Сучасний гуманітарний довідник школяра та студента (стр. 41 из 61)
Із самого початку своєї діяльності уряд Директорії зіштовхнув' ся з численними внутрішніми й зовнішніми проблемами. Помірні соціалісти хотіли бачити в УНР парламентський лад, а ліві ради' кали прагнули до українського варіанта системи Рад. 9—12 січня 1919 р. в Києві відбувся VI з’їзд УСДРП, на якому його учасники відразу ж розділилися на прихильників радянської системи влади і тих, хто відстоював ідею парламентаризму. Голова уряду В. Че' хівський висловився на з’їзді за владу Рад. Більшою помірністю відрізнялися виступи голови Директорії В. Винниченка і М. Пор' ша. З’їзд завершився розколом у партії; після відходу лівих ради' калів була прийнята резолюція, що відкидала систему Рад і дик' татуру пролетаріату і визнавала найбільш прийнятною формою парламентську систему.
Внутрішній конфлікт у Директорії збільшили несприятливі зов' нішні обставини. Країни Антанти ще в грудні висадили в Одесі й інших чорноморських портах 60'тисячний десант, що мав запобігти поширенню більшовизму й надати військову допомогу білому рухо' ві, насамперед Добровольчій армії генерала Денікіна. Одночасно з півночі в Україну почала наступ Червона Армія. 3 січня частини Дру' гої Української радянської дивізії за підтримкою повсталого харків' ського пролетаріату захопили Харків, куди незабаром переїхав укра' їнський Радянський уряд і Центральний Комітет Компартії України, 4 січня був утворений Український фронт під командуванням В. О. Ан' тонова'Овсієнка. 12 січня більшовики захопили м. Чернігів і повели наступ на м. Київ.
Директорія не могла воювати на два фронти; їй треба було вирі' шити, з ким укласти союз — з Антантою або з Радянською Росією? Винниченко схилявся до миру з більшовиками; Петлюра вважав, що потрібно домовитися із Францією й Англією і разом з ними боротися проти більшовизму. Зрештою 16 січня Директорія оголосила війну Радянській Росії.
В умовах зростаючої загрози захоплення Києва радянськими вій' ськами Директорія провела ряд символічних демонстрацій своєї су' веренності: по'перше, 22 січня 1919 р. вона відсвяткувала формальне об’єднання («Акт злуки») УНР з утвореною ще восени Західноукра' їнською Народною Республікою (ЗУНР), а по'друге, 22—28 січня про' вела в Києві засідання Трудового конгресу, якому приділялася роль революційного парламенту.
У роботі конгресу брали участь близько 400 делегатів (з них 36 від ЗУНР). Найбільшу групу на цьому форумі складали члени Селянсь' кого союзу, що знаходився під впливом українських есерів; останні на той час уже розкололися на три фракції — ліву, праву й центр. Ліві були представлені так званими боротьбистами (від назви їх' ньої газети «Боротьба»), що прагнули до встановлення влади Рад. Праві стояли на платформі демократичного соціалізму. Центр об’єд' нався навколо М. Грушевського, М. Любинського і М. Шаповала, що виступали за передачу влади «трудовим Радам селянських і робіт' ничих депутатів». Зі своїми програмами і проектами резолюцій на конгресі виступили представники УСДРП і незалежні соціал'демок' рати, що відкололися від неї, а також делегати від єврейських партій Бунд і Поалей'Ціон.
Трудовий конгрес не зміг вирішити назрілих проблем. Більшість делегатів висловилося за війну з Радянською Росією і пошук згоди у відносинах із країнами Антанти, після чого конгрес закрився.
У зв’язку зі швидким наближенням 25'тисячної Червоної армії Директорія 2 лютого змушена була втекти з Києва й переїхати до Вінниці. Щоб полегшити переговори з Антантою, есери й есдеки вирішили відкликати своїх членів з уряду. 11 лютого Винниченко залишив посаду голови Директорії, передавши свої повноваження Петлюрі. Незабаром найбільш авторитетні українські політики (Вин' ниченко, Чехівський, Шаповал і Грушевський) виїхали за кордон, залишивши учасників національно'визвольної боротьби в стані пов' ної дезорієнтації.Захопивши 5 лютого Київ, більшовики до кінця травня встанови' ли Радянську владу на більшій частині території України.
У травні 1919 р. почався знаменитий «похід на Москву» білогвар' дійської Добровольчої армії Денікіна. Частину військ Денікін кинув в Україну. Протягом червня'липня білі захопили Донбас, Таврію й По' дніпров’я, включаючи Київ. На окупованій території установлювала' ся військова диктатура генерала Денікіна. Одночасно на Правобереж' жі проти радянських загонів діяли війська Директорії УНР під ко' мандуванням Петлюри. І білі, і петлюрівці не тільки боролися з біль' шовиками, але й влаштовували масові єврейські погроми. За оцінка' ми істориків, у 1919—1920 рр. у цих погромах загинуло від 35 до 50 тис. євреїв. Найбільш криваві погроми відбулися в Проскурові (нині Хмельницький), Житомирі, Черкасах, Рівному, Фастові, Ко' ростені й Бахмачі.
