Довідник школяра та студента з всесвітньої історії (стр. 43 из 51)

В умовах загострення лівого і правого політичного радикалізму, а також зростання сепаратизму й ослаблення централізму у Веймарсь# кій республіці в 1919—1923 рр. розвивалася галопівна інфляція, ви# никла гостра економічна криза. Незважаючи на відносну стабіліза# цію економіки в 1924—1928 рр. за допомогою іноземних позик і кре# дитів (у 1926 р. Німеччина вступила в Лігу Націй), у країні нароста# ла державна і суспільна криза, яка посилилася на фоні світової еконо# мічної кризи 1929—1933 рр. З 1929 р. господарське життя в Веймар# ській республіці було паралізоване, число безробітних склало більше 6 млн чоловік.

На виборах у рейхстаг у липні 1932 р. Націонал#соціалістична партія отримала 230 депутатських місць із 601 (на виборах в листо# паді 1932 р. — 196 із 584). 30 січня 1933 р. рейхсканцлером став голова цієї партії А. Гітлер, що знаменувало собою кінець Веймарсь# кої республіки.

РЕВОЛЮЦІЯ 1931—1936 рр.

В ІСПАНІЇ

Іспанська революція 1931—1936 рр. почалася у квітні 1931 р. муніципальними виборами, що вилилися в антимонархічний плебі# сцит (12 квітня), зреченням короля Альфонса XIII (14 квітня), вибо# рами до Установчих кортесів (27 червня 1931 р.) і прийняттям рес# публіканської конституції (9 грудня 1931 р.). У січні 1936 р. з ініці# ативи Комуністичної партії Іспанії був створений Народний фронт, що переміг на виборах (16 лютого). 17—18 липня 1936 р. спалахнув військовий заколот, підтриманий фашистською Італією і Німеччи# ною. Почалася Громадянська війна.

ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА

В ІСПАНІЇ

Громадянська війна 1936—1939 рр. в Іспанії почалася внаслі# док заколоту, піднятого генералами Е. Мола і Ф. Франко. Хоч джере# ла конфлікту сягали своїм корінням до суперечки сторічної давності між традиціоналістами й прихильниками модернізації, в Європі 1930#х рр. він прийняв форму зіткнення між фашизмом і антифашист# ським блоком Народного фронту. Цьому сприяла й інтернаціоналіза# ція конфлікту, залучення до нього інших країн. Прем’єр#міністр Х. Хіраль звернувся з проханням про допомогу до уряду Франції, Франко апелював до А. Гітлера і Б. Муссоліні. Першими відгукнули# ся на заклик про допомогу Берлін і Рим, які направили в Марокко (де тоді знаходився Франко) 20 транспортних літаків, 12 бомбардуваль# ників і транспортне судно «Усамо».

На початок серпня африканська армія бунтівників була перекине# на на Піренейський півострів. 6 серпня південно#західне угрупован# ня під командуванням Франко почало марш на Мадрид. Одночасно північне угруповання під командуванням Моли рушило на Касерес. Почалася Громадянська війна, що забрала сотні тисяч людських життів і залишила після себе руїни. Доля Іспанії вирішувалася на полях битв. Франко до кінця війни не зміг оволодіти Мадридом, у битвах під Харамом і Гвадалахарою був розгромлений італійський корпус. Але несприятливе для антифашистів закінчення 113#денної «битви на Ебро» в листопаді 1938 р. зумовило їхню поразку у Грома# дянській війні. 1 квітня 1939 р. війна в Іспанії закінчилася перемо# гою франкістів. На десятиріччя країна була розділена на переможців і переможених. Символом іспанської війни стала зруйнована німець# кою авіацією Герніка.

МІЖНАРОДНІ СТОСУНКИ В 30%ті РОКИ XX ст.

МЮНХЕНСЬКИЙ ДОГОВІР 1938 р.

Мюнхенський договір 1938 р., «мюнхенська змова» — угода про приєднання прикордонних земель Чехословаччини, населених нім# цями (переважно судетськими німцями), до нацистської Німеччи# ни, підписана 30 вересня 1938 р. на конференції в Мюнхені представ# никами Великобританії (Н. Чемберлен), Франції (Е. Даладьє), Німеч# чини (А. Гітлер) та Італії (Б. Муссоліні). Була результатом агресив# ної політики Гітлера, що проголосив ревізію Версальського мирного договору з метою відновлення німецького рейху з одного боку і під# триманої США англо#французької політики «заспокоєння» — з ін# шого. Чехословаччина, яка стала незалежною державою після розпа# ду Австро#Угорщини, за Версальським договором мала 14 млн чоло# вік населення, з якого бл. 3,3 млн складали компактно проживаючі етнічні, так звані судетські німці.

