Довідник школяра та студента з всесвітньої історії (стр. 5 из 51)
ЗИКУРАТ
| ! |
Зикурат — храмова вежа, яка притаманна головним храмам ва# вилонської та ассирійської цивілізацій. Назва походить від вавилон# ського слова sigguratu — «вершина» (у тому числі вершина гори). Перші такі вежі у формі примітивних ступінчастих терас з’явилися в долинах Тигру і Євфрату наприкінці IV тис. до н. е. Останній помі# тний сплеск активності в зведенні месопотамських зикуратів зафік# совано вже в VI ст. до н. е., наприкінці Нововавилонського періоду. Як видно з назви, зикурат був «штучним пагорбом», імітацією одно# го з тих святилищ, які шумери втратили внаслідок переселення зі своєї гірської прабатьківщини на рівнини Месопотамії. Зикурат яв# ляв собою масивну споруду, що складалася з кількох терас, з похи# лими стінами та невеликим храмом на вершині. Знаменитий вави# лонський зикурат — так звана Вавилонська вежа — був заввишки понад 90 м, довжина кожної сторони квадратної основи становила 91,5 м. Вавилонська вежа#зикурат називалася Етеменанкі («Буди# нок основи небес та землі») і була увінчана храмом верховного боже# ства Мардука.
СТАРОДАВНІ ІНДІЯ ТА КИТАЙ
ХАРАППСЬКА ЦИВІЛІЗАЦІЯ
(МОХЕНДЖО!ДАРО Й ХАРАППА)
У межах цієї цивілізації існували два великих міста: Мохенджо Даро, на березі Інда в Синді, і Хараппа, на березі Раві в Пенджабі. У кожному з них знаходилися укріплені цитаделі, побудовані на плат# формах із глини та сирцової цегли, висота яких досягала 6—15 м. У містах були великі зерносховища. У цитаделі Мохенджо#Даро знай# дено також будівлі для проведення ритуальних церемоній, священне водоймище, палацові споруди й зали прийомів. Примітною особли# вістю Мохенджо#Даро було використання каналізації з обпаленої це# гли. Будинки, як правило, з обпаленої цегли і з двориком у центрі, були ретельно сплановані, часто в них робили цегляні сходи, що вели на верхній поверх або плоский дах. Підлоги у ванних кімнатах викла# далися плиткою, була каналізація. У Хараппі поруч із зерносхови# щами знаходилися ряди майданчиків для обмолоту зерна, до них примикали ряди казарм. Найбільш примітними з типових для Ха# раппської цивілізації виробів є різьблені печатки. Як знаряддя праці і зброю жителі долини Інда використовували вироби з міді або брон# зи: плоскі ножі, списи, плоскі сокири без гнізда для рукоятки, які давно вже були відомі в Західній Азії. Прикраси робили із золота, срібла, міді або фаянсу, рідше зустрічається ляпіс#блакить з Афгані# стану, а також бірюза з Північно#Східної Персії.
АРІЙСЬКЕ НАШЕСТЯ
Цивілізація в долині Інду лежала безпосередньо на шляхах вторг# нення аріїв, які у II тис. до н. е. зайняли Пенджаб (П’ятиріччя). Пам’ять про це нашестя збереглася в гімнах «Рігведи» — найдавнішої індійсь# кої літературної пам’ятки. З них можна дізнатися і про те, як арії брали в облогу місцеві укріплення — мабуть, міста Хараппської цивілізації. Відомо, що кінець Мохенджо#Даро був кривавим, і винні в цьому, ймо# вірно, арії. У різних місцях Мохенджо#Даро було знайдено скупчення скелетів чоловіків, жінок і дітей, у деяких були рани від мечів або со# кир; скелети лежали там, де впали. Вороги взяли місто штурмом і ру# шили далі. У той період кочовики#арії ще не перейшли до осідлості, так що такий напад цілком відповідав їхньому способу життя. Але не# залежно від того, чи була загибель Мохенджо#Даро справою рук аріїв чи ні, існують свідчення того, що на той момент місто вже знаходилося в стані економічного і соціального занепаду.ВЕДИ
Веди (санскр. veda — знання) — давньоіндійські священні тексти, що включають: 1) збірки священних гімнів, жрецьких і магічних формул (мантри); 2) брахмани — тлумачення значення обрядових дій, а також супроводжуючих їх мантр; араньяки — «лісові книги», призначені для додаткового і таємного тлумачення ритуалу; упані шади — антології містичного пояснення попередніх пам’яток; 3) су три (буквально «нитка») — посібник для жрецьких шкіл зі священ# ною мовою і обрядом у вигляді дисциплін, що іменуються веданги («частини вед»), — фонетика, граматика, етимологія, просодія, ри# туалознавство й астрономія. Тексти вед складалися більш ніж тися# чоліття, починаючи з епохи початкового розселення аріїв у північній частині Індостану. Усна передача цих текстів у різних місцевостях різними кланами поетів#жерців, а потім жрецькими «школами» і «підшколами» зайняла не одну історичну епоху. Найдавнішою збір# кою гімнів була «Рігведа» («Веда гімнів»), яка дійшла до нас в одній з редакцій (традиційно нараховували їх 5) і містить 1017 гімнів, до яких додаються ще 11 додаткових гімнів. «Рігведа» була розділена на 10 книг — мандал (буквально «цикли») різного обсягу. Основний зміст гімнів «Рігведи» — прославляння подвигів індоарійських бо# гів, а також прохання про багатство, чоловіче потомство, довголіття, перемогу над ворогами; більш пізні мандали містять також описи окремих обрядів і космогонічні етюди. Усі мандали, за винятком VIII і IX, починаються із звернення до бога священного вогню Агні — найважливішого персонажа ведійського пантеону; як правило, за ними йдуть гімни Індрі — найбільш популярному, героїчному боже# ству індоаріїв, цареві#громовержцеві, який переміг демонів. «Сама# веда» («Веда наспівів») складається переважно із гімнів «Рігведи» з коментарями. «Самаведа» дійшла до нас у двох редакціях і була при# значена для жерця, який виконував співи під час урочистого обряду.
