Довідник школяра та студента з всесвітньої історії (стр. 49 из 51)

У травні 1990 р. уряд Крістіані і ФНВФМ погодилися на перегово# ри з метою припинення громадянської війни і демократизації країни.

МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ

МІЖНАРОДНИЙ ВАЛЮТНИЙ ФОНД

Міжнародний валютний фонд (МВФ) — спеціалізована устано# ва ООН. Створений у 1944 р. для упорядкування валютно#фінансових відносин між країнами, підтримки валютних курсів і надання кре# дитної допомоги для вирівнювання платіжних балансів. Правління знаходиться у Вашингтоні. Членами МВФ є 176 держав (1993). Капі# тал МВФ (із внесків країн#членів) 90 млрд одиниць «спеціальних прав запозичення» (84 млрд дол. США) (1989).

ЮНЕСКО

ЮНEСКО (Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури) — міжурядова організація, спеціалізована установа ООН. Існує з 1946 р. з метою сприяння миру і міжнародній безпеці шляхом розвитку співробітництва між державами в галузях освіти, науки і куль# тури. Об’єднує 188 країн (1999). Місцеперебування — Париж.

«ХОЛОДНА ВІЙНА»

«Холодна війна» — термін, що вказує на стан військово#політич# ної конфронтації держав і груп держав; під час «холодної війни» ве# деться гонка озброєнь, застосовуються економічні заходи тиску (ем# барго, економічна блокада тощо), здійснюється організація військо# во#стратегічних плацдармів і баз, проводяться ідеологічні диверсії.

«Холодна війна» виникла незабаром після закінчення Другої сві# тової війни; була припинена у другій половині 80#х — на початку 90#х рр. головним чином у зв’язку з демократичними перетворення# ми в СРСР і в багатьох країнах колишньої соціалістичної системи.

РАДА ЄВРОПИ (1949)

Рада Європи (РЄ) — консультативна політична організація, ство# рена в 1949 р. для сприяння інтеграційним процесам у сфері прав людини. Сприяє уніфікації законодавства різних країн у цій сфері. РЄ проводить експертизу рівня захисту прав особистості в конкрет# ній країні, в її законодавстві й на практиці. Органи РЄ знаходяться в Страсбурзі (Франція).

НАТО

Організація Північноатлантичного договору (НАТО; англ. North Atlantic Treaty Organization — NATO) — військово#політич# ний союз, створений на основі Північноатлантичного договору, під# писаного 4 квітня 1949 р. в Вашингтоні США, Великобританією, Францією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом, Канадою, Іта# лією, Португалією, Норвегією, Данією, Ісландією. У 1952 р. до НАТО приєдналися Греція і Туреччина, у 1955 р. — ФРН, у 1982 р. — Іспа# нія. У рамках НАТО створене об’єднане військове командування. У 1966 р. з військової організації НАТО вийшла Франція, у 1974 р. — Греція (у 1980 р. повернулася в організацію); у військову організа# цію не входить Іспанія. На липневій сесії 1997 р. Ради НАТО в Мад# риді було ухвалено рішення про розширення блоку за рахунок країн Східної Європи і республік колишнього СРСР. Вищий орган — сесія Ради НАТО. Штаб#квартира знаходиться в Брюсселі.

ВІЙНА В КОРЕЇ

Війна в Кореї велася в 1950—1953 рр. Почалася 25 червня 1950 р. між Північною та Південною Кореєю. Кожна сторона звинувачувала іншу в нападі. Але незалежно від того, хто перший розпочав воєнні дії, незабаром стало очевидним, що північнокорейська армія перевер# шує свого супротивника. Повномасштабний наступ північних корей# ців призвів до падіння Сеула вже на п’ятий день війни. Тим часом на екстреному засіданні Ради Безпеки ООН Північна Корея була прого# лошена агресором. Коли заклик про відведення військ був проігноро# ваний, президент США Трумен наказав американським військовим частинам включитися в бойові операції; аналогічним чином повів себе й англійський уряд. Командування військ ООН (що складалися з підрозділів Південної Кореї, США, держав британської Співдружно# сті націй та інших країн) здійснило контрнаступ, і вже в листопаді союзникам удалося вийти на рубіж р. Амноккан. У відповідь на це на допомогу північним корейцям прийшла китайська армія, і збройні сили, що діяли від імені ООН, були відтіснені на південь від Сеула.

У кінцевому результаті лінія вогню пройшла фактично вздовж 38#ї паралелі і, незважаючи на бойові дії, залишалася стабільною протягом двох років, поки велися переговори про перемир’я. Угода про перемир’я була формально укладена 27 липня 1953 р. Війна при# несла корейському народу незліченні біди. Майже вся територія Пів# денної Кореї стала ареною битв, а Північна Корея постраждала від могутніх бомбових ударів. Крім величезних втрат серед цивільного населення, чисельність убитих і поранених у військах ООН, за дани# ми командування, становила майже 350 тис., а в північнокорейській армії перевищила 1,5 млн чоловік.

БЛИЗЬКОСХІДНА КРИЗА 1956 р.

