував армію, ство# рив Балтійський флот. У 1701—1704 рр. російські війська закріпи# лися на узбережжі Фінської затоки, взяли Дерпт, Нарву.

У 1703 р. було засновано Санкт#Петербург, який став столицею Російської імперії. У 1708 р. шведські війська, які вторглися на ро# сійську територію, зазнали поразки у битві біля с. Лісового. Полтав# ська битва 1709 р. закінчилася повним розгромом шведів і втечею Карла XII в Туреччину. Балтійський флот одержав перемоги біля Гангута (1714) та біля Гренгама (1720). Війна завершилася перемож# ним для Росії Ніштадтським миром 1721 р.

ТАБЕЛЬ ПРО РАНГИ

Табель про ранги — законодавчий акт у Росії, що визначав поря# док проходження служби чиновниками. Виданий Петром I у 1722 р. Табель про ранги встановлював 14 рангів (класів, класних чинів, 1#й — найвищий) за трьома видами: військові (армійські та морські), штат# ські та придворні. Скасований після 1917 р.

АННА ІОАННІВНА

Aнна Іоаннівна (Анна Іванівна) (1693—1740) — російська імпе# ратриця з 1730 р., племінниця Петра I, герцогиня Курляндська з 1710 р. Посаджена на престол Верховною таємною радою. Фактич# ним правителем при ній був Е. Й. Бірон.

РОСІЙСЬКО!ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1735—1739 рр.

Російсько2турецька війна 1735—1739 рр. велася Росією (у сою# зі з Австрією) за вихід до Чорного моря і з метою припинення набігів кримських татар. Російські війська під командуванням Б. К. Мініха взяли Азов, Очаків, Хотин, Ясси, двічі займали Крим. Закінчилася Бєлградським миром 1739 р.

ЄЛИЗАВЕТА ПЕТРІВНА

Єлизавета Петрівна (1709—1761/62) — російська імператри# ця з 1741 р., дочка Петра I. Посаджена на престол гвардією. За часів її царювання були досягнуті значні успіхи в розвитку господарства, культури Росії і в зовнішній політиці, чому сприяла діяльність М. В. Ломоносова, П. І. та І. І. Шувалових, А. П. Бестужева#Рюміна та інших.

КАТЕРИНА II

Катерина II Велика (1729—1796) — російська імператриця (з 1762 р.). Німецька принцеса Софія Фредеріка#Августа Анхальт#Церб# стська. З 1744 р. жила в Росії. З 1745 р. дружина великого князя Петра Федоровича, майбутнього імператора Петра III, якого скинула з престолу (1762), спираючись на гвардію (Г. Г. і О. Г. Орлових та інших). Провела реорганізацію Сенату (1763), секуляризацію земель (1763—1764), скасувала гетьманство в Україні (1764). Очолювала Уложенну комісію 1767—1769 рр. За її правління сталася Селянська війна 1773—1775 рр. під проводом О. Пугачова.

Підписала указ про ліквідацію Запорозької Січі (1775), видала Установу для управління губернією 1775 р., «Жалувану грамоту дво# рянству» 1785 р. і «Жалувану грамоту містам» 1785 р. За часів Кате# рини II внаслідок російсько#турецьких воєн 1768—1774 і 1787— 1791 рр. Росія остаточно закріпилася на Чорному морі, було приєд# нано Північне Причорномор’я, Крим, Прикубання. Вона ліквідувала Кримське ханство (1783), прийняла в російське підданство Східну Грузію (1783). У період правління Катерини II здійснено три поділи Речі Посполитої (1772, 1793, 1795). Імператриця листувалася з Воль# тером та іншими діячами французького Просвітництва. Була авто# ром багатьох белетристичних, драматургічних, публіцистичних, на# уково#популярних творів, «Записок».

РОСІЙСЬКО!ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1768—1774 рр.

Російсько2турецька війна (1768—1774 рр.) була розпочата Туреч# чиною після відмови Росії вивести війська з Польщі. Розгром туре# цьких військ під Ларгою і Кагулом (командуючий П. О. Рум’янцев), турецького флоту в Чесменському бою, заняття Криму примусили турецький уряд підписати Кючук#Кайнарджійський мир 1774 р.

РОСІЙСЬКО!ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1787—1791 рр.

Російсько2турецька війна 1787—1791 рр. була розпочата Туреч# чиною з метою повернення Криму та інших територій. Перемоги російських військ під командуванням О. В. Суворова (Кінбурн, Фок# шани, Римнік, Ізмаїл), Г. О. Потьомкіна (Очаків), М. В. Рєпніна (Ма# чинська битва), російського флоту під командуванням Ф. Ф. Ушако# ва (Керченська битва, битви біля Тендри та Каліакрії) змусили Туреч# чину визнати себе переможеною. Війна завершилася Ясським ми# ром 1792 р.

Г. ПОТЬОМКІН

Потьомкін Григорій Олександрович (13 (24) вересня 1739 — 5 (16) жовтня 1791) — російський державний і військовий діяч, дип# ломат, генерал#фельдмаршал (1784). Народився в сім’ї офіцера. У 1756 р. вступив до гімназії Московського університету, звідки був відчислений (1760). Записаний у гвардію в 1755 р.; за участь у двір# цевому перевороті 1762 р., внаслідок якого престол зайняла Катери# на II, Потьомкін отримав чин підпоручика гвардії.

