Довідник школяра та студента з всесвітньої історії (стр. 3 из 51)

ЗАЛІЗНИЙ ВІК

Залізний вік — період у розвитку людства, що наступив з по# ширенням металургії заліза і виготовленням залізних знарядь і зброї. Він змінив бронзовий вік приблизно на початку I тис. до н. е. Використання заліза дало могутній стимул розвитку виробництва і тим самим прискорило суспільний розвиток. У залізному віці у багатьох народів відбувався розклад первіснообщинного ладу і здій# снювався перехід до класового суспільства і держави.

СТАРОДАВНІЙ ЄГИПЕТ

ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРІЇ СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ

Автором першої історії Єгипту, що охоплює період правління 30 ди# настій, був Манефон. Зроблені сучасними дослідниками уточнення дозволили виділити в його хронологічній системі такі етапи історії Стародавнього Єгипту:

1) протодинастичний період (I—II династії) — 3000—2800 рр.до н. е.;

2) Стародавнє царство (III—VI династії) 2880 — бл. 2250 рр. до н. е.;3) перший перехідний період (VII—X династії) — бл. 2250 — бл.

2050 рр. до н. е.;

4) Середнє царство (XI і XII династії) — бл. 2050 — бл. 1700 рр. до

н. е.;

5) другий перехідний період (XIII—XVII династії) — бл. 1700 —бл. 1580 рр. до н. е.;

6) Нове царство (XVIII—XX династії) — бл. 1580 — бл. 1070 рр.до н. е.;

7) період занепаду (XXI—XXX династії) — 1070—332 рр. до н. е.,який завершився завоюванням країни Александром Македонським.

Наведені дати потрібно розглядати як приблизні, причому більш точними з них є пізніші, тоді як найдавніші можуть мати погрішно# сті в межах кількох століть.

ІРИГАЦІЯ

Термін «іригація» (від лат. irrigatio) означає «зрошування». У Стародавньому Єгипті люди будували великі іригаційні споруди (дам# би, канали, водосховища) для регулювання розливів Нілу та викори# стання його вод із метою штучного зрошування полів.

НОМ

Ном (від грецьк. nomos — область, округ) — адміністративний округ в Стародавньому Єгипті. Кожний ном мав свій політичний і релігійний центр, військо, герб, своїх богів#заступників.

ФАРАОН

Фараон — термін, що вказував на царя Стародавнього Єгипту; походить від словосполучення «proh», яке означає «великий дім». Починаючи з часів Тутмоса III (XV ст. до н. е.) цей термін постійно використовується в єгипетських джерелах для позначення царя; зго# дом він перейшов у грецьку і єврейську мови, а звідти — у сучасні європейські. З часів V династії фараони мали п’ять імен, кожне зі своїми власними функціями: «ім’я Гора», «ім’я золотого Гора», «ім’я двох володарок» (верхньоєгипетської богині#грифа Нехбет і нижньо# єгипетської богині#змії Уаджет), «ім’я царя Верхнього і Нижнього Єгипту», «ім’я сина Ра». Четверте і п’яте імена писали в картушах — подовжених замкнених овалах, що символізували Всесвіт, яким во# лодарює фараон. Імена фараонів завжди мають якесь значення: на# приклад, Рамсес означає «народжений Ра», Аменхотеп — «Амон за# доволений» і т. д. Саме ім’я фараона не вимовлялося: його називали інакомовно — «він», «його величність», «Гор». Життя єгипетських фараонів повністю регламентовано: для владик Єгипту мирське і свя# щенне було неподільним, тобто людська і божественна сутність зли# валися в них в єдине ціле.

ПЕРЕДНЯ АЗІЯ В ДАВНИНУ

ДВОРІЧЧЯ (МЕСОПОТАМІЯ, МЕЖИРІЧЧЯ)

Дворіччя — регіон в середній і нижній течії рік Тигр і Євфрат (у Західній Азії, на території нинішнього Іраку). Один із найдавніших центрів цивілізації. На території Дворіччя в IV—III тис. до н. е. сфор# мувалися держави Ур, Урук, Лагаш та інші.

ШУМЕР

Шумер — стародавня країна в Південному Дворіччі (південь су# часного Іраку). Бл. 3000 р. до н. е. на території Шумеру почали скла# датися міста#держави шумерів (Лагаш, Ур, Киш та інші), які вели між собою боротьбу за гегемонію. Завоювання царя Саргона Древньо# го (XXIV ст. до н. е.) об’єднали всю територію Шумеру під владою Аккада.

АККАД

Аккад (Агаде) — давнє місто в Месопотамії, на південному за# ході від сучасного Багдада. Точне місцезнаходження невідоме. У XXIV—XXII ст. до н. е. — центр держави, яка включала Месопо# тамію та Елам. Назва Аккад потім поширилася на всю північну частину Південної Месопотамії. Бл. 2200 р. до н. е. Аккад був розгромлений гутіями.

