Сучасний гуманітарний довідник школяра та студента (стр. 27 из 61)

ДЕКАБРИСТИ

Декабристи — російські дворянські революціонери, що підняли в грудні 1825 р. повстання проти царського самодержавства й кріпа' цтва. Основну масу декабристів складали офіцери, учасники Вітчи' зняної війни 1812 р. проти Наполеона. Першими організаціями в 1816—1821 рр. були «Союз порятунку» і «Союз благоденства». У 1821 р. виникло Південне товариство декабристів (в Україні); у 1825 р. у нього влилося Товариство об’єднаних слов’ян. Існувало також Пів' нічне товариство декабристів. Дворяни'революціонери прагнули зро' бити військовий переворот силами армії, без участі широких мас народу. Програма декабристів передбачала скасування кріпацтва, установлення унітарної республіки (Південне товариство) або консти' туційної монархії з федеративним устроєм (Північне товариство).

Міжцарів’я після смерті Олександра I викликало передчасні висту' пи — повстання 14 грудня 1825 р. у Петербурзі й Чернігівському полку в Україні (29 грудня 1825 р. — 3 січня 1826 р.). Після розгро' му руху до суду було притягнуто 579 чоловік. П. І. Пестель, С. І. Му' равйов'Апостол, К. Ф. Рилєєв, М. П. Бестужев'Рюмін, П. Г. Кахов' ський були повішені, 121 людина заслана на каторгу й на поселення до Сибіру. Репресій зазнали також понад 3 тис. солдат.

КИРИЛОМЕФОДІЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО

Десь наприкінці 1845 р. або початку 1846 р. у Києві виникло неле' гальне «Українослов’янське товариство св. Кирила та Мефодія», у роботі якого брали участь професор'ад’юнкт М. Костомаров, учи' тель петербурзької гімназії П. Куліш, юрист М. Гулак, полтавські учителі В. Білозерський і Д. Пильчиков, полтавський поміщик М. Са' вич і ряд студентів Київського університету. Відвідував засідання цього християнсько'демократичного гуртка і Т. Шевченко. Однак лідером й ідеологом Кирило'Мефодіївського товариства був не він, а М. Костомаров (1817—1885 рр.) — видатний історик, письменник і публіцист. Його «Закон Божий» або «Книга буття українського народу» стали програмою товариства. Основною була ідея панславіз' му — федерації вільних слов’янських народів, об’єднаних євангель' ськими правилами любові, лагідності й терпіння. Одночасно вперше чітко формулювалася національна ідея: кожен народ має свою місію в історії, реалізуючи певні функції «світового духу». Різниця між російським, польським і українським тлумаченнями історії світово' го духу полягає в постулюванні особливої української місії у світі, що випливає з традиційної української волелюбності. Україна «не про' пала, тому що вона не знала ні царя, ні пана, а хоча й був цар, так чужий, і хоча були і є пани, так чужі, хоча ті пани і з українського роду, однак не говорили українською мовою, суть вилупки, а справ' жній українець не любить ні царя, ні пана і знає одного Бога».

Один зі студентів доніс на учасників Кирило'Мефодіївського то' вариства, і в березні 1847 р. поліція приступила до арештів «змовни' ків». Через три місяці справа була закрита, тому що головний нача' льник III відділення Його імператорської величності власної канце' лярії генерал'ад’ютант граф О. Орлов не побачив у діяльності «мефо' діївців» замаху на основи самодержавства. «Україно'слов’янське то' вариство св. Кирила та Мефодія, — писав він, — було не більше як учене марення трьох молодих людей. Засновники його, Гулак, Біло' зерський і Костомаров, за самим положенням учених людей... були не в змозі ні втягнути у своє товариство військовиків або народ, ні зробитися скорою причиною повстання».

*

&

КРИМСЬКА ВІЙНА 1853—1856 рр.

Черговий російсько'турецький конфлікт назрів у середині XIX ст., коли Росія спробувала нав’язати Туреччині конвенцію про статус православної церкви в Палестині й Сирії та укласти оборонний союз проти Франції. Не дочекавшись позитивної відповіді, російський посол у Стамбулі князь О. С. Меншиков 17 травня 1853 р. пред’явив турецькому урядові ультиматум. Відповіді на ультиматум теж не було. Миколі I, щоб не втратити честь, залишалося лише оголосити Туреччині війну. У вітчизняній історіографії вона відома під назвою Кримської війни (1853—1856 рр.).

У червні 1853 р. вісімдесятитисячна російська армія під команду' ванням генерал'лейтенанта М. Д. Горчакова перейшла ріку Прут і про' тягом трьох тижнів зайняла Молдавію й Валахію. 14 вересня султан Абдул Мехад зажадав від Росії у п’ятнадцятиденний термін забрати окупаційні війська з Дунайських князівств. Одночасно Франція й Анг' лія прийняли рішення про введення своїх ескадр у Мармурове море.

