Довідник школяра та студента з всесвітньої історії (стр. 37 из 51)

АНАРХІЗМ

Анархізм (від грецьк. anarсhia — безвладдя) — суспільно#полі# тична течія, яка виступала за негайне знищення всякої державної влади (внаслідок стихійного бунту мас) і створення федерації дріб# них автономних асоціацій виробників, відкидала політичну бороть# бу. Анархізм склався в 40—70#х рр. XIX ст. в Західній Європі. Головними ідеологами були М. Штірнер, П.#Ж. Прудон, М. О. Ба# кунін, П. О. Кропоткін. У Росії в XIX ст. ідеї анархізму знайшли відображення в теорії і практиці революційного народництва, у діяльності різних анархістських груп у період революції 1905— 1907 рр. і особливо в роки Громадянської війни.

М. БАКУНІН

Бакунін Михайло Олександрович (18 (30) травня 1814, с. Пря# мухіно Новоторзького повіту Тверської губернії — 19 червня (1 лип# ня) 1876, Берн, Швейцарія) — російський революціонер, публіцист, один із засновників анархізму, ідеолог народництва.

I ІНТЕРНАЦІОНАЛ

I Інтернаціонал (Міжнародне товариство робітників) — міжна# родна організація, заснована в Лондоні 28 вересня 1864 р. Керівни# ки — К. Маркс і Ф. Енгельс. Марксом були складені «Засновниць# кий маніфест Міжнародного товариства робочих», статут і багато відзивів, циркулярів та рішень I Інтернаціоналу. На початку 1870 р. в Женеві була заснована Російська секція I Інтернаціоналу. У 1870#х рр. діяльність I Інтернаціоналу в європейських країнах при# пинилася; формально його було розпущено в 1876 р.

II ІНТЕРНАЦІОНАЛ

II Інтернаціонал — міжнародне об’єднання соціалістичних пар# тій, засноване в Парижі в 1889 р. Був створений за безпосередньої участі Ф. Енгельса. Постійний виконавчо#інформаційний орган (з 1900 р.) — Міжнародне соціалістичне бюро. II Інтернаціонал припи# нив свою діяльність у зв’язку з початком Першої світової війни.

ЗАВЕРШЕННЯ ФОРМУВАННЯ ІНДУСТРІАЛЬНОГО

СУСПІЛЬСТВА В ПЕРЕДОВИХ КРАЇНАХ (1870—1914 рр.)

ІМПЕРІАЛІЗМ

Імперіалізм (франц. imperialisme) у широкому значенні — дер# жавна політика, направлена на завоювання територій, колоній, вста# новлення політичного або економічного контролю над іншими дер# жавами. Термін набув поширення з 2#ї половини XIX ст., особливо після виходу праці англійського економіста Дж. Гобсона «Імперіа# лізм» (1902). У марксизмі (праці О. Бауера, Р. Гильфердінга, Р. Люк# сембург, В. І. Леніна, М. І. Бухаріна) — назва вищої стадії розвитку капіталізму — монополістичного капіталізму.

ТРЕСТ

Трест (англ. trust, букв. — довір’я) — одна з форм економічних об’єднань, у рамках яких учасники втрачають виробничу, комерцій# ну, а нерідко й юридичну самостійність. Реальна влада в тресті зосе# реджується в руках правління або головної компанії. Найбільший розвиток трести отримали в галузях, що виробляють однорідну про# дукцію. У сучасний період трести зустрічаються рідко.

СИНДИКАТ

Синдикат (серед.#віч. лат. syndicatus, від пізньолат. syndicus — повірений, представник) — одна з форм об’єднання підприємств, що здійснюють загальну комерційну діяльність (визначення цін, заку# півля сировини, збут продукції і т. д.) при збереженні виробничої та юридичної самостійності.

МОНОПОЛІЯ

Монополія, в економіці — ситуація на ринку, яка характеризу# ється наявністю невеликого числа продавців (рідко — єдиного), кож# ний з яких здатний вплинути на загальний обсяг пропозиції і на ціну товару або послуги. При цьому здійснюється певний контроль над входженням у дану галузь інших фірм як потенційних конкурентів. Бар’єри, що захищають монополію, можуть бути або встановлені дер# жавою (у формі патентів, тарифів), або зумовлені перевагою монопо# ліста в технології, що використовується ним, або управлінському ноу# хау, або пов’язані з необхідністю величезних капіталовкладень для ведення господарської діяльності в даній галузі.

ФРАНКО!ПРУССЬКА ВІЙНА

Франко2прусська війна 1870—1871 рр. — між Францією, що пра# гнула зберегти свою гегемонію в Європі й перешкоджала об’єднанню Німеччини, і Пруссією, яка виступала спільно з рядом інших німе# цьких держав; у ході війни була повалена Друга імперія у Франції і завершилося об’єднання Німеччини під верховенством Пруссії. Фран# цузька армія була розгромлена. Прусські війська окуповували знач# ну частину французької території, брали участь у придушенні Па# ризької комуни 1871 р. Франко#прусська війна завершилася грабіж# ницьким — відносно Франції — Франкфуртським мирним догово# ром 1871 р.

РЕВОЛЮЦІЯ 1870 р.

ТА ПАРИЗЬКА КОМУНА 1871 р.

