Довідник школяра та студента з всесвітньої історії (стр. 38 из 51)

СПРАВА ДРЕЙФУСА

Справа Дрейфуса — сфабрикована в 1894 р. реакційною францу# зькою воєнщиною судова справа з обвинувачення офіцера французь# кого Генерального штабу єврея А. Дрейфуса в шпигунстві на користь Німеччини. Незважаючи на відсутність доказів, суд засудив Дрей# фуса на довічну каторгу. Боротьба навколо справи Дрейфуса призве# ла до політичної кризи. Під тиском демократичних сил країни Дрей# фуса в 1899 р. було помилувано, у 1906 р. реабілітовано.

РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ НАПРИКІНЦІ XIX — НА ПОЧАТКУ XX ст.

МИКОЛА II

!

Микола II Олександрович (6 (18) травня 1868, Царське Село — 17 липня 1918, Єкатеринбург) — останній російський імператор (1894—1917), старший син імператора Олександра III Олександро# вича й імператриці Марії Федорівни. Його царювання збіглося зі швидким промисловим розвитком країни. За Миколи II Росія зазна# ла поразки в російсько#японській війні 1904—1905 рр., що було одні# єю з причин революції 1905—1907 рр., у ході якої було прийнято Маніфест 17 жовтня 1905 р., який дозволяв створення політичних партій і заснував Державну думу; почала здійснюватися Столипінсь# ка аграрна реформа. У 1907 р. Росія стала членом Антанти, у складі якої вступила в Першу світову війну (1914—1918). З серпня 1915 ро# ку — верховний головнокомандуючий. У ході Лютневої революції 1917 р. 2 (15) березня відрікся від престолу. Разом із сім’єю розстрі# ляний більшовиками. У 2000 р. канонізований Руською православ# ною церквою.

В. ЛЕНІН

Ленін (Ульянов) Володимир Ілліч (1870—1924) — російський політичний діяч, лідер партії більшовиків і глава першого радянсь# кого уряду (Ради Народних Комісарів), професійний революціонер. Народився в сім’ї інспектора народних училищ. Старшого брата Ле# ніна було страчено (1887) за участь у замаху на царя Олександра III. У 1887 р. вступив на юридичний факультет Казанського універси# тету; у грудні виключений з університету і висланий за участь у студентському русі. У 1891 р. екстерном склав іспити за юридичний факультет при Санкт#Петербурзькому університеті; помічник при# сяжного повіреного в Самарі.

У 1893 р. переїхав до Санкт#Петербурга. У 1895 р. Ленін брав участь у створенні Петербурзького «Союзу боротьби за визволення робітничого класу», потім був заарештований. У 1897 р. висланий на три роки в с. Шушенське Єнісейської губернії. У 1900 р. виїхав за кордон; разом із Г. В. Плехановим та іншими започаткував видання газети «Искра». На II з’їзді РСДРП (1903) Ленін очолив партію біль# шовиків. З 1905 р. в Санкт#Петербурзі; з грудня 1907 р. в еміграції.

У квітні 1917 р., приїхавши в Петроград, Ленін запропонував узя# ти курс на здійснення соціалістичної революції. Після Липневої кри# зи 1917 р. на нелегальному положенні. Очолив керівництво Жовтне# вим повстанням у Петрограді. На II Всеросійському з’їзді Рад обра# ний Головою Ради Народних Комісарів (РНК), Ради робітничої і се# лянської оборони; член Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету (ВЦВК), після утворення СРСР (1922) — Центрального Ви# конавчого Комітету (ЦВК) СРСР.

Відіграв вирішальну роль в укладенні Брестського миру. 30 серп# ня 1922 р. під час замаху на його життя був важко поранений. Ленін схвалив створення Всеросійської надзвичайної комісії з боротьби з контрреволюцією і саботажем (ВНК), яка широко і безконтрольно за# стосовувала методи насильства і репресій; ліквідацію опозиційних партій (в т. ч. соціалістичних, що призвело до виникнення однопартій# ної системи), опозиційних органів друку; висилання з країни видних представників інтелігенції, які не підтримували політику нової вла# ди; репресії по відношенню до духовенства.

У 1922 р. Ленін важко захворів і з грудня не брав участі в політич# ній діяльності. Ленін рано став прихильником ідей К. Маркса та Ф. Ен# гельса й прагнув застосувати їх при розв’язанні проблем суспільного розвитку Росії. Зробивши висновок про вступ Росії на шлях капіталі# зму, Ленін обґрунтував необхідність буржуазно#демократичної рево# люції та її переростання в соціалістичну революцію. Найважливі# шим засобом революційної боротьби Ленін вважав створення партії професійних революціонерів, «партії нового типу», на відміну від парламентських соціал#демократичних партій.