«Яджурведа» («Веда формул жертвопринесень»), призначена для жерця, який виконував обрядові дії, існує в двох головних версіях: «Чорна Яджурведа» нарівні з названими формулами містить тлума# чення обряду; «Біла Яджурведа» — тільки формули. Остання скла# дається з 40 розділів, в яких є тексти, що промовлялися під час уро# чистих жертвопринесень, військового обряду із змаганнями на колі# сницях і питтям хмільного напою сури, церемоніалу посвячення царя на царство, річної церемонії спорудження жертовного вівтаря Агні тощо. «Атхарваведа» («Веда Атхарвана») відома також під назвою «Брахмаведа» («Веда для жерця брахмана», що спостерігав за діями перших трьох), або «Пурохітаведа» («Веда для царського жерця»), була включена в канон вед пізніше, ніж перші три. «Атхарваведа» поряд з гімнами містить замовляння білої і чорної магії.
ІНДУЇЗМ
Індуїзм — основна релігія Індії і одна зі світових релігій. Індуїзм охоплює широку різноманітність вірувань та обрядів. Терпимість, з якою в рамках індуїзму відносяться до різноманітності релігійних форм, мабуть, унікальна серед світових релігій. В індуїзмі немає ні церковної ієрархії, ні верховного авторитету. На відміну від христи# янства або ісламу, в індуїзмі не було свого засновника, чиє учення розповсюджувалося б послідовниками.
Велика частина положень індуїзму була сформульована за часів Христа, однак коріння цієї релігії більш давнє; деякі з богів, яким поклоняються індуїсти сьогодні, були предметом поклоніння їхніх предків майже 4000 років тому. Незважаючи на протиріччя між різ# ними варіантами індуїзму, в основі всіх лежить декілька фундамен# тальних положень. За межами вічно мінливого фізичного світу існує єдиний універсальний дух, який називається Брахман. Душа (ат ман) всякої істоти у Всесвіті, включаючи і богів, є часткою цього духа. Коли вмирає плоть, душа не гине, а переходить в інше тіло, де продовжує нове життя. Доля душі в кожному новому житті залежить від її поведінки в минулих втіленнях. Закон карми свідчить: ніякий гріх не залишається без покарання, ніяка доброчесність — без наго# роди; якщо людина не отримала заслуженого покарання або нагоро# ди в цьому житті, вона отримає їх в одному з подальших. Поведінка людини визначає вищий або нижчий статус подальшого втілення, від неї самої залежить, чи народиться вона знову людиною, богом або, припустимо, свинею. Для більшості індуїстів важливим елемен# том релігійних вірувань є сонм богів. В індуїзмі нараховуються сотні божеств, від дрібних божків місцевого значення до великих богів. Найбільш відомі — Вішну, Рама і Крішна як дві форми Вішну, Сива (Шива) і бог#творець Брахма. Священні книги відіграють велику роль у всіх різновидах індуїзму. Особливе значення мають такі класичні санскритські тексти, як веди та упанішади. Народний індуїзм вико# ристовує як священні тексти також епічні поеми «Рамаяна» і «Махаб# харата», нерідко в перекладі з санскриту на місцеві мови. Частина «Махабхарати» — «Бхагавадгіта» — відома практично кожному ін# дуїсту. «Бхагавадгіту» можна було б назвати святим письмом індуїз# му. У священних книгах індуїстів міститься декілька різних описів походження та побудови Всесвіту.В індуїстському Всесвіті є лише одна постійна сутність — Брах# ман, універсальний дух, що заповнює простір і час. Священні книги індуїзму називають чотири мети, на досягнення яких повинне бути націлене життя людини. Це артха — багатство і влада; кама — на# солода і задоволення бажань. Артха і кама є законними цілями і вва# жаються важливими складовими потреб людини, однак вони посту# паються за значущістю двом іншим цілям життя: дхармі — правиль# ній поведінці — та мокші — звільненню від циклу нескінченних пе# рероджень. Головною серед цих цілей є дхарма.