Довідник школяра та студента з всесвітньої історії (стр. 9 из 51)

НАРОДНІ ТРИБУНИ

Народні трибуни (лат. tribuni plebis, букв. — плебейські трибу# ни) — у Стародавньому Римі посадові особи, які щорічно (з 494 р. до н. е.) обиралися з числа плебеїв на зборах по трибах. Спочатку обира# лися 2 народних трибуни, а з 457 р. до н. е. — 10. Посада народних три# бунів була введена для захисту плебеїв від свавілля патриціанських магістратів. Після закінчення боротьби патриціїв і плебеїв народні трибуни стали захисниками прав та інтересів усіх пересічних грома# дян. Народні трибуни мали право забороняти розпорядження або поста# нову будь#якого магістрату (крім диктатора і цензора) і сенату (право вето), арештовувати і накладати штрафи на магістратів (крім дикта# тора) і пересічних громадян, скликати засідання трибутних коміцій і сенату і головувати на них, видавати едикти й пропонувати законопро# екти. Особистість народного трибуна вважалася священною і недотор# канною. Народні трибуни були зобов’язані постійно тримати двері бу# динку відкритими для громадян, що потребували захисту, і не зали# шати Рим більше ніж на добу, їхня влада була обмежена міською ме# жею Рима. У періоди загострення соціальних протиріч народні трибу# ни, як правило, очолювали демократичний рух.

ЛЕГІОН

Легіон (лат. legio, род. відмінок — legionis) — основна організа# ційна і тактична одиниця у війську Стародавнього Риму (4,5—10 тис. чоловік). Складався з маніпул і турм, а з середини I ст. до н. е. — з когорт.

ТРІУМФ

Тріумф (лат. triumphus) — у Стародавньому Римі урочистий вступ до столиці полководця#переможця разом із військом (від Марсова поля на Капітолій). Влаштовувався за рішенням сенату і був вищою нагородою для полководців. У переносному розумінні — блискучий успіх, видатна перемога.

ПУНІЧНІ ВІЙНИ

Пунічні війни — війни між Римом і Карфагеном за панування в Середземномор’ї (I Пунічна війна — 264—241 рр. до н. е.; II Пунічна війна — 218—201 рр. до н. е.; III Пунічна війна — 149—146 рр. до н. е.). Найбільші битви: під Мілами (260) і біля Егатських о#вів (241) — морські перемоги римлян; поблизу Тразіменського озера (217) і під Каннами (216) — перемоги карфагенян на чолі з Ганніба# лом; під Метавром (207) та під Замом (202) — перемоги римлян на чолі зі Сципіоном Старшим; 149—146 рр. до н. е. — облога і взяття римлянами м. Карфаген. Усі три війни завершилися перемогою Риму; частина території Карфагена була перетворена на римську провінцію під назвою Африка, частина передана Нумідії.

СПАРТАК

Спартак (р. н. невід.—71 р. до н. е.) — ватажок найбільшого пов# стання рабів 73 (або 74) — 71 рр. до н. е. в Італії. Уродженець Фракії.

Втік із товаришами зі школи гладіаторів у Капуї. Повстання охопило спочатку Південну Італію, потім фактично всю Італію; армія повста# лих нараховувала бл. 70 тис. чоловік. Пройшовши узбережжям Ад# ріатики на північ, у провінцію Цизальпінська Галлія, Спартак у бит# ві біля Мутіни розбив військо проконсула Кассія. Після цієї перемо# ги він повернув на південь, прагнучи переправитися з усім військом у Сицилію, але був заблокований військом Марка Ліцинія Красса. Прорвавши блокаду, Спартак повернув на схід до портового міста Брундізій, сподіваючись переправитися в Грецію, однак у 71 р. до н. е. на кордоні Апулії та Луканії він був розбитий римською армією під командуванням Красса і загинув у бою. Близько 6 тис. рабів було взято в полон і розіп’ято на хрестах.

ГАЙ ЮЛІЙ ЦЕЗАР

Цезар Гай Юлій (13 липня 100 р. — 15 березня 44 р. до н. е.) — дав# ньоримський політичний діяч і полководець. Походив зі знатного пат# риціанського роду. Під час диктатури Сулли перебрався з Рима в Малу Азію, служив у війську, жив у Віфінії та Кілікії, брав участь у захоп# ленні Мітілени. Після смерті Сулли повернувся до Рима, де виступав на судових процесах. Щоб вдосконалити своє ораторське мистецтво, відправився на о. Родос до прославленого ритора Аполлонія Молона. Повертаючись з Родоса, потрапив у полон до піратів, заплатив за себе викуп, а потім жорстоко помстився розбійникам, несподівано захопив# ши їх і засудивши до страти. У Римі Цезар отримав посади жерця#пон# тифіка і військового трибуна, а з 68 р. до н. е. — квестора; одружився з Помпеєю, родичкою Гнея Помпея. Зайнявши в 66 р. до н. е. посаду еди# ла, займався благоустроєм міста, організацією пишних свят, хлібних роздач.

