Смекни!
smekni.com

Довідник школяра та студента з всесвітньої історії (стр. 31 из 51)

ЧЕТВЕРТА ТА П’ЯТА АНТИФРАНЦУЗЬКІ КОАЛІЦІЇ

!! !

Війну проти Наполеона продовжили Англія та Росія, до яких не# забаром приєдналися Пруссія та Швеція, стурбовані посиленням французького панування в Європі. У вересні 1806 р. утворилася чет# верта антифранцузька коаліція європейських держав. Через місяць, у ході двох битв 14 жовтня 1806 р., прусська армія була знищена: біля Ієни Наполеон розбив загони князя Гогенлое, а під Ауерштед# том маршал Даву розгромив головні прусські сили короля Фрідріха# Вільгельма і герцога Брауншвейзького. Наполеон урочисто в’їхав у Берлін. Пруссія була окупована. Російська армія, яка йшла на допо# могу союзникам, зіткнулася з французькою спочатку поблизу Пул# туска 26 грудня 1806 р., потім біля Прейсиш#Ейлау 8 лютого 1807 р. Ці битви не дали переваги жодній зі сторін, але в червні 1807 р. в битві під Фрідландом Наполеон одержав перемогу над російськими військами, якими командував Л. Л. Бенігсен. 7 липня 1807 р. посе# редині ріки Неман на плоту відбулася зустріч французького і росій# ського імператорів і було укладено Тільзітський мир, за яким Росія визнавала всі завоювання Наполеона в Європі і приєднувалася до про# голошеної ним у 1806 р. Континентальної блокади Британських ост# ровів. Навесні 1809 р. Англія та Австрія знову об’єдналися в п’яту антифранцузьку коаліцію, але вже в травні 1809 р. французи всту# пили у Відень, а 5—6 липня в битві під Ваграмом австрійці знову зазнали поразки. Австрія погодилася сплатити контрибуцію і при# єдналася до Континентальної блокади. Під владою Наполеона опини# лася значна частина Європи.

ПЕРШІ ПОРАЗКИ ФРАНЦІЇ.

КІНЕЦЬ ФРАНЦУЗЬКОЇ ЕКСПАНСІЇ

Антинаполеонівський національно#визвольний рух набув найбіль# шого розмаху в Іспанії і Німеччині. Однак доля імперії Наполеона була вирішена під час його походу в Росію. У ході Вітчизняної війни 1812 р. стратегія російської армії, керованої фельдмаршалом М. І. Ку# тузовим, та партизанський рух сприяли загибелі більш ніж 400#ти# сячної «Великої армії». Це викликало новий підйом національно#виз# вольної боротьби в Європі, у деяких державах почало створюватися народне ополчення. У 1813 р. утворилася шоста антифранцузька ко# аліція, куди увійшли Росія, Англія, Пруссія, Швеція, Австрія та інші держави. У жовтні 1813 р. внаслідок «битви народів» під Лейп# цигом від французів була звільнена територія Німеччини. Наполео# нівська армія відступила до кордонів Франції, а потім була розгром# лена на своїй землі. 31 березня війська союзників вступили в Париж. 6 квітня Наполеон I підписав зречення від престолу і був висланий із Франції на острів Ельбу.

КІНЕЦЬ НАПОЛЕОНІВСЬКИХ ВОЄН

У 1815 р., після втечі з Ельби, Наполеон під час знаменитих «Ста днів» (20 березня — 22 червня) зробив останню спробу повернути собі владу. Поразка в битві під Ватерлоо (Бельгія) 18 червня 1815 р., за# вдана йому військами сьомої коаліції під командуванням герцога Вел# лінгтона і маршала Блюхера, завершила історію наполеонівських воєн. Віденський конгрес (1 листопада 1814 р. — 9 червня 1815 р.) вирі# шив долю Франції, закріпивши переділ територій європейських країн в інтересах держав#переможниць. Визвольні війни, які велися проти Наполеона, були неминуче пов’язані з частковим відновленням фео# дально#абсолютистських порядків у Європі («Священний союз» єв# ропейських монархів, укладений з метою придушення національно# визвольного і революційного руху в Європі).

КОНСУЛЬСТВО

Консульство — період історії Франції від державного переворо# ту 9 листопада 1799 р. (18 брюмера) до проголошення Наполеона Бо# напарта 18 травня 1804 р. імператором. Номінально влада належала трьом консулам, вибраним на 10 років (з серпня 1802 р. довічно), фактично першому консулу — Бонапарту.

