Довідник школяра та студента з всесвітньої історії (стр. 7 из 51)

1. Гомерівський, або передполісний («темні віки»), — XI—IX ст. до н. е.

2. Архаїчна Греція (VIII—VI ст. до н. е.) — час формування поліс# них структур, Великої грецької колонізації і ранньогрецької тиранії.

3. Класична Греція (V—IV ст. до н. е.) — розквіт давньогрецьких полісів, їхньої економіки, період найвищих культурних досягнень давніх греків.

Останній етап — елліністичний. Він починається походами Алек# сандра Македонського (остання третина IV ст. до н. е.) і завершується в 30 р. до н. е., коли остання з елліністичних держав — Птолемеївсь# кий Єгипет — була завойована Римом. З цього часу історія Стародав# ньої Греції та колишніх елліністичних держав вивчається вже в рам# ках історії Стародавнього Риму.

МІКЕНСЬКА ЦИВІЛІЗАЦІЯ

! !

Мікени — давнє місто в північно#східному Пелопоннесі в Греції. У зв’язку з важливою роллю, яку місто відігравало в доісторичну епоху, останній період історії доантичної цивілізації Стародавньої Греції (бл. 1400—1100 рр. до н. е.) нерідко називають мікенським періодом. Іноді термін «мікенський» застосовують до всієї пізньоел# ладської цивілізації (1600—1100 рр. до н. е.). Основні міфи про Міке# ни розповідають, що це місто побудував Персей, причому укріплен# ня в ньому були зведені велетнями — циклопами. Тому будь#яке велике мурування з грубо витесаних брил прийнято називати цикло# пічним. У мікенську епоху Мікени були царською резиденцією; їхня влада розповсюджувалася на територію, яка набагато перевершува# ла всі подібні державні утворення тієї епохи в даному регіоні й, мож# ливо, охоплювала всю північну частину Пелопоннесу.

ДАВНЬОГРЕЦЬКИЙ ПОЛІС

Поліс (грецьк. polis — місто, держава) — особлива форма соціаль# но#економічної і політичної організації суспільства в античній Греції. Поліс був містом#державою, порівняно невеликою общиною вільних громадян, яка виникла в процесі переходу від первіснообщинного ладу до класового суспільства, зростання товарно#грошових відносин, від# межування ремесла від рільництва і боротьби населення з родовою ари# стократією. Типова форма поліса — міське або велике сільське посе# лення як політичний, економічний і культурний центр та сусідня з ним територія (хора). Історичне значення й унікальність поліса полягає в тому, що це перша в історії форма людського співіснування, яку мож# на визначити як громадську общину (співтовариство вільних грома# дян). За політичним устроєм давньогрецькі поліси поділялися на ари стократичні і демократичні, а за господарським — на аграрні (Спар# та), аграрноремісничі (Афіни) або торговоремісничі (Коринф).

ДЕМОС

Демос (грецьк. demos — народ; земля, країна) — вільне населення грецьких міст, яке володіє громадянськими правами (на відміну від рабів, метеків та інших категорій залежного і неповноправного насе# лення). В архаїчний період цим терміном називали народні маси на відміну від родової аристократії, яка називалася евпатридами. У кла# сичний період так називали передусім незаможну частину населення.

АРИСТОКРАТІЯ

Аристократія (від грецьк. aristos — кращий і kratos — влада) — 1) Форма державного правління, при якій влада належить представ# никам родової знаті. 2) У рабовласницькій і феодальній державі — найбільш привілейований стан.

АКРОПОЛЬ

Акрополь (від грецьк. akros — верхнє і polis — місто) — укріпле# на частина грецького міста, розміщена на пагорбі. Найвідомішим в Елладі був афінський Акрополь. Він сформувався як комплекс забу# дов у V ст. до н. е. На його території знаходилися храм Ніки Безкри# лої, Парфенон, Ерехтейон, Пінакотека (зібрання картин), туди вів архітектурно оформлений вхід (Пропілеї).

СПАРТА

Спарта — головне місто області Лаконія (південно#східна части# на Пелопоннесу). Лаконія — скорочена назва області, яка повністю називалася Лакедемоном. Деякі історики вважають, що Спарта ви# никла вже після дорійського нашестя, яке відбулося приблизно між 1150 і 1100 рр. до н. е. Спочатку загарбники поселялися в містах, які вони завойовували, а нерідко й руйнували, або біля них, але через століття вони утворили власну «столицю» біля річки Еврот.

!! !