Ставши сенатором, брав участь у політичних інтригах з метою підтримки Помпея, зайнятого на той час війною на Сході. У 60 р. до н. е. між Помпеєм, Цезарем і Крассом був укладений таємний по# літичний союз — тріумвірат. Цезаря було обрано консулом у 59 р. спільно з Бібулом. Ставши після закінчення консульських повнова# жень проконсулом Галлії, Цезар завоював там нові території. У галль# ській війні проявився винятковий дипломатичний і стратегічний та# лант Цезаря. Після перемоги над германцями на території сучасно# го Ельзасу він не тільки відбив їхній напад, але і сам здійснив похід за Рейн. Крім того, Цезар здійснив похід у Британію, де теж отримав кілька перемог. У 56 р. до н. е., під час зустрічі тріумвірів з Цезарем, який прибув для цього з Галлії, між ними була укладена нова угода про взаємну політичну підтримку. У 54 р. до н. е. Цезар терміново повернувся в Галлію у зв’язку з повстанням місцевих племен. Галли були знову підкорені, багато міст були захоплені й розорені. Після загибелі Красса в 53 р. до н. е. тріумвірат розпався. Помпей у своєму суперництві з Цезарем очолив прихильників сенатського республі# канського правління. Сенат, побоюючись Цезаря, відмовився продо# вжити його повноваження в Галлії.

Усвідомлюючи свою популярність у військах і в самому Римі, Цезар зважився на захоплення влади. 12 січня 49 р. до н. е. він зібрав солдатів 13#го легіону, виступив перед ними з промовою, після чого перейшов через р. Рубікон, вступивши на територію Італії. У Римі почалася паніка. Розгублений Помпей, консули й сенат залишили столицю. Вступивши в Рим, Цезар скликав ту частину сенату, що залишилася, і запропонував співпрацю в спільному управлінні дер# жавою. Цезар швидко і успішно провів кампанію проти Помпея на території Іспанії. Повернувшись до Рима, був проголошений дикта# тором. Помпей, об’єднавшись з Метеллом Сципіоном, зібрав величе# зне військо, однак Цезар завдав йому нищівної поразки в битві під Фарсалом; Помпей утік в азіатські провінції й був убитий у Єгипті. Цезар також відправився в Єгипет, де втрутився в політичні інтриги на боці цариці Клеопатри.

Тим часом прихильники Помпея, серед яких на перші ролі вису# нулися Катон і Сципіон, збирали нові сили. Після звитяжного похо# ду в Сирію і Кілікію (саме звідси Цезар написав у донесенні «при# йшов, побачив, переміг») він повернувся до Італії, а потім у битві під Тапсою (46) в Північній Африці здобув перемогу над прихильника# ми Помпея. Після повернення в Рим Цезар, відсвяткувавши пишний тріумф, влаштовував грандіозні видовища і пригощання народу, на# городжував воїнів. Він був проголошений диктатором на 10#літній термін, отримав титули «імператора» і «батька вітчизни», здійснив реформу календаря, який отримав його ім’я. Після перемоги над помпеянцями під Мундою (Іспанія, 45 р. до н. е.) Цезареві стали надавати небачені раніше почесті. Його статуї встановлювалися в хра# мах і серед зображень царів. Він носив червоні царські чоботи, черво# не царське вбрання, мав право сидіти на позолоченому кріслі, мав велику почесну охорону. На його честь був названий місяць липень (July), список його почестей був записаний золотими буквами на сріб# них колонах.

У суспільстві, особливо в республіканських колах, назрівало не# вдоволення, ходили чутки про прагнення Цезаря до царської влади. Виникла змова з метою вбивства диктатора. У числі змовників були і його найближчі сподвижники Кассій і молодий Марк Юній Брут, який, як стверджували, був незаконним сином Цезаря. 15 березня 44 р. до н. е. на засіданні сенату змовники на очах переляканих сена# торів накинулися на Цезаря з кинджалами. Згідно з легендою, поба# чивши серед убивць юного Брута, Цезар вигукнув: «І ти, дитя моє» (або: «І ти, Брут»), перестав чинити опір і впав мертвим до підніжжя статуї Помпея.

МАРК АНТОНІЙ

Антоній Марк (бл. 83—30 рр. до н. е.) — римський полководець, прихильник Цезаря. У 43 р. до н. е. разом з Октавіаном і Лепідом утворив 2#й тріумвірат, розбив війська Брута і Кассія (42 р. до н. е.). У 42 р. до н. е. отримав в управління східні області римської держа# ви. Зійшовся з єгипетською царицею Клеопатрою. Після оголошен# ня сенатом війни Клеопатрі і поразки єгипетського флоту поблизу мису Акцій (в 31 р. до н. е.) покінчив життя самогубством.

КЛЕОПАТРА

Клеопатра (69—30 рр. до н. е.) — остання цариця Єгипту з 51 р. до н. е., походила з династії Птолемеїв. Розумна і приваблива, Клео# патра була коханкою Юлія Цезаря, а після 41 р. до н. е. — Марка Антонія (з 37 р. до н. е. — його дружина). Після поразки у війні з Римом і вступу в Єгипет римської армії Октавіана покінчила життя самогубством. Образ Клеопатри знайшов відображення в літературі (В. Шекспір, Б. Шоу) і мистецтві (Дж. Тьєполо, П. П. Рубенс).

ПРИНЦИПАТ

Принципат (лат. principatus, від princeps — перший, головую# чий) — умовний термін, яким позначається політична система ран# ньої Римської імперії (I—III ст. до н. е.). Основи принципату були закладені реформами першого римського імператора Августа (27 р. до н. е. — 14 р. н. е.), викликаними глибокою соціально#політичною кризою Римської республіки в I ст. до н. е.