Довідник школяра та студента з всесвітньої історії (стр. 46 из 51)

СРСР ТА ПОСТРАДЯНСЬКІ РЕСПУБЛІКИ

М. ХРУЩОВ

Хрущов Микита Сергійович (1894—1971) — радянський дер# жавний і політичний діяч, Герой Радянського Союзу (1964), Герой Соціалістичної Праці (1954, 1957, 1961). Походив з родини селян. З 1909 р. слюсар на заводах і шахтах Донбасу. У 1928 р. завідуючий організаційним відділом ЦК КП(б) України, з 1929 р. навчався в Про# мисловій академії. З 1931 р. на партійній роботі в Москві, з 1935 р. — перший секретар Московського комітету і Московського міського комітету ВКП(б). У 1938, березні 1947 рр. і в грудні 1947—1949 рр. — перший секретар ЦК КП(б) України, одночасно в 1944—1947 рр. — голова Ради Народних Комісарів (Ради Міністрів) Української РСР.

У Велику Вітчизняну війну член військових рад ряду фронтів, генерал#лейтенант (1943). З 1949 р. секретар ЦК і перший секретар Московського комітету ВКП(б). З 1953 р. Перший секретар ЦК КПРС, одночасно в 1958—1964 рр. — голова Ради Міністрів СРСР. Член ЦК КПРС в 1934—1966 рр., член Політбюро (Президії) ЦК в 1939— 1964 рр. Один з ініціаторів «відлиги» у внутрішній і зовнішній полі# тиці, реабілітації жертв репресій; зробив спробу модернізувати пар# тійно#державну систему, обмежити привілеї партійного і державного апарату, поліпшити матеріальне становище й умови життя населен# ня, зробити суспільство більш відкритим. На XX (1956) і XXII (1961) з’їздах КПРС виступив з різкою критикою культу особистості та ді# яльності Й. В. Сталіна. Однак збереження в країні тоталітарного ре# жиму — придушення інакомислення, розстріл робітничих демон# страцій (Новочеркаськ, 1962 р.), свавілля відносно інтелігенції, втру# чання в справи інших держав (збройна інтервенція в Угорщині, 1956 р.), загострення військового протистояння з Заходом (берлінсь# ка, 1961 р., і карібська, 1962 р., кризи), а також політичне прожек# терство (заклики «наздогнати і перегнати Америку!», обіцянки по# будувати комунізм до 1980 р.) робили його політику непослідовною. Невдоволення державного і партійного апарату призвело у 1964 р. до зміщення Хрущова з усіх постів, які він посідав.

Л. БРЕЖНЄВ

Брежнєв Леонід Ілліч (1906—1982) — радянський державний і політичний діяч, перший (1964—1966) і генеральний (1966—1982) секретар ЦК КПРС, голова Президії ВР СРСР (1960—1964, 1977— 1982), Маршал Радянського Союзу (1976), Герой Соціалістичної Праці (1961), Герой Радянського Союзу (1966, 1976, 1978, 1981). Під час

Великої Вітчизняної війни перебував на політроботі в Радянській Армії. З 1946 р. перший секретар Запорізького, Дніпропетровського обкомів КП(б) України. У 1950—1952 рр. перший секретар ЦК КП(б) Молдавії. З 1953 р. заступник начальника Головного політуправлін# ня Радянської Армії і ВМФ. У 1954—1956 рр. другий секретар, по# тім перший секретар ЦК КП Казахстану. У 1952—1953, 1956—1960, 1960—1964 рр. секретар ЦК КПРС, голова Ради оборони СРСР. Один з основних організаторів усунення М. С. Хрущова (1964). У період перебування Брежнєва на посту генерального секретаря в країні взя# ли гору консервативні тенденції, наростали негативні процеси в еко# номіці, соціальній та духовній сферах життя суспільства, здійснено інтервенцію в Чехословаччину (1968), введені радянські війська в Афганістан (1979).

ВІЙНА В АФГАНІСТАНІ

Війна в Афганістані в 1979—1989 рр. — неоголошена війна СРСР в Афганістані, що прикривалася лозунгом «інтернаціональної брат# ської допомоги» афганському народу, а на практиці — маріонетково# му прорадянському режиму. Введення радянських військ на терито# рію Афганістану було здійснено 27 грудня 1979 р. У квітні 1988 р. між СРСР, США, Афганістаном і Пакистаном була підписана угода з політичного урегулювання ситуації в Афганістані й про виведення радянських військ. 15 лютого 1989 р. виведення радянських військ було завершено.

М. ГОРБАЧОВ

Горбачов Михайло Сергійович (нар. 2 березня 1931) — радянсь# кий і російський державний і громадський діяч, президент СРСР в 1990—1991 рр. Генеральний секретар ЦК КПРС в 1985—1991 рр. У 1966—1968 рр. перший секретар Ставропольського міськкому КПРС. У 1968—1970 рр. другий секретар, з квітня 1970 р. — перший секре# тар Ставропольського крайкому КПРС. У 1978—1985 рр. — секретар ЦК КПРС. Голова Президії ВР СРСР в 1989—1990 рр. Член Політбю# ро ЦК КПРС в 1980—1991 рр. (кандидат з 1979 р.). Виступив ініціа# тором перебудови. Після своєї відставки взяв активну участь у сус# пільному житті країни. З грудня 1991 р. президент Міжнародного фонду соціально#економічних і політичних досліджень («Горбачов# фонд»). Отримав Нобелівську премію миру (1990).