У 1860#ті рр. престиж Другої імперії неухильно падав. Руйнівні війни й волюнтаристська економічна політика розладнали фінанси Франції. Парламентська опозиція, що об’єднала легітимістів, орлеа# ністів (Тьєр) і республіканців (Ж. Фавр, Е. Пікар, Л. Гамбетта), від виборів до виборів збільшувала число своїх членів у Законодавчому корпусі. У той же час усі спроби лідерів комуністичного підпілля (Бланкі та інших) підняти народ на повстання не зустріли підтримки в суспільстві. Починаючи війну з Пруссією, влада сподівалася, що перемога підвищить популярність режиму. Однак 4 вересня 1870 р., коли стало відомо, що імператор з армією капітулював під Седаном, у Парижі спалахнуло повстання. Депутати опозиції проголосили ре# спубліку і сформували уряд національної оборони (Фавр, Пікар, Гар# ньє#Пажес, Гамбетта тощо), яке очолив генерал Л. Трошю. 16 верес# ня німці взяли в облогу Париж. Крім регулярної армії в обороні міста брали участь до 300 тис. солдатів національної гвардії, що включала в себе практично всіх дорослих чоловіків Парижа. Строката за скла# дом, хоробра, але погано дисциплінована, вона була вельми сприйнят# лива до антиурядової пропаганди, розгорненої членами революцій# них товариств, що вийшли з підпілля.

31 жовтня на хвилі обурення, викликаного невдалою вилазкою і звісткою про капітуляцію Меца, бланкісти спробували за допомогою деяких частин національної гвардії захопити владу. Уряд придушив повстання і підтвердив свої повноваження, провівши плебісцит. По# невіряння, викликані облогою, і невдале керування обороною з боку Трошю призвели до зростання невдоволення серед населення, чим знову скористалися бланкісти, що зробили 22 січня 1871 р. ще одну спробу скинути уряд. 23 січня було укладено перемир’я з німцями. 8 лютого пройшли вибори в Національні збори (відкрилися в Бордо 12 лютого), які призначили головою виконавчої влади Тьєра.

26 січня був підписаний прелімінарний мир. 1 березня Національні збори підтвердили повалення Наполеона III. Париж лише номіналь# но визнав владу Тьєра. Національна гвардія зберегла зброю і реально підкорялася тільки обраному нею самою Центральному комітету. 18 березня національні гвардійці, дізнавшись про спробу урядових військ вивезти гармати з Парижа, повстали і стратили двох генера# лів. Уряд, вірні йому війська і значна частина населення утікли до Версаля. 22 березня національна гвардія розстріляла демонстрацію, що протестувала проти захоплення влади Центральним комітетом. 26 березня відбулися вибори в Паризьку комуну. Більшість місць отримали бланкісти, прудоністи (прихильники соціалістичної тео# рії П.#Ж. Прудона) і неоякобінці. Через відмінності в їхніх соціально# економічних переконаннях Комуна не проводила ніяких значних за# ходів у цій сфері й лише врахувала деякі окремі побажання робітни# ків. З питань політики в Комуні йшла гостра боротьба між тими, хто прагнув до диктатури і централізації «більшості» (бланкісти і нео# якобінці), й прудоністською «меншиною», яка віддавала перевагу демократичній федерації.

2 квітня на підступах до Парижа почалися бойові дії між версаль# цями і комунарами. Хоробрість і ентузіазм повстанців не могли компенсувати відсутність дисципліни, слабке військове керівни# цтво й організаційне безсилля революційної влади. 21 травня вер# сальці увійшли в місто. 28 травня, після тижня жорстоких вулич# них боїв («кривавий тиждень»), з Комуною було покінчено. Цей спалах громадянської війни примусив найбільш далекоглядну час# тину правлячих кіл взяти курс на зміцнення демократії, здатної погоджувати інтереси різних прошарків суспільства.

КОНСЕРВАТИВНА ПАРТІЯ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

Консервативна партія Великобританії (офіційна назва — На# ціональний союз консервативних та юніоністських організацій) — одна з двох провідних партій країни. Утворилася в 1867 р. на базі партії торі (при активному сприянні Б. Дізраелі). Після Другої світо# вої війни при владі в 1951—1964, 1970—1974, 1979—1997 рр.

ЛІБЕРАЛЬНА ПАРТІЯ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

Ліберальна партія Великобританії склалася в середині XIX ст. на основі партії вігів. До 1920#х рр. одна з двох (нарівні з консерватив# ною) провідних партій країни, потім поступилася місцем лейборист# ській партії. У 1988 р. об’єдналася з соціал#демократами в Партію соціал#ліберальних демократів.

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

Громадянське суспільство — термін, що вживається в різних значеннях; введений Арістотелем, який називав громадянським сус# пільством співтовариства вільних і рівних громадян, пов’язаних між собою певною формою політичного устрою (держава#поліс). У XVII— XVIII ст. громадянське суспільство протиставлялося абсолютистсь# ко#феодальній державі. Уперше сформувалося в Великобританії в XIX ст. У поширеному сучасному значенні громадянське суспільст# во означає сукупність відносин у сфері економіки, культури та ін# ших сферах, що розвиваються в рамках демократичного суспільства незалежно, автономно від держави. Громадянське суспільство перед# бачає існування широкого кола демократичних прав і свобод членів суспільства. Повне одержавлення суспільних відносин веде до згор# тання демократії, встановлення тоталітаризму.