Смекни!
smekni.com

Довідник школяра та студента з всесвітньої історії (стр. 1 из 51)


ЩО ТАКЕ ІСТОРІЯ?

Історія (від грецьк. historia — розповідь про минуле, про пізна# не) — 1) процес розвитку природи й суспільства; 2) комплекс сус# пільних наук (історична наука), що вивчають минуле людства у всьо# му його різноманітті. Для встановлення основних тенденцій і законо# мірностей історичного розвитку вчені досліджують факти (події, про# цеси) минулого на підставі історичних джерел — писемних, речо# вих, усних тощо.

Історію зазвичай поділяють на всесвітню (загальну) історію й істо# рію окремих країн і народів. Всесвітня історія підрозділяється на історію первісного суспільства, давню історію, історію середньовіч# чя, нову історію (історію нового часу) і новітню історію.

ПЕРІОДИЗАЦІЯ ВСЕСВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ

Періодизація — поділ процесів розвитку на основні, якісно відмінні періоди. Наукова періодизація будується відповідно до об’єктивних закономірностей і тенденцій розвитку природи й су# спільства.

Всесвітню історію прийнято поділяти на ряд великих періодів, що якісно відрізняються один від одного.

П е р ш и й п е р і о д охоплює історію первісного суспільства. Він починається з появи на планеті найдавнішої людини (за останніми оцінками дослідників — приблизно 2,6 млн років тому) і завершуєть# ся появою перших класових суспільств і держав (в Азії й Африці — на межі 4 і 3 тис. до н. е., з появою перших цивілізацій у Єгипті й Ме# жиріччі; у Європі — у 3—2 тис. до н. е., тобто в період крито#мікенської цивілізації; в Америці — лише в 1 тис. н. е.).

Д р у г и й п е р і о д прийнято називати історією давнього світу. Він починається від зародження перших цивілізацій в Єгипті й Ме# жиріччі й завершується падінням рабовласницької Західної Римсь# кої імперії в V ст. н. е.

Т р е т і й п е р і о д називають історією середньовіччя. В Європі середньовіччя продовжувалося з V ст. до епохи Відродження (кінець XV — початок XVI ст.). Це був час панування феодального способу виробництва. Розклад феодального ладу й зародження капіталістич# них (буржуазних) відносин відкриває історію нового часу. Цей пері# од охоплює XVI—XIX ст.

Нарешті, сучасну епоху (XX — початок XXI ст.) прийнято назива# ти п е р і о д о м н о в і т н ь о ї і с т о р і ї. При цьому всередині кожного великого періоду зазвичай виділяють певні підперіоди. Наприклад, історію середньовіччя умовно поділяють на раннє, розвинуте (класич# не) і пізнє середньовіччя.

Зазначена періодизація всесвітньої історії була розроблена вчени# ми в основному зважаючи на історію Європи.

ЩО ТАКЕ «ІСТОРИЧНІ ДЖЕРЕЛА»?

Історичні джерела — це найрізноманітніші засоби інформації, які безпосередньо відбивають історичний процес і дають можливість вивчати минуле людського суспільства. Це все, що було створене раніше людським суспільством, що дійшло до наших днів у вигляді предметів матеріальної культури, пам’яток писемності й усних пе# реказів, які дозволяють робити висновок щодо вдачі, звичаїв, мови тощо тих або інших народів.

Історичні джерела чимало дослідників умовно поділяють на гру# пи — писемні, речові, усні, а також етнографічні, лінгвістичні, кіно#, відео#, фоно# і фотоматеріали. Як історичні джерела використовують також дані таких наук, як географія, антропологія, археологія тощо. Важливими історичними джерелами є дані побуту, звичаїв, що нері# дко відсутні в писемних джерелах і збираються етнологією й етно# графією; дані мови, які досліджуються лінгвістикою, й усні джере# ла — билини, думи, казки, пісні, прислів’я тощо, які досліджують# ся фольклористикою.

ПИСЕМНІ ДЖЕРЕЛА

Писемні історичні джерела, як рукописні (на камені, бересті, пергаменті, папері тощо), так і друковані, складають найчисельнішу групу. Вони розрізняються за своїм походженням (матеріали держав# них, вотчинних, фабрично#заводських, відомчих, особистих й інших архівів), змістом і призначенням (статистично#економічні матеріа# ли, юридичні акти, діловодні документи, законодавчі пам’ятки, ди#

пломатична й військова документація, судово#слідчі справи, періоди# чна преса тощо).

Документальні історичні джерела відбивають окремі факти. На# приклад, в актах у формі визначених юридичних норм зафіксовані економічні або політичні угоди, договори між приватними особами, приватною особою й державою тощо. Такі джерела мають особливу правдоподібність. Тільки сукупність актових, статистичних, законо# давчих й інших джерел дозволяє відтворити картину суспільства в той або інший період. Оповідальні історичні джерела — літописи, хроніки, історичні повісті тощо — передають історичні події в тому вигляді, як вони переломилися у свідомості їхніх авторів. Відомості оповідальних джерел часто менш достовірні, однак вони являють со# бою зв’язну розповідь про історичні події.