Судети відносилися до найбільш промислово розвинених районів Чехословаччини. У цьому регіоні діяла профашистська судето#німе# цька партія, яка вимагала спочатку національної автономії Судетів, а потім безпосереднього включення цієї області в рейх. Гітлер, який із самого початку своєї політичної діяльності вимагав возз’єднання з Німеччиною «трьох з половиною мільйонів німців, відрізаних від своїх співвітчизників групою божевільних політиків у 1919 р.», не# одноразово робив спроби здійснити цю вимогу. 30 травня 1938 р. він оголосив наказ про захоплення Чехословаччини не пізніше 1 жовтня 1938 р. (операція «Грюн»), а у вересні на з’їзді НСДАП в промовах Гітлера і Геббельса прозвучали недвозначні попередження про «звіль# нення німців», що пригноблюються, і ліквідацію чехословацької дер# жави. Західні держави, які продиктували в свій час умови Версаль# ського договору, відповіли мовчанням на новий факт порушення Ні# меччиною взятих на себе міжнародних зобов’язань. У цій ситуації уряди Великобританії і Франції вважали, що тільки політика «за# спокоєння», тобто задоволення домагань Гітлера, може врятувати Європу від нової війни.

15 вересня в Берхтесгадені відбулася зустріч прем’єр#міністра Ве# ликобританії Чемберлена з Гітлером («Берхтесгаденська зустріч»). 18 вересня Англія і Франція пред’явили президенту Чехословаччи# ни Е. Бенешу ультиматум про передачу Німеччині заселених німця# ми територій, який був прийнятий ним 21 вересня. У Чехословаччи# ні це призвело до зміни уряду, був оголошений загальний страйк, проведені демонстрації протесту. 22 вересня відбулася нова зустріч Чемберлена з Гітлером у Бад#Годесберзі (Годесберзькі переговори), де Гітлер висунув нові вимоги до Чехословаччини. Скориставшись моментом, свої територіальні домагання висловили Польща (р#н Оль# зе) та Угорщина (Закарпатська Україна). Це дозволило Гітлеру при# крити анексію Судетів «міжнародним» характером вимог до Чехо# словаччини. У цій ситуації з ініціативи Муссоліні була скликана нарада представників Англії, Франції, Німеччини та Італії в Мюнхе# ні, де 30 вересня 1938 р. було підписано Мюнхенську угоду. За цією угодою Німеччина діставала право на анексію Судетської області, а також тих районів, де німецьке населення перевищувало 50 %. Додат# ково була прийнята декларація, у якій Великобританією і Францією давалися гарантії новим кордонам Чехословаччини. Уряд Чехосло# ваччини підкорився прийнятій у Мюнхені угоді, і 1 жовтня 1938 р.

німецькі війська окупували Судети.

У результаті Чехословаччина втратила бл. 1/5 своєї території, бл. 5 млн населення (з них 1,25 млн чехів і словаків), а також 33 % про# мислових підприємств. Приєднання Судетів до Німеччини стало вирішальним кроком на шляху до остаточної ліквідації державної самостійності Чехословаччини, яка сталася в березні 1939 р.

ПАКТ МОЛОТОВА—РІББЕНТРОПА

Пакт Молотова—Ріббентропа — укорінена в суспільно#полі# тичній та історичній літературі назва радянсько#німецького догово# ру про ненапад від 23 серпня 1939 р., особливо його секретного до# датка, підписаного В. М. Молотовим і І. Ріббентропом від імені своїх урядів і держав. Існування секретного протоколу тривалий час запе# речувалося радянською стороною, і тільки в кінці 1980#х років мину# лого століття цей факт був визнаний і став надбанням світової гро# мадськості. До часу підписання пакту Німеччина анексувала Суде# ти, включила Чехію і Моравію до складу рейху як Протекторат Боге# мія і Моравія.

Забезпеченню міжнародної безпеки й боротьбі з німецькою агре# сією повинні були служити московські переговори між СРСР, Англі# єю і Францією, які завершилися прийняттям проекту угоди про вза# ємодопомогу 2 серпня 1939 р., але проект так і не став реальною уго# дою, оскільки жодна зі сторін не виявляла зацікавленості, висуваю# чи явно неприйнятні умови. Рішення припинити переговори з Анг# лією і Францією і укласти з Німеччиною договір про ненапад було прийнято Сталіним і Молотовим. Обидві сторони мали різні цілі, укладаючи цей договір. Гітлер гарячково готував напад на Польщу і вважав, що цей договір виключить для Німеччини загрозу війни на два фронти в Європі, оскільки Сталін, за його розрахунками, зацікав# лений у захопленні територій колишньої Російської імперії і буде прагнути отримати таку можливість завдяки договору з Німеччи# ною. Сталін розглядав договір як шанс здійснити свої агресивні на# міри, уникнувши збройного конфлікту, і можливість готуватися до воєнних дій, які неминуче повинні будуть розпочатися. 20 серпня 1939 р. Гітлер, що вже призначив напад на Польщу на 1 вересня, надіслав Сталіну телеграму, у якій наполягав на найшвидшому укла# денні договору і просив прийняти не пізніше 23 серпня рейхсміністра закордонних справ для підписання як пакту про ненапад, так і додат# кового протоколу. За договором, підписаним 23 серпня 1939, сторони зобов’язалися всі спори й конфлікти між собою «вирішувати виклю# чно мирним шляхом через дружній обмін думками». У другій статті договору говорилося, що «у випадку, якщо одна зі сторін, що домов# ляються, виявиться об’єктом воєнних дій з боку третьої держави, інша сторона, що домовляється, не буде підтримувати ні в якій формі цю державу». Іншими словами, СРСР не буде допомагати можли# вим жертвам агресії фашистського рейху. Договір мав «секретний додатковий протокол» про розмежування «сфер впливу» в Східній і Південно#Східній Європі.