Довідник школяра та студента з всесвітньої історії (стр. 36 из 51)

РОБІТНИЧИЙ І СОЦІАЛІСТИЧНИЙ РУХ У КРАЇНАХ ЄВРОПИ

СОЦІАЛІЗМ

Соціалізм — назва вчень, у яких як мета та ідеал висувається здійснення принципів соціальної справедливості, свободи й рівності, а також суспільного устрою, що втілює ці принципи. Термін «соціа# лізм» уведений у науку французьким філософом П. Леру (1797— 1871), однак уявлення про суспільство соціальної справедливості по# ходять від давніх ідей про «золотий вік», вони розвивалися в різних релігіях, а потім у багатьох різновидах утопічного соціалізму. Теорія «наукового соціалізму», розроблена К. Марксом і Ф. Енгельсом, роз# глядала соціалізм як нижчу фазу (рівень) комунізму, що приходить на зміну капіталізму внаслідок пролетарської революції і встанов# лення диктатури пролетаріату. Після Жовтневої революції 1917 р. в Росії, що проголосила своєю метою втілення на практиці ідей «нау# кового соціалізму», соціалізм розвивався у двох напрямках, на які розколовся міжнародний соціалістичний рух, — комуністичному і соціал#демократичному.

У соціал#демократичній течії затвердилася орієнтація на рефор# мування капіталізму, яка спиралася на ідеї Е. Бернштейна. Зазнав# ши значної еволюції, відмовившись від марксизму як єдиної ідейної основи, соціал#демократія виробила сучасну концепцію демократи# чного соціалізму, за якою соціалізм може бути здійснений у трива# лому процесі реформування капіталізму, затвердження політичної, економічної і соціальної демократії та цінностей свободи, справедли# вості, солідарності й рівності.

КОМУНІЗМ

Комунізм (від лат. communis — загальний) — назва різних кон# цепцій, в основі яких заперечення приватної власності (первісний комунізм, утопічний комунізм тощо). У марксистській концепції іс# торичного процесу — суспільно#економічна формація, що приходить на зміну капіталізму й проходить у своєму розвитку дві фази — ниж# чу, названу соціалізмом, і вищу, названу повним комунізмом.

А. СЕН!СИМОН

Сен2Симон де Анрі (повне ім’я, прізвище і титул Анрі Клод де Рувруа, граф де Сен#Симон) (17 жовтня 1760, Париж — 19 травня 1825, там же) — французький мислитель#утопіст. Народився в ари# стократичній сім’ї. Отримав домашню освіту; серед його учителів був знаменитий енциклопедист Д’Аламбер. У 1777 р. почав військо# ву службу в піхотному полку. У 1783 р. брав участь у війні за незалеж# ність США; повернувшись, був нагороджений і став полковником. Але військова кар’єра не зацікавила його, і він вийшов у відставку. Революцію у Франції зустрів з ентузіазмом і навіть відмовився від графського титулу. Займався операціями з торгівлі нерухомістю та фінансовими спекуляціями. Був ув’язнений, звільнився після тер# мідоріанського перевороту.

Багатий життєвий досвід, біди епохи і крах революційних ідеалів привели його до ідеї нової науки, яка повинна була вказати людству шлях до довершеного суспільного устрою. Відчувши нестачу знань, у 1799 р. почав активно займатися самоосвітою, відвідував лекції у Політехнічній школі в Парижі. Розтративши залишки свого майна, став переписувачем у ломбарді. У 1803 р. вийшов його перший твір — «Листи женевського жителя до сучасників». З#під пера Сен#Симона вийшли «Вступ до наукових праць XIX ст.» (1808), «Записка про всесвітнє тяжіння» (1813), «Нарис науки про людину» (1813), «Про реорганізацію європейського суспільства» (1814). Були видані декіль# ка номерів збірників «Індустрія» (1814—1816), «Організатор» (1819— 1820). Для пропаганди своїх ідей розсилав власноручно переписані твори ученим, державним діячам, у тому числі Наполеону і навіть королю. Але очікуваної підтримки і визнання не отримав і часом сприймався як божевільний. Жив і друкував свої праці на випадкові заробітки і нерегулярну допомогу благодійників і прихильників. По# ступово навколо нього утворилося невелике коло учнів та однодум# ців. У 1822 р., коли його нужденний стан посилився, зробив спробу самогубства, внаслідок якої втратив око. Останні твори — «Катехізис промисловця» (1824), «Міркування літературні, філософські та ін# дустріальні» (1825), «Нове християнство» (1825).

К. МАРКС

Маркс Карл (1818—1883) — мислитель і громадській діяч, за# сновник марксизму. Народився в м. Трір (Рейнська провінція Прус# сії) у сім’ї адвоката. У 1835—1841 рр. вчився на юридичному факуль# теті Боннського, потім Берлінського університету. З 1842 р. редактор демократичної «Рейнської газети». У 1843 р. переїхав до Парижа, де познайомився з представниками соціалістичного і демократичного руху, у 1844 р. почалася дружба К. Маркса з Ф. Енгельсом.