КОДЕКС НАПОЛЕОНА

Кодекс Наполеона, або Цивільний кодекс (Code Napoleon, Code Civil) — зведення цивільного законодавства Франції, прийняте в бе# резні 1804 р. в період Консульства Наполеона Бонапарта. Розробле# ний комісією юристів з ініціативи і за безпосередньою участю Напо# леона, кодекс юридично затверджував завоювання Великої Францу# зької революції. Він спирався на Декларацію прав людини і громадя# нина. Важливим юридичним джерелом кодексу було римське пра# во. Кодекс Наполеона складається з трьох частин. У першій тракту# ються питання правоздатності й акти громадянського стану: шлюб, розлучення, опіка, усиновлення. Проголошується громадянська рів# ність. Законодавці фіксують норми, що забезпечують збереження і недоторканність власності сім’ї: верховенство в сім’ї чоловіка і немо# жливість для дружини розпоряджатися майном без його згоди, вла# да батьків над дітьми.

У центрі кодексу — питання власності, які були головними для багатьох нових, створених революцією власників. Друга частина ко# дексу присвячена регламентації права власності. Третя частина рег# ламентує договірні відносини, пов’язані з придбанням власності (по# рядок успадкування, дарування, купівля#продаж), договори з найму, у тому числі з найму робочої сили. Неодмінною умовою законності договору кодекс оголошує рівність громадян, що його укладають, і їхню повну свободу вступати або не вступати у договірні відносини.

! !

Для Франції кодекс Наполеона був першим загальним зведенням законів. Він юридично закріпив найважливіші економічні й цивільні результати Французької революції. Відразу ж після прийняття ко# декс був поширений на французькі колонії, а також на європейські країни, завойовані Наполеоном, або на ті, що вступили з ним у союз (Італія, Голландія, Бельгія, герцогство Варшавське, Вестфальське королівство і т. д.).

БИТВА ПІД АУСТЕРЛІЦОМ

Битва під Aустерліцом 20 листопада (2 грудня) 1805 р. — вирі# шальна битва між російсько#австрійськими і французькими війська# ми під час російсько#австро#французької війни 1805 р. поблизу м. Ау# стерліц (нині Славков, Чехія). Армія Наполеона I розбила російсько# австрійські війська під командуванням М. І. Кутузова, змушеного діяти за схваленим Олександром I невдалим планом австрійського полковника Ф. Вейротера. Після цієї битви третя антифранцузька коаліція розпалася.

ТІЛЬЗІТСЬКИЙ МИР

Тільзітський мир було укладено 25 червня 1807 р. в Тільзіті вна# слідок особистих переговорів Олександра I та Наполеона I. Росія по# годжувалася на створення великого герцогства Варшавського і при# єднувалася до Континентальної блокади. Окремим актом оформлено наступальний і оборонний російсько#французький союз.

КОНТИНЕНТАЛЬНА БЛОКАДА

Континентальна блокада — торгова блокада Великобританії, оголошена Наполеоном I у 1806 р. Всім союзним і підвладним Фран# ції державам заборонялося вести торгівлю, підтримувати поштові та інші стосунки з Британськими островами. За Тільзітським мирним договором 1807 р. до Континентальної блокади змушена була приєд# натися і Росія. Після розгрому Наполеона в Росії (1812) більшість країн перестала дотримуватися умов Континентальної блокади. Формально відмінена після зречення Наполеоном престолу (квітень 1814 р.).

«СТО ДНІВ» НАПОЛЕОНА

«Сто днів» — час другого правління імператора Наполеона I у Франції (20 березня — 22 червня 1815 р.) після його втечі з о. Ельба, на який він був засланий услід за першим зреченням престолу. Про# ти наполеонівської імперії виступила антифранцузька коаліція бага# тьох європейських країн. Армія Наполеона була розгромлена 18 чер# вня в битві під Ватерлоо; 22 червня Наполеон другий раз відрікся від престолу.

ВІДЕНСЬКИЙ КОНГРЕС

Віденський конгрес 1814—1815 рр. (вересень 1814 р. — червень 1815 р.) — конгрес європейських держав (за винятком Туреччини); завершив війни коаліцій європейських держав з Наполеоном I. Були укладені договори, направлені на відновлення феодальних порядків і задоволення територіальних домагань держав#переможниць; закріп# лена політична роздробленість Німеччини та Італії; Варшавське гер# цогство поділене між Росією, Пруссією та Австрією. Франція по# збавлена своїх завоювань. У вересні 1815 р. постанови Віденського конгресу доповнені актом про створення Священного союзу.

СВЯЩЕННИЙ СОЮЗ

Священний союз — союз Австрії, Пруссії та Росії, укладений у Парижі 26 вересня 1815 р. після падіння імперії Наполеона I. Метою Священного союзу було забезпечення непорушності рішень Віден# ського конгресу 1814—1815 рр. У 1815 р. до Священного союзу при# єдналися Франція і ряд інших європейських держав. Священний союз санкціонував збройну інтервенцію і придушення австрійськи# ми військами революцій у Неаполі (1820—1821) і П’ємонті (1821) і французькими військами в Іспанії (1820—1823). У деяких актах брала участь Великобританія. Протиріччя між європейськими державами розхитували Священний союз, наприкінці 20#х — на початку 30#х рр. він фактично розпався.

КРАЇНИ ЄВРОПИ В 1815—1847 рр.