Довідник школяра та студента з всесвітньої історії (стр. 47 из 51)

РЕВОЛЮЦІЯ 1956 р. В УГОРЩИНІ

Революція 1956 р. в Угорщині — народні виступи проти комуні# стичного режиму в Угорщині, придушені за допомогою військового втручання СРСР. «Відлига», що наступила в соціалістичному таборі після смерті Сталіна (1953), особливо глибоко торкнулася Угорщи# ни. У липні 1953 р. новий уряд на чолі з І. Надєм став на шлях відмо# ви від курсу на прискорену індустріалізацію та колективізацію на радянський зразок. У країні почалося пожвавлення суспільного жит# тя, були звільнені політв’язні. «Новий курс» спочатку був підтрима# ний керівництвом СРСР, однак незабаром викликав у Москви явну стурбованість. Внаслідок контрнаступу прорадянських сил на чолі з першим секретарем центрального керівництва Угорської партії тру# дящих (УПТ) М. Ракоші весною 1955 р. І. Надь був зміщений зі свого поста. Спроба контрреформ дала поштовх формуванню внутрішньо# партійної опозиції, що активізувалася після ХХ з’їзду КПРС (1956).

Головним її форумом став дискусійний клуб молодої інтелігенції — Гурток Петефі. Посол СРСР в Угорщині Ю. В. Андропов відстоював інтереси консервативних сил в угорському керівництві. Однак Буда# пешт, який у липні 1956 р. відвідав член Президії ЦК КПРС А. І. Мі# коян, дав згоду Москві на відставку Ракоші. У жовтні напруження посилилося, відбулася багатотисячна демонстрація (6 жовтня). Де# монстрація, що почалася 13 жовтня в Будапешті на підтримку рефор# маторських сил у Польщі, переросла в збройне повстання. Введення радянських військ у Будапешт з метою демонстрації сили у ніч на 24 жовтня додало повстанню чітко вираженого національного ха# рактеру. По всій Угорщині відбувався розпад партійно#державних структур, влада перейшла до революційних комітетів, що стихійно формувалися, і робітничих рад, відроджувалася багатопартійність. 24 жовтня І. Надь знову очолив уряд. Він пішов на зближення з пов# станцями, визнав законність вимог про виведення радянських військ з території країни і проведення вільних виборів.

Президія ЦК КПРС на чолі з М. С. Хрущовим спочатку схилялася до пошуків політичних засобів урегулювання конфлікту. Але Суецька криза кінця жовтня (агресія Великобританії, Франції та Ізраїлю про# ти Єгипту, що націоналізував Суецький канал), була сприйнята Моск# вою як симптом недопустимого послаблення радянського впливу у сві# ті, спонукавши тим самим керівництво КПРС до демонстрації війсь# кової сили в Угорщині. 31 жовтня було ухвалено рішення про нову во# єнну акцію. 1 листопада на знак протесту проти введення нових військ з СРСР І. Надь проголосив вихід Угорщини з Організації Варшавсько# го договору і звернувся до ООН з проханням про захист суверенітету.

4 листопада його уряд було скинено внаслідок наступу радянсь# ких військ на Будапешт. Бойові дії за участю 17 радянських дивізій продовжувалися до 10—11 листопада. Внаслідок угорських подій загинуло бл. 3 тис. чоловік (бл. 2 тис. 400 угорців і бл. 600 військово# службовців Радянської Армії). Більше ніж 190 тис. угорців емігру# вали. І. Надь і деякі міністри з його уряду були осуджені й страчені (1958). Уряд Я. Кадара, утворений у Москві, за підтримки СРСР від# новив однопартійну систему.

ЧЕХОСЛОВАЦЬКА КРИЗА 1968 р.

(«ПРАЗЬКА ВЕСНА»)

Чехословацька криза («Празька весна») — період демократич# них перетворень у Чехословаччині в 1968 р. У зв’язку з наростаючим спадом в економіці й придушенням інакомислення в компартії Чехо# словаччини виникла реформістська течія, головним лозунгом якої стала побудова «соціалізму з людським обличчям». У січні 1968 р. був зміщений президент ЧССР і перший секретар ЦК КПЧ А. Ново# тний. Лідером компартії був вибраний представник ліберального кри# ла компартії А. Дубчек, президентом Чехословаччини став Л. Свобо# да. У квітні була опублікована програма компартії Чехословаччини, у якій проголошувався курс на демократичне оновлення соціалізму, передбачалися обмежені економічні реформи. Цей період розвитку Чехословаччини увійшов в історію під назвою «празька весна». До участі в управлінні державою стали притягуватися представники інших партій і рухів, була відмінена цензура, признавалося право на існування опозиції. При цьому, на відміну від подій в Угорщині 1956 р., у Чехословаччині зберігалися громадянський мир і згода. Радикальні зміни у Чехословаччині викликали надто негативну реак# цію з боку керівництва СРСР. У липні керівники компартій СРСР, Болгарії, Угорщини, НДР і Польщі попередили лідерів Чехословач# чини, що реформи, які проводяться ними, чреваті «контрреволюці# єю». На радянсько#чехословацькій зустрічі, що проходила з 29 лип# ня по 2 серпня в Чієрна#над#Тисою, радянське керівництво зажадало від Дубчека згорнути процес реформ. Та оскільки політичний тиск не дав результатів, 21 серпня на територію Чехословаччини були введені війська 5 країн — членів Варшавського договору.

Керівництво КПЧ було фактично заарештовано і доставлено в Мос# кву. За підписаною там угодою на території Чехословаччини розмі# щувалися радянські війська. Після повернення до Праги Дубчек про# тягом деякого часу зберігав свій пост, але поступово він і його прихиль# ники були відсторонені від влади.