У 1845 р. Маркс переїхав до Брюсселя. У період революційних подій у Європі 1848—1849 рр. активно брав участь у роботі міжна# родної організації «Союз комуністів» і разом з Енгельсом написав її програму «Маніфест Комуністичної партії» (1848). У червні 1848 — травні 1849 рр. Маркс і Енгельс видавали в Кельні «Нову Рейнську газету» (Маркс — головний редактор).

Після поразки революції Маркс виїхав до Парижа, а в серпні 1849 р. переїхав до Лондона, де прожив до кінця життя. Теоретичну і суспільну діяльність продовжував завдяки матеріальній допомозі Енгельса. Маркс був організатором і лідером I Інтернаціоналу (1864— 1876). У 1867 р. вийшла головна праця Маркса «Капітал» (т. 1); робо# ту над наступними томами Маркс не завершив, їх підготував до ви# дання Енгельс (т. 2, 1885; т. 3, 1894). В останні роки життя Маркс активно брав участь у формуванні пролетарських партій.

У середині 40#х рр. стався перехід Маркса від ідеалізму і револю# ційного демократизму до матеріалізму і комунізму. Маркс розробив принципи так званого матеріалістичного розуміння історії (історич# ний матеріалізм), теорію додаткової вартості, досліджував розвиток капіталізму і висунув положення про неминучість його загибелі й переходу до комунізму внаслідок пролетарської революції. Ідеї Мар# кса значним чином вплинули на соціальну думку та історію суспіль# ства в кінці XIX—XX ст. Основні праці: «Економічно#філософські рукописи» (1844); «До критики гегелівської філософії права» (1844); «Святе сімейство» (1845), «Німецька ідеологія» (1845—1846), обид# ві написані спільно з Ф. Енгельсом; «Убогість філософії» (1847); «Кла# сова боротьба у Франції з 1848 по 1850 рр.» (1850); «Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта» (1852); «Громадянська війна у Франції» (1871); «Критика Готської програми» (1875).

Маркс прагнув об’єднати робітничий рух різних країн, вів рішучу боротьбу проти прудоністів, лассальянців, бакуністів. У 1867 р. був опублікований 1#й том «Капіталу» — головної праці Маркса, у якій дано аналіз розвитку капіталізму та його історичних меж. У написа# ній у 1875 р. «Критиці Готської програми» Маркс піддав критиці помилки керівників німецької соціал#демократії, дослідив питання про дві фази комунізму.

Після розпуску I Інтернаціоналу (1876) Маркс висунув як голов# не політичне завдання створення пролетарських партій в окремих країнах.

МАРКСИЗМ

Марксизм — філософське, економічне й політичне учення, заснов# никами якого були К. Маркс і Ф. Енгельс. Спираючись на ідеї німе# цької класичної філософії (Гегель, Фейєрбах та інші), англійської по# літекономії (Сміт, Рікардо), французького утопічного соціалізму (Сен# Симон, Фур’є та інші), Маркс і Енгельс розробили діалектичний ма# теріалізм, теорію додаткової вартості й учення про комунізм. Суспі# льство в марксизмі розглядається як організм, у структурі якого продуктивні сили визначають виробничі відносини, форми власнос# ті, які, у свою чергу, зумовлюють класову структуру суспільства, політику, державу, право, мораль, філософію, релігію, мистецтво. Єдність і взаємодія цих сфер утворюють певну суспільно#економічну формацію; їх розвиток і зміна складають процес поступального руху суспільства. Боротьба пануючих і пригноблених класів — рушійна сила історії, а її найвище вираження — соціальна революція.

Капіталізм — остання експлуататорська формація, яка створює мо# гутні стимули розвитку суспільства, але поступово перетворюється в перешкоду для його прогресу. В умовах капіталізму дозріває пролета# ріат, що скидає панування буржуазії і встановлює свою владу, за допо# могою якої здійснюється перехід до комунізму (знищення приватної і затвердження суспільної власності, створення безкласового суспіль# ства й умов вільного розвитку особистості). Марксизм вплинув на роз# виток соціальної думки XIX—XX ст. У той же час зазнали критики утопічні, суперечливі й помилкові уявлення, що містилися в ньому.

У марксизмі абсолютизувалася роль соціальних антагонізмів, кла# сової боротьби й насильства, заперечувалися можливості еволюції буржуазного суспільства, значення приватної власності як основи гро# мадянського суспільства, романтизувалась історична роль пролета# ріату, неадекватно тлумачилася праця як джерело вартості; затвер# джувалася необхідність ліквідації парламентських інститутів і роз# поділу влади; відкидалася загальнолюдська моральність.

Марксизм став ідеологічною основою соціал#демократичного руху, який на початку XX ст. розділився на революційну (В. І. Ленін та інші) і реформістську (Е. Бернштейн та інші) течії. У реформізмі зазнали критики теоретичні засади марксизму, що призвело до від# мови від його основних положень.

У революційній течії взяло верх надто ліве тлумачення марксиз# му. Після Жовтневої революції в Росії марксизм зазнав догматизації та вульгаризації і був поставлений на службу комуністичному тота# літаризму.