Сучасний гуманітарний довідник школяра та студента (стр. 12 из 61)

Першими відомими вітчизняними живописцями були ченці Ки' єво'Печерського монастиря Григорій і Аліпій; останній, за свідчен' ням Печерського патерика, «ікони писати хитр був зело».

На жаль, час не пощадив більшу частину іконописного мистецтва. На території України збереглися тільки мозаїки й фрески храмів Софії, Михайлівського й Кирилівського соборів, фрагменти в Спасі' на'Берестові й у деяких інших храмах.

У цілому можна констатувати, що матеріальна й духовна культу' ра Київської Русі розвивалася як на основі місцевих традицій, так і на основі творчого освоєння досягнень сусідніх країн (насамперед Ві' зантії). При цьому в ній виразно простежувалися два могутні шари — язичницький і християнський, котрі й протистояли один одному, і доповнювали один одного. Хоча в різних князівствах елементи на' родної культури могли мати свої специфічні особливості (різні гово' ри, казки, міфи, типи жител і одягу, обряди тощо), усе'таки і на низькому, і на високому рівнях культури спостерігалася її досить стійка єдність. Ця єдність дозволяє нам говорити про єдине культур' не поле, на якому надалі будуть формуватися культури українсько' го, російського та білоруського народів.

)(

$$

ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ

Велике князівство Литовське — феодальна держава, що існу' вала в XIII—XVI ст. на території частини сучасної Литви, Білору' сії й України. Основним заняттям населення було землеробство й скотарство. Полювання й промисли відігравали підсобну роль у господарстві. Розвиток ремесла, заснованого на залізоробному ви' робництві, внутрішня і зовнішня торгівля (із Руссю, Польщею тощо) сприяли росту міст (Вільнюс, Тракай, Каунас тощо). У IX—XII ст. на території Литви розвивалися феодальні відносини, складалися стани феодалів і залежних людей. Окремі литовські політичні об’єднання — землі (Аукштайтія, Жемайтія, Делтува та інші) — мали неоднаковий рівень суспільно'економічного розвитку. Розклад первіснообщинних відносин і виникнення феодального ладу приве' ли до утворення держави в литовців. Згідно з Галицько'Волин' ським літописом, у русько'литовському договорі 1219 р. згадуєть' ся союз литовських князів на чолі з «найстаршими» князями, що володіли землями в Аукштайтії. Це свідчить про наявність держа' ви в Литві.

Посилення великокнязівської влади привело до об’єднання основ' них литовських земель у Велике князівство Литовське під владою Міндовга (середина 30'х рр. XIII ст. — 1263 р.), який захопив також деякі білоруські землі (Чорну Русь). Утворення Великого князівства Литовського було прискорене необхідністю об’єднатися для бороть' би з агресією німецьких хрестоносців, що посилилася з початку XIII ст. Литовські війська здобули великі перемоги над лицарями в боях при Шяуляї (1236 р.) і Дурбі (1260 р.).

У XIV ст., за князювання Гедиміна (1316—1341 рр.), Ольгерда (1345—1377 рр.) і Кейстута (1345—1382 рр.), Велике князівство Литовське значно розширило свої володіння, приєднавши всі білору' ські, частину українських і російських земель (волинські, вітебські, турово'пінські, київські, переяславські, подільські, чернігово'сівер' ські землі). Їхнє включення полегшувалося тим, що Русь була ослаб' лена монголо'татарським ярмом, а також боротьбою з агресією німе'

цьких, шведських і датських загарбників. Входження до складу Ве' ликого князівства Литовського російських, українських, білорусь' ких земель з більш розвинутими суспільними відносинами й куль' турою сприяло подальшому розвиткові суспільно'економічних від' носин у Литві. У приєднаних землях литовські великі князі зберег' ли місцевим магнатам значну автономію й імунітетні права. Це, а також розходження в рівні суспільно'економічного розвитку й етніч' на неоднорідність окремих частин Великого князівства Литовського обумовили відсутність централізації в державному управлінні.

На чолі держави стояв великий князь, при ньому — рада з пред' ставників знаті й вищого духівництва. З метою об’єднання сил для боротьби з наступом німецьких лицарських орденів і посилення сво' єї влади великий князь Ягайло (1377—1392 рр.) уклав із Польщею Кревську унію 1385 р. Однак унія приховувала небезпеку перетворен' ня Литви в провінцію Польщі. У Литві, де до кінця XIV ст. існувало язичництво, почало насильно поширюватися католицтво. Проти по' літики Ягайла виступила частина литовських і російських князів на чолі з Вітовтом, який став у 1392 р. після міжусобної боротьби фа' ктично великим князем у Литві. Об’єднані литовсько'російські й поль' ські війська за участю чеських загонів у Грюнвальдській битві 1410 р. вщент розбили лицарів Тевтонського ордена і призупинили їхню аг' ресію.