28 лютого 1955 р. ізраїльські війська зробили напад на військову базу єгиптян у Газі. Президент Єгипту Гамаль Абдель Насер пізніше стверджував, що ця акція спонукала його організувати партизанські операції палестинських арабів проти Ізраїлю. Президент Абдель На# сер ухвалив рішення про створення сильної армії, і для отримання зброї з#за кордону була укладена угода з Чехословаччиною. Влада Ізраїлю розцінила ці заходи як загрозу для безпеки своєї країни. Єгипет увів війська на Синайський півострів і здійснив у липні 1956 р. націоналізацію Суецького каналу, що викликало невдоволення Ве# ликобританії і Франції. Прагнучи скинути режим Насера, ці країни погодилися на військову операцію проти Єгипту спільно з Ізраїлем, чиї війська 26 жовтня 1956 р. вторглися в сектор Газа і на Синайсь# кий півострів. Захопивши ці території і ліквідувавши військовий плац# дарм, ізраїльські частини просунулися до зони Суецького каналу, де між ними та єгиптянами опинилися англійські й французькі війсь# кові підрозділи. Під тиском з боку ООН і США Ізраїль був змушений вивести свій збройний контингент з території Єгипту і сектору Газа. Сили швидкого реагування ООН розташувалися на кордоні обох дер# жав і допомогли забезпечити мир у цьому районі протягом наступно# го десятиріччя.

ЄВРОПЕЙСЬКЕ ЕКОНОМІЧНЕ

СПІВТОВАРИСТВО («СПІЛЬНИЙ РИНОК»)

Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) — одна з голов# них регіональних інтеграційних організацій, що входить до складу Європейських співтовариств. Створено за Римським договором 1957 р., іноді називається «Спільним ринком». Спочатку включало 6 європейських країн (Францію, Німеччину, Італію, Бельгію, Нідер# ланди, Люксембург), потім до ЄЕС приєдналися Великобританія, Данія, Ірландія (з 1973), Греція (з 1981), Іспанія, Португалія (з 1986). Мета ЄЕС — створення єдиного економічного простору шляхом під# вищення рівня економічного розвитку його учасників. Досягнення цілей, поставлених ЄЕС (з 1986 р. Європейські співтовариства) при# вело до прийняття Маастріхтського договору про Європейський Союз. Після створення Європейського Союзу ЄЕС називають Європейським співтовариством.

ОПЕК

Організація країн — експортерів нафти (ОПЕК; англ. Orga nization of Petroleum Exporting Countries — OPEC) — створена в 1960 р. Включає Іран, Ірак, Венесуелу, Кувейт, Саудівську Аравію, Катар, Індонезію, Лівію, Об’єднані Арабські Емірати, Алжир, Ніге# рію, Еквадор, Габон. Добуває бл. 40 % нафти у світі, експортує понад 50 % (початок 90#х рр.); встановлює єдині ціни на нафту. Штаб#квар# тира знаходиться у Відні.

РУХ НЕПРИЄДНАННЯ

Рух неприєднання — рух, що об’єднує країни, які проголосили основою свого зовнішньополітичного курсу неучасть у військово#по# літичних блоках і угрупованнях. У 1992 р. у Русі неприєднання налі# чувалося 108 країн.

До початку 1990#х рр. відбулися конференції країн, що не приєд# налися: у Белграді (Югославія, вересень 1961 р.; 25 держав), Каїрі (Єгипет, жовтень 1964; 47 держав), Лусаці (Замбія, вересень 1970 р.; 54 держави), Алжирі (вересень 1973 р.; 76 держав), Коломбо (Шрі# Ланка, серпень 1976 р.; 86 держав, а також представники 29 країн, міжнародних організацій і національно#визвольних рухів як спосте# рігачі й гості), Гавані (Куба, вересень 1979 р.; 95 держав і національ# но#визвольних рухів, а також представники 39 країн, міжнародних організацій і національно#визвольних рухів як спостерігачі й гості), Делі (Індія, грудень 1983 р.; 97 держав і національно#визвольних рухів, а також представники 41 країни, міжнародних організацій і національно#визвольних рухів як спостерігачі й гості), Хараре (Зім# бабве, серпень — вересень 1986 р.; 100 держав і національно#визволь# них рухів), Белграді (Югославія, вересень 1989 р.; 102 держави), Джакарті (Індонезія, вересень 1992 р.; 108 держав).

КАРИБСЬКА КРИЗА

Карибська криза в жовтні 1962 р. — найбільше загострення від# носин між СРСР і США за весь післявоєнний період, що поставило світ перед небезпекою ядерної війни між наддержавами. Криза ви# никла в ситуації конфронтації через будівництво Берлінської стіни. Безпосередньою причиною кризи було таємне розміщення на Кубі радянських ракет з ядерними боєголовками. Операція проводилася тайно, за особистою вказівкою М. С. Хрущова і за згодою Ф. Кастро.

Хрущов, імовірно, бажав таким чином урівноважити ядерну пе# ревагу США, як чисельну (за оцінками міністра оборони в уряді Дж. Кеннеді — приблизно 17#кратна), так і тактичну (американські ракети були розміщені тоді біля самих кордонів СРСР — у Туреччи# ні). Важливу роль відігравало прагнення радянського лідера захис# тити від можливого американського нападу Кубу, яка у квітні 1961 р. відбила висадку десанту контрреволюціонерів на Плайя#Хірон. Оче# видно, цей ризикований крок багато в чому пояснюється імпульсив# ним і непередбачуваним характером М. С. Хрущова, його прагнен# ням змагання з США, готовністю нехтувати безпекою свого і чужого народів заради «перемоги соціалізму» в Західній півкулі.