Бойові дії на Дунаю почалися в жовтні, але велися надто в’яло. Улітку наступного року через погрозу з боку Австрії цар змушений був віддати наказ про вивід російських військ з Дунайських князівств. Більш успішно, ніж сухопутні частини, діяв Чорноморський флот. У його складі нараховувалося 16 лінійних кораблів, 7 фрегатів, 4 ко' рвети, 8 бригів, 30 малих вітрильних судів, 41 збройний транспорт, 7 пароплаво'фрегатів і 26 невеликих пароплавів. У листопаді 1853 р. ескадра під командуванням віце'адмірала П. С. Нахімова в складі 6 лінійних кораблів і 2 фрегатів знайшла в Синопській бухті турець' ку ескадру Османа'паші в складі 7 фрегатів, 3 корветів, 2 пароплавів і 2 транспортів. Нахімов прийняв рішення атакувати ворога, і в ре' зультаті запеклого бою туркам було завдано поразки. Ця подія при' скорила вступ у війну Англії і Франції.

22 грудня 1853 р. (6 січня 1854 р. за новим стилем) з’єднана анг' ло'французька ескадра увійшла в Чорне море, а 15 березня Англія та Франція офіційно оголосили Росії війну. Через місяць союзний флот піддав артилерійському обстрілові Одесу, однак спроба висадити на берег десант не вдалася. Простоявши тиждень на одеському рейді, союзники пішли вбік Криму.

Основні події Кримської війни відбулися під Севастополем. Через нерішучість царя Миколи I і відсутність таланту в головнокоманду' вача князя О. С. Меншикова російські війська змушені були дотри' муватися оборонної тактики, через що союзники змогли не тільки безперешкодно висадити свої експедиційні частини в Криму, але й оточити Севастополь. Щоб не пропустити ворожі судна в Севасто' польську бухту, 10 вересня Меншиков велів затопити біля її входу 5 лінійних кораблів і 2 фрегати.

Героїчна оборона Севастополя продемонструвала всьому світові не' ймовірну стійкість російських та українських солдатів. Одночасно величезні людські втрати показали гнилість царської військово'бю' рократичної машини, що в поєднанні з економічною і технічною від' сталістю Росії від передових країн Заходу визначила поразку росій' ської армії в Кримській війні.

18 лютого 1855 р., не витримавши ганьби військових невдач, Ми' кола I покінчив із собою. На престол зійшов його старший син Олек' сандр II (1855—1881 рр.).

Наприкінці квітня — початку травня англійці, французи й турки одержали свіжі підкріплення: до Криму прибули 18 тис. італійців із Сардинського королівства, яке також оголосило Росії війну. Через деякий час союзна ескадра попрямувала в Керченську протоку та висадила десанти в Керчі та Єнікале. Розграбувавши ці міста, союз' ники увійшли в Азовське море, обстріляли Бердянськ, потім Гені' чеськ, Таганрог, Маріуполь і Єйськ.

27 серпня французьким військам удалося захопити важливий обо' ронний рубіж на підступах до Севастополя — Малахів курган. За один день росіяни втратили 5 генералів, 419 офіцерів і 12 488 нижніх чинів, тобто 26,5 % складу севастопольського гарнізону. Команду' вач російських військ князь М. Горчаков, що замінив Меншикова, наказав залишити місто.

Падіння Севастополя прискорило підписання мирного договору. У лютому 1856 р. у Парижі відкрився мирний конгрес, а 18 березня був укладений Паризький мир. Договір передбачав збереження дово' єнного територіального статус'кво; гарантію прав християн в Осман' ській імперії; закриття Чорноморських проток для військових суден; оголошення Чорного моря нейтральним і відкритим для торговель' них суден усіх націй; ліквідацію російських і турецьких військово' морських арсеналів на його берегах; відкриття Дунаю для річкових суден усіх країн; збереження васальної залежності Сербії, Молдавії та Валахії від Туреччини; відмову Росії від укріплення Аландських островів на Балтиці.

СКАСУВАННЯ КРІПАЦТВА (1861 р.)

Селянська реформа 1861 р. — буржуазна реформа, що скасувала кріпацьке право в Росії і поклала початок розвитку капіталізму в кра' їні. Основною причиною селянської реформи виявилася криза фео' дально'кріпацької системи. Кримська війна 1853—1856 рр. виявила гнилість і безсилля кріпацької Росії. В обстановці селянських заво' рушень, що особливо посилилися під час війни, царат пішов на ска' сування кріпацтва.