У 1767 р. брав участь у роботі Уложенної комісії. За участь у росій# сько#турецькій війні 1768—1774 рр. отримав чин генерала. Після зближення з Катериною II (1770) був призначений віце#президентом Військової колегії, отримав графський титул, призначений генера# лом#ад’ютантом (1774) і шефом іррегулярних військ. Особисте при# хильне ставлення з боку Катерини II, високий статус при дворі і в державному апараті зробили Потьомкіна наймогутнішою людиною в країні. Проявивши себе талановитим адміністратором, він став най# ближчим помічником Катерини II в проведенні політики зміцнення абсолютистської держави. В 1774 р. організовував каральні заходи проти О. Пугачова.

У 1775 р. з ініціативи Потьомкіна була ліквідована Запорозька Січ як можливе вогнище нового масового народного виступу. У 1776 р. генерал#губернатор Новоросійської, Азовської і Астраханської губер# нії.У тому ж році від Йосифа II отримав титул князя «Священної Римської імперії». У 1783 р. реалізував свій проект приєднання Кри# му до Росії, отримавши за це титул найсвітлішого князя Таврійсько# го. Сприяв освоєнню Північного Причорномор’я і заснуванню тут Херсона, Миколаєва, Севастополя і Катеринослава.

Під керівництвом Потьомкіна здійснювалося будівництво на Чор# ному морі військових і торгових флотів. У 1784 р. призначений пре# зидентом Військової колегії. Під час російсько#турецької війни 1787—1791 рр. Потьомкін командував армією, але, не маючи полко# водницького таланту, лише сковував дії О. Суворова. Помер під час мирних переговорів з Туреччиною в Яссах.

О. ПУГАЧОВ

!

Пугачов Омелян Іванович (1742 — 10 (21) січня 1775) — донсь# кий козак, керівник Селянської війни 1773—1775 рр. У 1759 р. всту# пив на військову службу козаком, брав участь у Семилітній війні. У 1764 р. знаходився в Польщі, у 1769—1770 рр. воював з турками і отримав чин хорунжого. Після хвороби повернувшись на Дон, у 1772 р. вирушив бродяжити, жив серед терських козаків, за Кубан# ню у козаків#некрасовців, у Польщі, серед старообрядців під Черні# говом, Гомелем, на річці Іргиз. Декілька разів його заарештовували, але кожного разу він утікав. У травні 1773 р. утік з казанської в’язни# ці на ріку Яїк, де серед козаків, що проживали там, оголосив себе імператором Петром Федоровичем, який нібито врятувався від убивць, підісланих невірною дружиною. 17 вересня від його імені було прочитано перший маніфест про початок повстання, ядром яко# го стали яїцькі козаки#старообрядці.

Потім до них приєдналися загони башкирів та інших народів По# волжя, уральські робітники, а також селяни, які становили більшість на останньому етапі повстання. Численні загони повстанців діяли на величезній території від Уралу до Волги. Сам Пугачов спочатку взяв в облогу Оренбург, але після поразки від урядових військ біля Таті# щевої фортеці 22 листопада 1774 р. його головні сили відступили на Урал. Звідти він рушив на Волгу і взяв Казань. Подальший шлях переслідуваного урядовими військами бунтівного вождя лежав у по# низзя Волги.

У зв’язку з розмахом пугачовського повстання уряд змушений був форсувати переговори з турками про закінчення війни і перекинути в Поволжя війська під командуванням О. В. Суворова. Після того як по# встанці зазнали поразки під Царицином, Пугачов у вересні 1774 р. був виданий своїми колишніми соратниками царській владі. Доставлений у клітці до Москви у розпорядження слідчої комісії, бунтівний вождь був засуджений судом до четвертування і страчений з декількома сво# їми товаришами 10 січня 1775 р. на Болотяній площі.

О. СУВОРОВ

Суворов Олександр Васильович (1730—1800) — граф Римніксь# кий (1789), князь Італійський (1799), російський полководець, гене# ралісимус (1799). Починав службу капралом у 1748 р. Учасник Се# милітньої війни. Під час російсько#турецьких воєн (1768—1774 і 1787—1791 рр.) отримав перемоги під Козлуджею (1774), Кінбур# ном (1787), Фокшанами (1789), Римніком (1789) і штурмом оволодів фортецею Ізмаїл (1790). На останньому етапі повстання О. І. Пугачо# ва, з серпня 1774 р., керував військами, направленими для його при# душення. Командував військами, що придушували Польське по# встання 1794 р.

У 1799 р. провів Італійський і Швейцарський походи, розбивши французькі війська на ріках Адда і Треббія і біля Нові; вийшов з ото# чення, перейшовши швейцарські Альпи. Автор військово#теоретич# них робіт («Полкова установа», «Наука перемагати»). Створив оригі# нальну систему поглядів на методи ведення війни і бою, виховання і навчання військ. Стратегія Суворова носила наступальний характер.