Зростання великого феодального землеволодіння й консолідація панівного класу в XIV—XV ст. супроводжувалися масовим покріпа' ченням селян, що викликало селянські повстання (наприклад, у 1418 р.). Основною формою експлуатації селян була продуктова рен та. Одночасно із зростанням економічної залежності підсилювався й національний гніт у білоруських та українських землях. У містах розвивалися ремесла й торгівля. У XV—XVI ст. збільшуються права й привілеї литовських панів. За Городельською унією 1413 р. на ли' товських дворян'католиків були поширені права польської шляхти. Наприкінці XV ст. утворилася Рада панів, яка фактично поставила за привілеєм 1447 р. і за привілеєм великого князя Олександра 1492 р. під свій контроль владу великого князя. Утворення загальношляхет ського сейму (наприкінці XV ст.), а також видання Литовських ста тутів 1529 р. і 1566 р. закріпили й розширили права литовського дворянства.

Перехід до грошової ренти наприкінці XV—XVI ст. супроводжу' вався збільшенням експлуатації селян і загостренням класової боро' тьби: почастішали втечі, заворушення (особливо великі — у 1536— 1537 рр. у великокнязівських маєтках). У середині XVI ст. у маєтках великого князя була проведена реформа, у результаті якої підсили' лася експлуатація селян за рахунок поширення панщини. З кінця XVI ст. ця система вводиться у володіннях великих поміщиків'маг' натів. Масове покріпачення селян, розвиток панщинного господар' ства, одержання литовськими поміщиками в другій половині XVI ст. права на безмитний вивіз зерна за кордон і ввіз товарів затримували розвиток міст.

Литовські князі з моменту утворення Великого князівства Литов' ського прагнули до захоплення всіх давньоруських земель. Однак посилення в XIV ст. Великого князівства Московського й об’єднання російських земель навколо нього призвели до того, що з другої поло' вини XV ст. в результаті воєн із Руссю (1500—1503 рр., 1507— 1508 рр., 1512—1522 рр., 1534—1537 рр.) Велике князівство Литов' ське втратило Смоленськ (захоплений великим князем Вітовтом у 1404 р.), Чернігів, Брянськ, Новгород'Сіверський й інші землі. По' ширення антифеодальних виступів у землях Великого князівства Ли' товського, загострення внутрішньокласових протиріч, прагнення до експансії на схід, а також невдачі в Лівонській війні 1558—1583 рр. проти Росії призвели до об’єднання Великого князівства Литовсько' го з Польщею за Люблінською унією 1569 р. в одну державу — Річ Посполиту.

ЯГАЙЛО

Ягайло (Йогайла, Ягелло, Владислав II Ягайло; 1348 — 1 черв' ня 1434) — великий князь литовський (1377—1392 рр.) і польсь' кий король (1386—1434 рр.). Син Ольгерда Гедиміновича. Заснов' ник династії Ягеллонів. Після смерті батька одержав великокнязів' ський престол і став разом із своїм дядьком Кейстутом володарем Литви.

Цей режим виявився неміцним: між співправителями спалахну' ла відкрита боротьба, що закінчилася загибеллю Кейстута (1382 р.). Проти Ягайла почав боротьбу в союзі з хрестоносцями Вітовт Кейсту' тович, що змусило Ягайла шукати союзу з Польщею. Він уклав Крев' ську унію 1385 р., що передбачала включення його держави до скла' ду Польщі й перехід у католицтво жителів Литви. У 1386 р. Ягайло одружився з польською королевою Ядвігою і 4 березня 1386 р. під ім’ям Владислава II коронувався в Кракові як польський король. У 1387 р. Ягайло захопив і приєднав до Польщі галицькі землі. У 1392 р. за Островською угодою змушений був частково відродити політичну самостійність Литви, передавши її в управління Вітовту (князю Віта' утасу). У Грюнвальдській битві 1410 р. Ягайло і Вітовт очолювали об’єднане польсько'литовсько'руське військо, що розгромило війсь' ка німецького Тевтонського ордена.

КРЕВСЬКА УНІЯ 1385 р.

Кревська унія 1385 р. — угода, укладена між Польщею і Великим князівством Литовським 14 серпня 1385 р. у замку Крево (Литва). Пе' редбачала об’єднання Польщі й Литви в єдину державу в результаті шлюбу польської королеви Ядвіги і литовського князя Ягайла. За умо' вами Кревської унії Ягайло ставав польським королем, одночасно за' лишаючись великим князем литовським. Литва зберігала незалеж' ність, але зазнавала значного посилення в ній польського впливу. Ви' конуючи умови унії, у 1385 р. Ягайло разом з усіма підданими прий' няв католицтво. Основною метою Кревської унії було об’єднання сил двох держав для боротьби проти агресії Тевтонського ордена й приєднан' ня до Польщі частини українських земель, що знаходилися в складі Великого князівства Литовського. Проти унії виступила литовсько'ук' раїнська опозиція на чолі з князем Вітовтом, що домоглася збережен' ня Великого князівства Литовського як окремої незалежної держави.