ВАВИЛОН

Вавилон — відоме давнє місто в Месопотамії, столиця Вавилонії; було розташоване на річці Євфрат, на південь від сучасного Багдада. Давньою семітською мовою його називали «Бабілю», що означало «брама бога», у староєврейській мові ця назва трансформувалася в «Бабель», а в грецькій і латинській — у «Бабілон». На початку цього періоду раніше незначне містечко Бабілю в Аккаді зробилося столи# цею невеликого царства, у якому правив аморей Сумуабум, що став засновником I Вавилонської династії. Його наступниками були Суму# ла#Ель, Сабіум, Апіль#Сін, Сінмубалліт і Хаммурапі, який правив з 1792 до 1750 р. до н. е. Уже при синові Хаммурапі — Самсуїлуне — почалося нашестя каситських племен, що спускалися зі східних гір. Більше ніж століття Самсуїлуне та його наступникам вдавалося стримувати натиск каситів. Та зрештою вони зуміли захопити краї# ну і правили у Вавилоні майже півтисячоліття (бл. 1600 — бл. 1155 рр. до н. е.). Каситську династію змінила II династія Іссина, що втри# мувала владу в Вавилонії більше століття. Її найвидатнішим царем був Навуходоносор I (1126—1105), що зумів на деякий час підкорити Ассирію. Проте після нього значну частину Середньовавилонського періоду країна знаходилася під пануванням Ассирії. Саргон II у 710 р. до н. е. захопив Вавилон і коронувався тут як цар. Потім він побуду# вав у південній цитаделі Вавилона масивну стіну з круглою кутовою вежею. Син Саргона Сіннахеріб у 689 р. до н. е. повністю зруйнував місто і навіть повернув на нього води Євфрату, щоб змити його з лиця землі. Однак його спадкоємець Асархаддон відновив і перебудував місто. Зокрема, було відновлено головний храм Вавилона — Есагіла; також було побудовано відомий зикурат, що ввійшов в історію під ім’ям Вавилонської вежі.

Нововавилонський період (612—539 рр. до н. е.) почався із захоп# лення царської влади у Вавилоні халдеєм Набопаласаром, який всту# пив у союз із іншими антиассирійськими силами і в 612 р. до н. е. зруйнував Ніневію — столицю Ассирії. При його синові й наступни# кові Навуходоносорі II (605—562 рр. до н. е.) Вавилон досяг найви# щого розквіту. Тоді сталася «колосальна перебудова всього міста». Було перебудовано все: Есагіла — храм бога Мардука, зикурат Ете# менанкі, храм Емах і храм богині Іштар. Південну цитадель допов# нили царським палацом, у північній її частині побудували ще один палац. Стіни раннього міста відновили, і місто, що збільшилося в розмірах, оточили величезною стіною; було вирито канали і побудо# вано кам’яний міст через Євфрат.

Одним із семи чудес стародавнього світу вважалися «висячі сади Семіраміди», але сучасні розкопки не змогли дати матеріали, за якими можна було б з упевненістю ідентифікувати їхні залиш# ки. Найчудовішими спорудами Вавилона того періоду були Ворота Іштар і Алея Процесій, прикрашені кольоровими фризами биків, драконів і левів. Останнім царем цього періоду був Набонід, що ділив владу у Вавилоні зі старшим сином Белшаруцуром (Валта саром). У 539 р. до н. е. Вавилон був захоплений персидським царем Кіром II Великим.

ХАММУРАПІ

Хаммурапі — цар Вавилонії. Точний час правління Хаммурапі досі не встановлено. Раніше його царювання відносили до XXI ст. до н. е., але потім цю дату було перенесено на більш пізній час — бл. 1950 р. до н. е., 1700 р. до н. е. або навіть ще пізніше. Вважають, що Хаммурапі був шостим монархом аморейської династії. При ньому Вавилон був столицею великої імперії, яка простяглася від Персидської затоки на північ і захід аж до Середземного моря. Хаммурапі був видатним полководцем і володарем, однак його ім’я більш відоме завдяки створеним ним законам. Текст законів, виби# тий на кам’яній плиті, було знайдено археологічною експедицією в Сузах (Іран) у 1902 р. Окремі статті цих законів стосувалися приватної власності, нерухомості, торгівлі, ділових зв’язків, сім’ї, умов праці. Більшість покарань, що передбачалися цими закона# ми, були дуже жорстокими: вони ґрунтувалися на принципі «око за око, зуб за зуб».

АССИРІЯ

Ассрія — давня держава в Північному Дворіччі, ядром якої спо# чатку було місто Ашшур. У роки правління Хаммурапі Ассирія була вавилонською провінцією, потім потрапила під владу держави Мі# танні. Нарешті на берегах Верхнього Тигру войовничі ассирійці ста# ли закладати основи своєї імперії. Історію Ассирії після її першого піднесення можна поділити на три основних етапи.

1. Бл. 1300 — бл. 1100 рр. до н. е. Головним завданням, яке потріб# но було вирішити ассирійцям, був захист кордонів. На заході знахо# дилася могутня Мітанні, на півночі Урарту, на сході — еламські пле# мена, на півдні — касити. Протягом першої половини цього періоду йшла безперервна боротьба з мітаннійцями та Урарту, яку вели вели# кий ассирійський цар Салманасар I (1274—1245 рр. до н. е.) та його наступники. До кінця періоду, коли на сході, півночі й заході кордо# ни з сусідами зміцніли, ассирійці під час правління Тіглатпаласа# ра I (1115—1077 рр. до н. е.) змогли зайнятися своїм південним сусі# дом — Вавилоном, де незадовго до цього впала Каситська династія (1169 р. до н. е.). На початку XI ст. до н. е. Тіглатпаласар захопив Вавилон, але втримати це місто ассирійцям не вдалося.