Сучасний гуманітарний довідник школяра та студента (стр. 46 из 61)

Перші успіхи у вирішенні національного питання в республіці, про' веденні «українізації» співпадали з широкими кампаніями пошуків націоналістичних ухилів, обвинуваченнями провідників «україніза' ції» у націоналізмі й сепаратизмі. Ще в середині 20'х років ХХ ст. Й. Сталін подбав зрівноважити негативні для центральної влади нас' лідки «українізації» жупелом «націонал'ухильництва». Л. Каганович почав кампанію з викриття «шумськізму». О. Шумський, що відстою' вав свій погляд на темпи проведення «українізації» і порушував питання

про заміну Л. Кагановича на посаді Генерального секретаря ЦК КП(б)У, був обвинувачений у «націоналістичному ухилі». Після лютнево'бе' резневого пленуму ЦК у 1927 р. став помітним і процес згортання «укра' їнізації», підсилилася боротьба проти українського «буржуазного на' ціоналізму».

У 30'ті роки ХХ ст. почалося широкомасштабне цькування націо' нальної інтелігенції, особливо шляхом створення фіктивних «контр' революційних» організацій. У грудні 1932 р. вийшла постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) за підписами В. Молотова і Й. Сталіна, в якій «укра' їнізація» «у ряді районів України» клеймувалася як «петлюрівсь' ка». З призначенням у січні 1933 р. на посаду Генерального секрета' ря ЦК КП(б)У П. Постишева політика «українізації» взагалі була припинена. Протягом 1933—1938 рр. унаслідок політичного терору сталінського режиму проти української інтелігенції більшість прові' дних діячів «українізації» було репресовано.

)( %

+131+15/ 00

ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ

До кінця 20'х років у СРСР промислове виробництво не тільки зрівнялося з рівнем промислового розвитку дореволюційної Росії , але й перевищувало його на 32 %. Однак країна продовжувала зали' шатися переважно аграрною: за переписом 1926 р. міське населення складало 18 %, а сільське — 82 %. СРСР відставав від передових капіталістичних держав за виробництвом електроенергії, виробниц' твом сталі й чавуну, видобутком вугілля й нафти. Фактично Радянсь' кий Союз перебував на доіндустріальній стадії розвитку. І тому ціл' ком закономірно, що тема індустріалізації зайняла центральне місце у внутріпартійній дискусії 20'х років і в планах перших п’ятирічок. Гострота суперечок була обумовлена браком коштів для одночасного фінансування всіх галузей господарства й культури.

XIV з’їзд ВКП(б) у грудні 1925 р. узяв курс на індустріалізацію СРСР. Цей курс був спрямований на забезпечення економічної само' стійності країни, укріплення її обороноздатності, підйом національних окраїн шляхом розміщення в них промислових об’єктів, підвищення загальної грамотності населення, збільшення кількості робітничого класу як головної опори комуністичного режиму і, нарешті, створення ( ( 2(5 + #33&'

матеріально'технічної бази соціалізму. СРСР із країни, що ввозить машини через кордон, мав перетворитися на країну, що виробляє вла' сні машини й устаткування. Причому зробити це планувалося в най' коротший термін шляхом бурхливого розвитку важкої промисловості.

Перший п’ятирічний план був прийнятий на вищому партійному й державному рівні навесні 1929 р. Перший варіант цього плану пе' редбачав оптимальне поєднання важкої і легкої індустрії, сільського господарства, усуспільненої й індивідуальної праці, зростання жит' тєвого рівня трудящих. Однак незабаром оптимальний варіант пере' творився на мінімальний. 7 листопада 1929 р. у газеті «Правда» з’я' вилася стаття Сталіна «Рік великого перелому», в якій вождь ставив за мету різко форсувати індустріалізацію та колективізацію. Завдан' ня першого варіанта п’ятирічного плану оголосили застарілими. Усі основні планові показники були змінені особисто Сталіним у бік їх' нього збільшення.

На думку більшості дослідників, основними джерелами фінансу вання «сталінської індустріалізації» були:

1) перекачування коштів із сільського господарства, легкої і хар'чової промисловості у важку індустрію;

2) оподатковування населення;

3) внутрішні позичання (у 1927—1929 рр. тричі випускалися об'лігації внутрішньої позики, і населення УСРР підписалося на суму в 325 млн карбованців);

4) випускання паперових грошей, не забезпечених золотом (у рокипершої п’ятирічки інфляційне покриття державних потреб склало 4 млрд карбованців);

5) розширення продажу горілки й інших спиртних напоїв (у1927 р. продаж спиртних напоїв приніс у бюджет 500 млн карбован' ців, у 1930 р. — 2,6 млрд, а в 1934 р. — 6,8 млрд);

6) збільшення вивозу за кордон нафти, газу, лісу, хутра й хліба;

7) найсуворіший режим економії;

8) експлуатація дешевої робочої сили мільйонів ув’язнених.

КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ

Колективізація проводилася в період першої п’ятирічки (1928/ 29—1932/33 господарські роки). Сутність цієї політики полягала в переході від роздроблених дрібних селянських господарств до вели' ких колективних господарств (колгоспів), причому в ході цього пере' ходу відбувалося відчуження безпосередніх виробників як від засо' бів виробництва, так і від кінцевого продукту їхньої праці.

Ідея створення сільськогосподарських виробничих кооперативів

сама по собі була досить позитивною. Дрібні індивідуальні селянські господарства, як уже відзначалося, не могли бути ефективними. Однак проблема полягала не в тому, щоб просто механічно об’єднати дрібні господарства у великі, а в тому, щоб зацікавити широкі маси селян можливістю виробляти в колективних господарствах більше продукції, ніж в індивідуальних, і одержувати при її реалізації біль' ший прибуток, ніж вони одержували раніше. На практиці ж комуні' стичне керівництво зробило все можливе для того, щоб відбити в селян усяке бажання працювати сумлінно, з повною віддачею сил. Насильно заганяючи селян у колгоспи, комуністи позбавили їх двох головних стимулів до високоякісної праці: по'перше, відняли в них можливість самим розпоряджатися засобами виробництва (землею, інвентарем, господарськими будівлями, тягловою робочою силою), а по'друге, не дозволили їм розпоряджатися врожаєм. Колгоспники зобов’язані були здавати хліб державі, одержуючи натомість мізер' ну оплату продуктами харчування.

Іншими словами, держава обманювала селян, запевняючи, що в колгоспах вони будуть жити краще, аніж жили до цього. Але в ре' зультаті, обманюючи селян, влада обдурила й себе. Сталінське керів' ництво не врахувало, що вирішальним фактором ефективного вироб' ництва є не форма його організації і навіть не техніка, а людина (люд' ський фактор). Якщо в людини буде бажання працювати з повною віддачею, то буде рости й продуктивність її праці; а якщо її гнати на роботу палицею, як раба, то працювати вона буде абияк і лише тоді, коли над нею свистітиме батіг наглядача. Уся історія людської цивілі' зації свідчить про те, що примусова праця ніколи не була ефективною.

Відповіддю на насильницьку колективізацію стала хвиля зброй них виступів українських селян. Не випадково листопадовий (1929 р.) Пленум ЦК ВКП(б) указав на «особливу активність куркульства» саме в Україні. На початку 1930 р. були прийняті спеціальні докуме' нти, що стосувалися ліквідації куркульських господарств. Перша хвиля розкуркулювання почалася в середині січня 1930 р. і про' довжувалася до початку березня. Вона охопила 309 районів України, в яких нараховувалося 2,5 млн селянських господарств. До 10 берез' ня було розкуркулено 61887 господарств, або 2,5 %. Відзначимо, що жодної серйозної загрози радянській владі з боку куркульства не мо' гло бути, тому що за офіційними даними того часу питома вага куркульських господарств у 1929 р. складала усього 1,4—2,5 %. Друга хвиля розкуркулювання почалася восени 1930 р. Якщо роз' куркулених раніше селили в Україні в спеціально побудованих ви' сілках, то тепер їх почали депортувати за межі республіки. Протя' гом 1930 р. з УСРР було вивезено до Сибіру і на Північ майже 75 тис. селянських родин, а з кінця цього року і до червня 1931 р. — 23,5 тис. ( ( 2(5 + #33&'

родин. Усього ж за період колективізації у республіці було експро' прійовано понад 200 тис. селянських господарств. Якщо врахувати, що селянська родина на той час нараховувала в середньому 5—6 чо' ловік, то жертвами політичних репресій в Україні стали понад 1 млн людей. «Ніхто з них ні в чому не був винуватий, — писав сучас' ник, — просто вони належали до класу, що був винуватий у всьому».

Політика «ліквідації куркульства як класу» була, без сумніву, одним з ефективних способів політичного тиску режиму на все се' лянство, тому що в розряд куркулів або підкуркульників міг потра' пити кожен, хто не хотів добровільно вступати до колгоспу.

У серпні 1932 р. партійні активісти одержали право конфіскову' вати зерно в особистих селянських господарствах. На допомогу акти' вістам були послані частини ДПУ і загони червоноармійців, що екс' пропріювали навіть насінне зерно й непорушні запаси. Написаний Сталіним закон від 7 серпня 1932 р. про охорону соціалістичної власності вводив «як міру судової репресії за розкрадання (злодійс' тво) колгоспного і кооперативного майна вищу міру соціального за' хисту — розстріл з конфіскацією всього майна та із заміною за по' м’якшувальних обставин позбавленням волі на термін не менше 10 ро' ків з конфіскацією всього майна». Амністія в справах цього роду за' боронялася. За п’ять наступних місяців за цим законом було засу' джено 54 645 чоловік. У народі його назвали «законом про три колос' ки». Будь'яка людина, навіть дитина, піймана хоча б із жменею зер' на на колгоспному полі або біля комори, могла бути засуджена до страти.