У Західній Україні проти Галицької армії ЗУНР активно діяли польські війська. Відновивши свою державність і одержавши значну допомогу від країн Антанти, Польща не визнала незалежності ЗУНР і прагнула повернути західноукраїнські землі під свою владу. У трав' ні 1919 р. польський уряд відправив на український фронт у Галичи' ні й на Волині сформовані у Франції дивізії генерала Галлера (60 тис. чоловік), і на початку червня поляки зайняли майже всю Галичину, за винятком трикутника між Дністром і Збручем. Тимчасовим при' становищем уряду ЗУНР і командування Галицької армії (що нара' ховувала приблизно 50 тис. чоловік) з липня до листопада був Кам’я' нець'Подільський. Тут також опинилася 35'тисячна армія Директо' рії. Якби галичани й петлюрівці об’єдналися, вони могли б протисто' яти і полякам, і білим, і червоним. Однак між двома формально сою' зними урядами й арміями не було згоди; Директорія УНР вважала головним супротивником білу і червону Росію і для перемоги над цим ворогом готова була укласти військово'політичний союз з Поль' щею. Галичани ж головним супротивником вважали поляків і для звільнення Галичини були готові домовитися з Денікіним. Восени армії галичан і петлюрівців, страждаючи від голоду та тифу, почали розвалюватися. До кінця жовтня в Галицькій армії залишилося не більше 4 тис. боєздатних солдатів; Петлюра міг відправити в бій не більше 3 тис. чоловік. Інші або померли, або дезертирували. 6 листо' пада 1919 р. командувач Галицької армії М. Тарнавський приєднав' ся зі своїми людьми до білих. Залишки армії УНР, опинившись в оточенні білих, червоних і поляків, перейшли на партизанські фор' ми боротьби, а їхній головнокомандувач Петлюра виїхав до Варшави, щоб вести переговори з урядом Польщі.
Восени того ж року провал походу Добровольчої армії генерала Денікіна на Москву призвів до чергової зміни військово'політичної ситуації. Червона Армія, перейшовши в контрнаступ, почала відтіс' няти білогвардійців на південь. У грудні 1919 р. радянські війська знову вступили на територію України і протягом січня'лютого 1920 р. захопили здебільшого Лівобережжя і Правобережжя. Денікін склав із себе верховне командування і виїхав за кордон; його спадкоємець барон Врангель переховувався із залишками білої армії у Криму.
22 квітня голова Директорії С. Петлюра підписав Варшавський договір з польським урядом, за яким «поступився» Польщі Західною Україною; в обмін голова Польської держави Ю. Пілсудський обіцяв йому військову допомогу в боротьбі з більшовиками. 25 квітня почав' ся наступ польсько'петлюрівських військ (65 тис. поляків і 15 тис. українців) проти Радянської України. 6 травня вони захопили Київ. Однак очікуваної підтримки з боку широких прошарків українсько' го селянства вони не одержали. Тим часом більшовики оголосили партійну мобілізацію. Наприкінці травня на Південно'Західний фронт були перекинуті Перша кінна армія під командуванням С. М. Будьон' ного, 25'та Чапаївська дивізія, Башкирська кавалерійська бригада й інші частини. На фронті оперувала і Восьма кавалерійська дивізія Червоного козацтва. 12 червня радянські війська знову зайняли Київ, після чого швидко очистили від поляків і петлюрівців Правобережну Україну. У серпні над Польщею нависла загроза більшовицької оку' пації. У цій критичній ситуації поляки мобілізували всі свої резер' ви, зупинили просування Червоної армії вбік Варшави і перейшли в контрнаступ. До осені їм вдалося зайняти західні райони України та Білорусії.
Виснаживши свої ресурси, ворожі сторони (крім петлюрівців) ви' рішили сісти за стіл переговорів. 12 жовтня 1920 р. у Ризі між Ра' дянською Росією, Радянською Україною та Радянською Білорусією, з одного боку, і Польщею — з іншого, був підписаний договір про перемир’я й попередній мир. За цим договором землі Західної Укра' їни й Західної Білорусії залишилися під владою Польщі.