АРХІВИ

Архіви (лат. archivum, від грецьк. arkheia — урядовий будинок) — самостійні установи або відділи в установах, організаціях, на під# приємствах, що зберігають документальні матеріали; а також сукуп# ність документів, що створилися в результаті діяльності установ, то# вариств і окремих осіб.

Як збори джерел архіви служать цілям наукових досліджень, ви# користовуються для практичних потреб господарства і державного управління.

РЕЧОВІ ДЖЕРЕЛА

Речовими історичними джерелами називаються збережені за# лишки (пам’ятки) матеріальної культури, вивчення й інтерпретація (тлумачення) яких допомагають ученим реконструювати (відтвори# ти) події минулого. Значна своєрідність речових джерел зумовила необхідність вивчення їх особливими фахівцями — археологами.

МУЗЕЇ ІСТОРІЇ ТА ЇХНІ КОЛЕКЦІЇ

Історичні музеї — наукові установи, що здійснюють збирання, збереження, вивчення і популяризацію пам’яток матеріальної й ду# ховної культури, що відбивають розвиток людського суспільства. Іс# торичні музеї мають або широкий історичний профіль — загальноіс# торичні музеї (музеї історії країни, регіону, міста тощо), або їхній

профіль відповідає спеціальним історичним дисциплінам (архео# логічні музеї, етнографічні музеї), самостійним галузям історичної науки (воєнно#історичні музеї).

КУЛЬТУРА

Культура (від лат. cultura — оброблення) — певний історичний рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, який знаходить вираження в типах і формах організації життя людей, а також в матеріальних і духовних цінностях, що створюються ними. Поняття «культура» вживається для характеристики певних істори# чних епох (культура неоліту, антична культура тощо), конкретних суспільств, народностей, націй (культура скіфів, культура майя тощо), а також специфічних сфер діяльності (культура побуту, художня культура). У більш вузькому значенні під культурою розуміють сфе# ру духовного життя людей. Культура включає в себе різноманітні результати діяльності людей (знаряддя праці, споруди, релігійні уявлення, твори мистецтва, норми поведінки і права, соціальну орга# нізацію, державні інститути, спосіб життя, світогляд тощо).

ЦИВІЛІЗАЦІЯ

Поняття «цивілізція» (від лат. civilis — цивільний, громадян# ський) не має чіткого загальновизнаного тлумачення. Іноді цей тер# мін використовують як синонім культури. Частіше під цивілізацією розуміють певний рівень суспільного розвитку, матеріальної і духов# ної культури (антична цивілізація, цивілізація середньовічного За# ходу, сучасна цивілізація).

ДЕРЖАВА

Держвою називається особлива організація політичної влади, покликана регулювати суспільні відносини за допомогою законодав# чих (юридичних, правових) норм, а також спеціальних органів управ# ління і примусу (чиновники, армія, поліція, служба безпеки, суд, в’язниці тощо). Держава як апарат насильства виникає внаслідок розкладу первіснообщинного ладу, появи майнової і соціальної не# рівності. Головними ознаками держави є: 1) наявність особливої сис# теми органів і установ (державний механізм), які здійснюють функ# ції державної влади; 2) право, що закріплює певну систему норм,


санкціонованих державою; 3) наявність певної території, на населен# ня якої розповсюджуються правові норми даної держави. З розвит# ком держави виникають різні форми політичного правління (східна деспотія, республіка, монархія тощо).

КАМ’ЯНИЙ ВІК

Кам’яний вік — культурно#історичний період у розвитку людст# ва, коли основні знаряддя праці й зброя виготовлялися здебільшого з каменю і ще була відсутня обробка металів, уживалися також дерево і кістка; на пізньому етапі кам’яного віку поширилася й обробка гли# ни, з якої робився посуд. Археологи зазвичай поділяють кам’яний вік на три періоди: палеоліт (давній кам’яний вік), мезоліт (середній кам’яний вік) і неоліт (новий кам’яний вік). Через перехідну епо# ху — енеоліт (мідно#кам’яний вік) — кам’яний вік змінюється брон# зовим віком. Кам’яний вік збігається з більшою частиною епохи пер# віснообщинного ладу й охоплює час, починаючи з виокремлення лю# дини з тваринного стану (близько 2,6 млн років тому) і закінчуючи епохою поширення перших металів (близько 8 тис. років тому на Давньому Сході й близько 6—7 тис. років тому в Європі).

ПАЛЕОЛІТ

Палеоліт (від грецьк. palaios — давній і lіthos — камінь) — давній кам’яний вік, перша з двох основних епох кам’яного віку. Палеоліт — епоха існування викопної людини, а також викопних, нині вимерлих видів тварин. Він збігається з двома першими великими етапами чет# вертинного геологічного періоду — еоплейстоценом і плейстоценом.