Займаючи ультралівий фланг у європейському соціал#демокра# тичному русі, відкидаючи концепції Е. Бернштейна, К. Каутського та інших як реформістські та ревізіоністські, Ленін прийшов до виснов# ку, що капіталізм вступив в останню стадію свого розвитку — імпері# алізм і передові країни Європи дозріли для світової соціалістичної революції. Різко критикуючи принципи парламентської демократії і розподілу влади, Ленін відстоював курс на встановлення диктатури пролетаріату як знаряддя побудови соціалізму й комунізму. Він вва# жав, що Росія повинна почати світову соціалістичну революцію.

Гостра криза в країні після Жовтневого перевороту і Громадянсь# кої війни, розуміння неможливості революції у європейських краї# нах привели Леніна до визнання помилковості політики «воєнного комунізму» і необхідності переходу до нової економічної політики. Після смерті Леніна в СРСР була канонізована сталінська інтерпрета# ція ленінізму; із середини 80#х рр. в аналізі ідей та діяльності Лені# на, що мали значний вплив на хід історії в XX ст., існує широкий спектр оцінок — від позитивних до різко критичних.

Головні праці: «Що таке «друзі народу» і як вони воюють проти соціал#демократів?» (1894); «Розвиток капіталізму в Росії» (1899); «Що робити?» (1902); «Крок уперед, два кроки назад» (1904); «Мате# ріалізм і емпіріокритицизм» (1909); «Імперіалізм як вища стадія капіталізму» (1916); «Держава і революція» (1917); «Дитяча хвороба «лівизни» в комунізмі» (1920); «Сторінки зі щоденника», «Про коо# перацію», «Про нашу революцію», «Лист до з’їзду».

БІЛЬШОВИКИ

Більшовики — представники політичної течії (фракції) у Російсь# кій соціал#демократичній робітничій партії (з квітня 1917 р. само# стійна політична партія), очолювані В. І. Леніним. Поняття «більшо# вики» виникло на II з’їзді Російської соціал#демократичної робітни# чої партії (1903) після того як на виборах до керівних органів партії прихильники Леніна отримали більшість голосів (звідси їхня назва — більшовики), а їхні противники — меншість (звідси — меншовики).

У 1917—1952 рр. слово «більшовики» входило в офіційну назву партії Російська соціал#демократична робітнича партія (більшови# ків), Російська Комуністична партія (більшовиків), Всесоюзна Кому# ністична партія (більшовиків). XIX з’їзд партії (1952) постановив іменувати її Комуністичною партією Радянського Союзу.

РОСІЙСЬКО!ЯПОНСЬКА ВІЙНА

Російсько2японська війна 1904—1905 рр. — імперіалістична вій# на, велася за панування в Північно#Східному Китаї та Кореї. Розпоча# та Японією. Основні події 1904 р.: напад японського флоту на Порт# Артур, оборона Порт#Артура, невдалі для Росії битви на р. Ялу, Ляо# янська, на р. Шахе; у 1905 р.: розгром російської армії під Мукде# ном, флоту — у Цусімській битві. Війна завершилася Портсмутсь# ким миром 1905 р., прискорила початок революції 1905—1907 рр.

ПЕРША РОСІЙСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ (1905—1907)

Кризова соціально#політична ситуація в Росії загострилася вна# слідок невдалої російсько#японської війни 1904—1905 рр. Поштовхом до початку революції послужив розстріл мирної робітничої демон# страції в Санкт#Петербурзі 9 січня 1905 р. (т. зв. «Кривава неділя»). Активно виступив робітничий клас, поширювалися селянські бун# ти, заворушення охопили армію і флот (повстання на броненосці «По# тьомкін», владивостоцьке повстання та інші).

З вимогами реформ виступила буржуазія. Виникли професійні й професійно#політичні союзи, Ради робітничих депутатів, зміцнюва# лися революційні партії (соціал#демократична, соціалістів#револю# ціонерів та інші), з’явилися ліберальні й консервативні партії та ор# ганізації (конституційно#демократична, «Союз 17 жовтня», «Союз Михайла Архангела» і т. д.).

Жовтневий всеросійський політичний страйк, різка критика са# модержавства лібералами змусили імператора Миколу II обнароду# вати Маніфест 17 жовтня 1905 р. Обіцянка політичних свобод, скли# кання Державної думи дозволило уряду нейтралізувати лібералів і розгромити Грудневе збройне повстання 1905 р. робітників Москви, Ростова#на#Дону, Новоросійська, Катеринослава, Горлівки тощо.

Однак і в 1906 р. нарівні з продовженням страйкової боротьби робіт# ників зростала активність селянства (особливо влітку 1906 р.), армії і флоту (повстання на крейсері «Пам’ять Азова», свеаборзьке і крон# штадтське), населення національних регіонів («лісові брати» в Лат# вії, «червоні сотні» в Грузії).

Розгін II Державної думи (державний переворот 3 червня 1907 р.) означав кінець революції. Самодержавство змушене було піти на ство# рення парламентського представництва, розпочати реформи, які дали новий імпульс розвитку капіталізму в Росії.