Закінчення радянсько'польської війни дало більшовикам можли' вість зосередити всі сили для боротьби з бароном Врангелем. У лис' топаді 1920 р. війська Південного фронту під командуванням М. Фрунзе і за підтримкою повстанських загонів батька Махна штур' мом узяли Перекоп і протягом тижня очистили Крим від білогвар' дійців. Одночасно війська Чотирнадцятої армії під командуванням І. Уборевича розгромили тридцятип’ятитисячну армію Директорії УНР між Дністром і Збручем. Залишки петлюрівських військ пере' йшли через Збруч на територію, контрольовану Польщею, де були роззброєні й інтерновані.ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (ЗУНР)
Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) — українська держава, створена в листопаді 1918 р. на західноукраїнських зем' лях, що входили до Австро'Угорської імперії. У жовтні 1918 р. в умо' вах військової поразки австро'німецького блоку в Першій світовій війні й під ударами національно'визвольної боротьби поневолених народів Австро'Угорська імперія розпалася на кілька незалежних держав. У цих складних умовах рішучі заходи щодо створення влас' ної незалежної держави були вжиті й українцями. Наприкінці вере' сня 1918 р. у Львові був сформований Український Генеральний Вій ськовий Комісаріат, що почав роботу щодо підготовки збройного по' встання проти австрійської влади. У жовтні 1918 р. головою комісарі' ату був призначений сотник Легіону українських січових стрільців Д. Вітовський. 18 жовтня 1918 р. у Львові на зборах всіх українсь' ких депутатів австрійського парламенту, українських членів гали' цького та буковинського сеймів, представників політичних партій Галичини і Буковини, духівництва й студентства була утворена Українська Національна Рада. УНРада стала представницьким ор' ганом українського народу в Австро'Угорській імперії. 19 жовтня 1918 р. УНРада проголосила Українську державу на всій українсь' кій етнічній території Галичини, Буковини та Закарпаття. На цьому засіданні було вирішено прийняти демократичну конституцію й об' рати президента Української Народної Ради, яким став Є. Петруше вич. 31 жовтня 1918 р. у Львові стало відомо про приїзд до міста Польської ліквідаційної комісії (створена 28.10.1918 р. у Кракові), що мала прийняти від австрійського намісника владу над усім краєм і включити його до складу Польщі. УНРада поставила перед австрій' ським урядом питання про передачу їй усієї повноти влади в Галичи' ні й Буковині. Однак австрійський намісник Галичини відповів на цю вимогу категоричною відмовою. Тоді 31 жовтня 1918 р. було вирі' шено взяти владу у Львові збройним шляхом. У ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. стрілецькі частини, очолювані сотником Д. Ві' товським, зайняли всі найважливіші урядові заклади в місті. 9 лис' топада 1918 р. був утворений тимчасовий виконавчий орган, який 13 листопада 1918 р. перетворили на уряд — Державний секретарі ат. Тоді ж були затверджені Конституційні основи новоствореної держави — «Тимчасовий основний закон про державну незалежність українських земель колишньої АвстроУгорської монархії», відпові' дно до якого вона одержала назву Західноукраїнська Народна Респу бліка (ЗУНР). Закон визначав територію ЗУНР, що включала укра' їнські етнічні землі й охоплювала Галичину, Буковину і Закарпаття. Територія ЗУНР становила 70 тис. км2 і нараховувала 6 млн чоловік населення. Були затверджені герб держави — Золотий лев на синьо му тлі — і синьожовтий прапор. Національним меншинами на те' риторії ЗУНР гарантувалися рівні з українським населенням права. Тимчасовий Основний закон ЗУНР був згодом доповнений цілим ря' дом законів, спрямованих на становлення державно'політичного й економічного життя республіки, серед яких закон про організацію війська (13.11.1918 р.), тимчасову адміністрацію (15.11.1918 р.), тимчасову організацію судочинства (16.11 і 21.11.1918 рр.), держав' ну мову (01.02.1919 р.), школу (13.02.1919 р.), громадянство (08.04.1919 р.), земельну реформу (14.04.1919 р.). Наслідком актив' ної зовнішньополітичної діяльності ЗУНР стало відкриття посольств в Австрії, Угорщині й Німеччині й дипломатичних представництв у Чехословаччині, Канаді, США, Бразилії, Італії та інших. До нової Української держави єврейське і німецьке населення поставилося лояльно, а поляки почали воєнні дії проти української влади. Одноча' сно румунські війська перейшли кордони ЗУНР і, незважаючи на опір населення, 11 листопада зайняли Чернівці, а згодом усю Півні' чну Буковину. 21 листопада 1918 р. у результаті кровопролитних боїв польські війська захопили Львів. Уряд ЗУНР переїхав до Терно' поля, а з кінця грудня УНРада й уряд ЗУНР знаходилися в Станісла' ві (тепер Івано'Франківськ). 4 січня 1919 р. був сформований новий уряд на чолі із С. Голубовичем і створене відділення УНРади (скла' далося з 9 членів) під керівництвом Є. Петрушевича. 1 грудня 1918 р. делегація УНРади і представники Директорії УНР підписали у Фас' тові попередню згоду про об’єднання ЗУНР і УНР.