Почалося чищення лав КПЧ. Надалі багато реформаторів і пред# ставників творчої інтелігенції змушені були емігрувати. Насильно перервана «празька весна» поклала край будь#яким ілюзіям відносно можливого реформування соціалізму як системи. Весь демократич# ний світ, включаючи його ліві сили, рішуче засудив вторгнення військ країн Варшавського договору в Чехословаччину. 25 серпня в Москві на Красній площі на захист «празької весни» група дисидентів, що складалася з восьми чоловік, провела демонстрацію під лозунгом «за нашу і вашу свободу».

ПОЛЬСЬКА «СОЛІДАРНІСТЬ»

!

«Солідарність» — профоб’єднання в Польщі, виникло як рух у 1980 р. Легалізоване у квітні 1989 р. Входить у Міжнародну конфе# дерацію вільних профспілок. Чисельність понад 2 млн членів (1992). Керівний орган — Всепольська комісія (ВК). До 1990 р. лідером «Со# лідарності» був Л. Валенса. На базі «Солідарності» сформувалися політичні партії — Угода центристських сил і Демократичний союз, а також інші партії та течії.

РЕВОЛЮЦІЯ 1989 р. В РУМУНІЇ

У березні 1989 р. шість опозиціонерів відправили Н. Чаушеску відкритого листа, звинувативши його в порушенні прав людини, на# сильстві над конституцією та руйнуванні економіки. Президент від# повів, що перебудова в горбачовському дусі не потрібна, і продовжу# вав наполягати на своєму плані «систематизації». У грудні 1989 р. в місті Тімішоара на знак протесту проти депортації угорського пасто# ра спалахнуло повстання, яке закінчилося смертю сотень людей, коли Чаушеску наказав армії стріляти в натовп. Наступного дня почалися протести в більшості міст, а через п’ять днів, 22 грудня 1989 р., по# дружжя Чаушеску змушене було рятуватися втечею на вертольоті зі штаб#квартири РКП. Незабаром вони були схоплені й після швидко# го суду страчені (25 грудня). Влада була передана шести авторам відкритого листа березня 1989 р. та іншим екс#комуністам, що об’єд# налися у Фронт національного порятунку (ФНП).

У травні 1990 р. ФНП виграв вибори, було створено уряд під керів# ництвом П. Романа. На президентських виборах переміг І. Ілієску. У червні 1990 р. тисячі шахтарів рушили в похід на Бухарест; б’ючи демонстрантів і перехожих, вони розгромили офіси опозиційних пар# тій та газет. Після цього уряд заборонив продовження протестів і вжив заходів щодо лібералізації економіки. Початок 1998 р. в Руму# нії ознаменувався внутрішньополітичною кризою. Хід реформ не прискорився, а рівень життя населення не підвищився; за 10 років з часу скасування комуністичного правління країна так і не просуну# лася шляхом економічного розвитку.

КРАЇНИ АЗІЇ, АФРИКИ ТА ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ

КИТАЙСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА

1 жовтня 1949 р. була проголошена Китайська Народна Республі# ка (КНР). Керівництво Китаю на чолі з Мао Цзедуном взяло курс на націоналізацію власності та колективізацію сільського господарст# ва, створення засад радянської моделі соціалізму. У роки так званого «великого стрибка» (1958—1960) проводилося форсування темпів економічного зростання, тотальне усуспільнення засобів виробницт# ва, ліквідація сільськогосподарських кооперативів, створення «на# родних комун» і т. д. «Культурна революція» (1966—1976), що ви# кликала дезорганізацію управлінського апарату, поглибила кризу народного господарства. Ця політика Комуністичної партії Китаю (що згодом зазнала різкої критики в Китаї) була переглянута після смерті Мао Цзедуна (1976 р.) на користь проведення курсу економіч# них реформ з метою перетворити Китай до середини XXI ст. у висо# корозвинену державу. Була розширена господарська самостійність підприємств, допущена багатоукладність в економіці, з метою залу# чення іноземного капіталу в Китай утворені «відкриті економічні райони» і «спеціальні економічні зони». З початку 1990#х рр. визна# чився перехід до «соціалістичного ринкового господарства», здійс# нюваний КПК.

ДЕРЖАВА ІЗРАЇЛЬ

Державу Ізраїль проголошено 14 травня 1948 р. на частині тери# торії Палестини (до 1948 р. — англійський мандат) відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1947 р. У ході арабо#ізраїльської війни 1948—1949 рр. Ізраїль захопив велику час# тину території Палестини, відведеної ООН для Палестинської араб# ської держави, і західну частину Єрусалима (у 1967 р. все місто, проголосивши його в 1980 р. «вічною і неподільною» столицею Ізра# їлю). Внаслідок воєн з арабськими країнами в 1967 і 1973 рр. Ізраїль окупував територію на західному березі р. Йордан, сектор Газа, Го# ланські висоти тощо. Ізраїль відмовився від виконання резолюції Ради Безпеки ООН від 22 листопада 1967 р. про політичне урегулю# вання близькосхідної кризи. У 1979 р. Ізраїль підписав мирний дого# вір з Єгиптом, вивів свої війська з Синайського півострова і в 1982 р. повернув його Єгипту. З 1991 р. Ізраїль бере участь у двосторонніх і багатосторонніх переговорах з близькосхідного урегулювання. У ве# ресні 1993 р. Ізраїль і Організація звільнення Палестини уклали уго# ду про взаємне визнання і про Тимчасову палестинську автономію в секторі Газа і в зоні м. Єріхон, яка була створена в 1994 р.