ПЕРЕБУДОВА

Перебудова — термін, який почав широко вживатися з середини 80#х рр. XX ст. і означав курс на реформування тоталітарної системи в СРСР. Політика перебудови, розпочата частиною керівництва КПРС на чолі з М. С. Горбачовим, привела до значних змін у житті країни і світі загалом (гласність, політичний плюралізм, закінчення «холод# ної війни» тощо). Наприкінці 80#х — на початку 90#х рр. унаслідок суперечності й непослідовності в здійсненні перебудови сталося загострення кризи в усіх сферах життя суспільства, а потім почався розвал Радянського Союзу.

СЕРПНЕВИЙ ПУТЧ 1991 р.

Серпневий путч 19—21 серпня 1991 р. — спроба антиконститу# ційного перевороту, що здійснювалася консервативним крилом ке# рівництва СРСР і КПРС. Був направлений на відновлення влади пар# тійно#державної номенклатури. Заколот очолив Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС) у складі О. Д. Бакланова, В. А. Крючко# ва, В. С. Павлова, Б. К. Пуго, В. А. Стародубцева, А. І. Тізякова і

Г. І. Янаєва. Для надання своїм діям видимості легітимності путчи# сти заявили, що президент СРСР М. С. Горбачов не може виконувати свої обов’язки за станом здоров’я. Його функції були покладені на віце#президента Янаєва. У Москву були введені війська, а Горбачов блокований на дачі в Криму. Заборонялися діяльність опозиційних КПРС суспільних об’єднань і випуск демократичної преси, віднов# лювалася цензура. Опір заколоту організувало керівництво Російсь# кої Федерації на чолі з президентом РРФСР Б. М. Єльциним, що спиралося на підтримку росіян, передусім населення Москви. У зітк# неннях з військами загинуло троє людей. Путч закінчився невда# чею. Його наслідками стали падіння комуністичного режиму і при# скорення розпаду СРСР. У 1994 р. заарештовані у справі ДКНС були амністовані Державною думою Російської Федерації.

СПІВДРУЖНІСТЬ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ (СНД)

Співдружність Незалежних Держав (СНД) — міждержавне об’єднання, утворене Білорусією, Росією та Україною; в Угоді про утворення СНД, підписаній 8 грудня 1991 р. у Мінську, ці держави констатували, що СРСР в умовах глибокої кризи і розпаду припиняє своє існування, заявили про прагнення розвивати співробітництво в політичній, економічній, гуманітарній, культурній та інших сферах. 21 грудня 1991 р. до Угоди приєдналися Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизія, Молдавія, Таджикистан, Туркменія, Узбеки# стан, що підписали спільно з Білорусією, Росією та Україною в Алма# Аті Декларацію про цілі й принципи СНД. У 1993 р. до СНД приєд# налася Грузія. У 1993 р. прийнятий Статут СНД, який передбачає сфери спільної діяльності держав: забезпечення прав і свобод люди# ни, координацію зовнішньополітичної діяльності, співробітництво у формуванні загального економічного простору, у розвитку систем транспорту і зв’язку, охорони здоров’я населення і навколишнього середовища, питання соціальної та іміграційної політики, боротьбу з організованою злочинністю, співробітництво в оборонній політиці та охороні зовнішніх кордонів.

КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ

РЕВ

Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ) — у 1949—1991 рр. міжурядова економічна організація. Члени РЕВ: Албанія (припини# ла участь у роботі РЕВ у 1961 р.), Болгарія, Угорщина, В’єтнам, НДР (до 1990 р.), Куба, Монголія, Польща, Румунія, СРСР, Чехословач# чина. Секретаріат знаходився в Москві. Припинила своє існування після розвалу СРСР.

ОРГАНІЗАЦІЯ ВАРШАВСЬКОГО ДОГОВОРУ

Варшавський договір 1955 р. (про дружбу, співробітництво і вза# ємну допомогу), підписаний 14 травня у Варшаві Албанією (з 1962 р. не брала участі в роботі створеній на основі Варшавського договору Організації, а у вересні 1968 р. вийшла з Організації), Болгарією, Угорщиною, НДР (після приєднання до ФРН у 1990 р. вийшла з Організації), Польщею, Румунією, СРСР, Чехословаччиною. Ціля# ми Варшавського договору проголошувалися забезпечення безпеки країн — учасниць Варшавського договору і підтримання миру в Єв# ропі. Держави Варшавського договору створили Об’єднане команду# вання збройними силами, яке керувало разом з Військовою радою і штабом діяльністю Об’єднаних збройних сил (штаб знаходився в Мо# скві). Вищий орган Організації Варшавського договору — Політич# ний консультативний комітет (ПКК). 26 квітня 1985 р. Варшавський договір продовжено на 20 років. У лютому 1990 р. були скасовані військові органи договору. 1 липня 1991 р. у Празі Болгарією, Угор# щиною, Польщею, Румунією, СРСР і Чехословаччиною підписано протокол про припинення дії Варшавського договору.