Сучасний гуманітарний довідник школяра та студента (стр. 42 из 61)

22 січня 1919 р. у Києві відбулося урочисте проголошення Акту про об’єднання ЗУНР і УНР у єдину соборну Українську Народну Республіку. Відповідно до закону «Про форму влади в Україні», при' йнятому Трудовим конгресом України, ЗУНР одержала назву Захі дна Область Української Народної Республіки (ЗО УНР). Однак уна' слідок складної міжнародної і внутрішньої ситуації возз’єднання двох українських держав не відбулося, і їхні адміністративні органи про' довжували діяти незалежно. У січні'травні 1919 р., незважаючи на постійний брак зброї, боєприпасів і амуніції, Українська Галицька армія (УГА) контролювала ситуацію на українсько'польському фронті й поступово витісняла польську армію з території Галичини. У сере' дині лютого 1919 р. УГА з метою остаточного звільнення території ЗО УНР почала Вовчухівську операцію. Однак наприкінці лютого успішний наступ української армії був зупинений за вимогою Пари' зької мирної конференції 1919—1920 рр., що надіслала до Львова місію для переговорів з урядом ЗО УНР про умови перемир’я з Поль' щею. Члени місії виявили повне нерозуміння взаємин ЗУНР і Поль' щі. Місія висунула вимогу припинення воєнних дій і запропонувала демаркаційну лінію між двома сторонами, на підставі якої 40 % Схід' ної Галичини (Львів і Дрогобицький нафтовий басейн) відходили до Польщі. Уряд ЗУНР цієї пропозиції не прийняв, після чого воєнні дії відновилися.

13 травня 1919 р. Вища Рада країн Антанти почала нову спробу укла' сти перемир’я між воюючими сторонами. Цього разу пропозиції ко' місії, яку очолював генерал Л. Бота, були прийняті українською сторо' ною. Однак умови перемир’я, за якими Дрогобицький басейн залиша' вся за ЗУНР, були відкинуті польським урядом. У цей час на україн' ський фронт у Галичину і на Волинь була кинута сформована у Франції 80'тисячна польська армія генерала Й. Галлера, що за вимогою Антан' ти призначалася для боротьби проти більшовицьких військ. На почат' ку червня 1919 р. польські війська захопили майже всю Галичину, за винятком трикутника між Дністром, Збручем і Заліщиками. У зв’яз' ку з критичним станом ЗО УНР 9 червня 1919 р. уряд С. Голубовича склав свої повноваження, і УНРада передала всю повноту військової і цивільної влади Є. Петрушевичу, що одержав звання диктатора Захід' ної Області УНР. Для виконання покладених на нього функцій Є. Пет' рушевич створив при собі тимчасовий виконавчий орган — Раду упов' новажених диктатора і Військову канцелярію.

Головнокомандувачем був призначений генерал О. Греков. 7— 28 червня 1919 р. УГА під командуванням Грекова провела Чортків' ський наступ, у результаті якого значна частина Галичини була звіль' нена від польських загарбників. Однак брак зброї і боєприпасів зму' сив УГА протягом червня'липня відступити на старі позиції. 16— 18 липня 1919 р. вона відступила за р. Збруч. Територію ЗО УНР окупували польські війська. З липня по листопад місцем перебуван' ня Є. Петрушевича, Ради уповноважених диктатора і Початкової ко' манди УГА був Кам’янець'Подільський. Наприкінці листопада Пет' рушевич і уряд ЗУНР були змушені переїхати до Відня, де продов' жували активну міжнародну діяльність щодо захисту державних ін' тересів ЗУНР. Вища Рада Антанти 25 червня 1919 р. (за іншими даними — 29 червня), побоюючись наступу більшовицьких військ за Збруч, погодилася на тимчасову окупацію польськими військами Східної Галичини. 21 листопада 1919 р. під тиском польської сторо' ни був укладений «Договір між союзними державами та Польщею про Східну Галичину», за яким Галичина входила до складу Польсь' кої держави, зберігаючи статус територіальної автономії. 8 грудня 1919 р. Вища Рада Антанти юридично закріпила окупацію споконві' чних українських земель — Холмщини, Лемківщини, Підляшшя і Посяння — Польщею. Протягом 1920—1923 рр. уряд ЗУНР і прези' дент Є. Петрушевич постійно ставили перед Лігою Націй, Вищою Радою і Радою Послів держав Антанти питання про ліквідацію поль' ського окупаційного режиму на території республіки та відновленні незалежності ЗУНР. Однак лідери країн Антанти не хотіли прийняти справедливе рішення з цієї проблеми. 15 березня 1923 р. уряд ЗУНР в еміграції припинив своє існування, а Є. Петрушевич склав свої по' вноваження.

ПОЛІТИКА «ВОЄННОГО КОМУНІЗМУ»

«Воєнний комунізм» — внутрішня політика Радянської держави в умовах Громадянської війни. Політика «воєнного комунізму» була спрямована на подолання економічної кризи й спиралася на теоретич' ні уявлення про можливості безпосереднього введення комунізму.

Основні риси: націоналізація усієї великої та середньої промис' ловості й більшої частини дрібних підприємств; продовольча дикта' тура, продрозверстка, прямий продуктообмін між містом і селом; заміна приватної торгівлі державним розподілом продуктів за класо' вою ознакою (карткова система); натуралізація господарських відно' син; загальна трудова повинність; зрівнялівка в оплаті праці; війсь' ково'наказова система управління всім життям суспільства. Після закінчення війни численні виступи робітників і селян проти політи' ки «воєнного комунізму» показали її повний крах, у 1921 р. введена нова економічна політика (неп).