Зростання чисельності населення і пов’язані з ним економічні та соціальні проблеми підштовхнули спартанців до зовнішньої експан# сії. За винятком колонії Тарент, заснованої в Італії в VIII ст. до н. е., Спарта розширювалася лише за рахунок самої Греції. Під час 1#ї і 2#ї Мессенських воєн (між 725 і 600 рр. до н. е.) на заході від Спарти була підкорена Мессенія, а мессенці були перетворені на ілотів, тобто дер# жавних рабів. Відвоювавши ще частину території у Аргоса та Арка# дії, Спарта перейшла від політики завоювання до нарощування своєї могутності через укладення договорів з іншими державами. Як гла# ва Пелопоннеського союзу (почав складатися бл. 550 р. до н. е., офор# мився бл. 510 — 500 рр. до н. е.) Спарта фактично панувала на всім Пелопоннесі, за винятком Аргоса та Ахайї на північному узбережжі, й до 500 р. до н. е. перетворилася в наймогутнішу військову державу Греції. Таким чином була створена сила, яка стала противагою вторг# ненню персів. Об’єднані зусилля Пелопоннеського союзу та Афін з їхніми союзниками призвели до перемоги над персами в битвах біля Саламіну та Платеїв у 480 і 479 рр. до н. е. Конфлікт між двома най# більшими державами Греції — Спартою та Афінами — був немину# чим, і в 431 р. до н. е. вибухнула Пелопоннеська війна. У 404 р. до н. е. Спарта перемогла Афіни; Афінська держава загинула. Але невдово# лення спартанським засиллям у Греції призвело до нової війни. Фі# ванці та їхні союзники завдали спартанцям кілька поразок (371 та 362 рр. до н. е.), після чого Спарта слідом за Афінами втратила свою колишню могутність.

ДЕМОКРАТІЯ

Демократія (від грецьк. demos — народ і kratos — влада) — фор# ма державного устрою, при якому народ вважається джерелом вла# ди; йому належить право брати участь у вирішенні державних справ у поєднанні з широким колом цивільних прав і свобод.

КОЛОНІЇ АНТИЧНІ

Колонії (від лат. colere — обробляти) — грецькі й римські посе# лення, засновані на чужих землях. Процес виникнення грецьких колоній історики поділяють на три етапи: період егейської (крито мікенської) цивілізації, архаїчний період (Велика грецька колоніза# ція VIII—VI ст. до н. е.) і колонізація періоду розпаду грецьких полі сів. Причинами Великої грецької колонізації були: освоєння родю# чих земель у зв’язку із зростанням населення, політична боротьба в полісах, а також торгові інтереси. Колонії (апойкії, тобто «висілки») мали землеробський або торгово#ремісницький характер; часто їм передували торгові факторії. Організацію колоній брала на себе мет# рополія, виділяючи спеціального керівника — ойкіста. Його обов’я# зками були вибір безпечної та економічно вигідної місцевості (як правило на морському узбережжі), наділяння колоністів землею, ор# ганізація політичного управління, будівництво храмів. Будучи суве# ренними полісами, колонії підтримували тісні економічні, політич# ні й культурні зв’язки з метрополіями.

Найбільш активними в колонізаційному русі були Мілет, Коринф, Мегари і Фокея. Колонізація VIII—VI ст. до н. е. проходила в трьох напрямах: західному (Неаполіс, Куми, Сибарис, Тарент та інші в Іта# лії; Сіракузи, Гела, Селінунт на Сицилії), північно#східному (Візан# тій, Синопа, Трапезунд, Ольвія, Херсонес, Пантікапей) і південному (Навкратіс та Кірена в Північній Африці). На наступному етапі коло# нізації пріоритет належав Афінам; вони засновували на землях своїх союзників клерухії — військово#землеробські поселення, жителі яких залишалися афінськими громадянами.

ГРЕКО!ПЕРСЬКІ ВІЙНИ

Греко2перські війни велися з 500 до 449 р. до н. е. між Персією та давньогрецькими містами#державами, які відстоювали свою неза# лежність. Значні перемоги греків: під Марафоном (490 р. до н. е.), біля острова Саламін (480 р. до н. е.), біля Платеїв (479 р. до н. е.), біля мису Мікале (479 р. до н. е.), на Кіпрі (449 р. до н. е.). Греко#перські війни закінчилися перемогою греків. Персія втратила володіння в Егейському морі, на узбережжі Гелеспонту та Боспору, визнавала політичну незалежність грецьких полісів у Малій Азії.

ПЕЛОПОННЕСЬКА ВІЙНА

Пелопоннеська війна (431—404 рр. до н. е.) — війна між 1#м Афінським морським і Пелопоннеським союзами (на чолі зі Спар# тою), у яку були втягнуті всі поліси Еллади. Зазвичай її ділять на три періоди: Архідамова війна (431—421 рр. до н. е.), Сицилійська війна (420—413 рр. до н. е.) і Декелейська війна (413—404 рр. до н. е.). Ще в 445 р. до н. е. між Спартою і Афінами було укладено мирний дого# вір на 30 років, за яким Афінський і Пелопоннеський союзи зобов’я# зувалися не втручатися в справи міст іншого союзу, але в той же час визнавали право нейтральних держав приєднуватися до будь#кого з них. Зростаюча неприязнь між двома союзами призвела до нового військового конфлікту в 431 р. до н. е. Безпосередньою причиною війни було те, що процвітання Афін заважало розвитку торгівлі й ремесел в містах—союзниках Спарти, особливо в Мегарі й Коринфі.