Сучасний гуманітарний довідник школяра та студента (стр. 57 из 61)

Певне значення для підйому добробуту населення мало скасуван' ня або зменшення податків, скасування в 1957—1958 рр. обов’язко' вих державних позик. Росла роль суспільних фондів споживання. Так, у 1963 р. у СРСР вони складали 17% національного доходу. За їхній рахунок забезпечувалися безкоштовне навчання, охорона здо' ров’я. Більш раціональною стала структура споживання. Однак ви' трати на харчування були високими й складали 47,4 % заробітної плати робітника. Виплати й матеріальна допомога залишалися низь' кими — 717 карбованців на рік на душу населення.

Урбанізація підсилила житлову кризу. У 1954 р. було прийнято рішення про масове будівництво житла індустріальними методами. Виросла площа нових житлових будинків, пізніше прозваних у наро' ді «хрущовками». Люди почали переселятися з «комуналок», бара' ків, підвалів і напівпідвалів в індивідуальні квартири. Якщо в 1918— 1940 рр. в Україні було введено в експлуатацію 78,5 тис. кв. м житло' вої площі, то в 1956—1965 рр. — більше 182 тис. кв. м. Одержали й побудували собі житло майже 18 млн чоловік. Гострота житлової про' блеми трохи зменшилася, однак якість житла й рівень забезпеченос' ті ним населення усе ще залишався низьким.

Певні зрушення спостерігалися в духовному житті й у сфері народної освіти. У квітні 1958 р. Хрущов виступив на XIII з’їзді ВЛКСМ, закликавши перебороти відірваність шкіл і вузів від життя. Наприкінці того ж року був опублікований закон «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток системи народ ної освіти в СРСР», що був продубльований Верховною Радою УРСР у квітні 1959 р. В основі запропонованої реформи лежав принцип об’єднання загальноосвітнього й політехнічного навчання. Відповід' но до закону семи' і десятилітні школи були перетворені на восьми' річні (обов’язкові) й одинадцятирічні загальноосвітні трудові політе' хнічні з виробничою практикою. Випускники середніх шкіл, за ви' нятком 20 % кращих учнів, зобов’язані були до вступу у вуз відпра' цювати на виробництві не менше двох років. У міських школах поча' ли створювати майстерні й цехи, в яких учні займалися виготовлен' ням інструментів, іграшок, значків, простих видів одягу й меблів. При сільських школах з’явилися господарства з правильною сіво' зміною, тваринницькі ферми й птахофабрики.

З 1961 р. по 1966 р. у 132 вузах і 697 технікумах України набір збільшився в 1,5 разу. У них навчалися 1 млн 336 тис. студентів і учнів. У 1963 р. у Харкові був відкритий Інститут мистецтв, у 1964 р. заснований Донецький державний університет (нині Донецький на' ціональний університет).

Деякі позитивні зміни відбулися у сфері культурної і наукової діяльності. З 1957 р. українські історики приступили до видання власного «Українського історичного журналу». З 1959 р. по 1965 р. продовжувалося видання 17 томів «Української Радянської Енцик' лопедії». З’явилися багатотомні «Словник української мови», «Істо' рія української літератури», «Історія українського мистецтва», «Іс' торія міст і сіл Української РСР». Творчу активність української ін' телігенції стимулювала також поява нових суспільно'політичних, наукових і літературних журналів («Прапор», «Знання та праця», «Всесвіт» та інші). Масовими тиражами видавалися твори А. Мали' шка, О. Гончара, М. Рильського, М. Бажана, П. Воронька, М. Стель' маха, Ю. Яновського, В. Сосюри, П. Тичини, Остапа Вишні й Б. Олій' ника.

Помітною подією в культурному житті республіки стало прове' дення в березні'травні 1958 р. фестивалю «Перша українська теат ральна весна», в якому брали участь десятки театральних колекти' вів, у тому числі Харківський академічний театр ім. Т. Шевченка, Львівський театр опери та балету ім. І. Франка, Вінницький облас' ний музично'драматичний театр ім. М. Садовського.

В УРСР склалася розгалужена мережа науководослідних уста нов. Тільки в період з 1959 р. по 1965 р. у республіці було створено 73 наукові заклади, а всього діяло понад 830 наукових установ, в яких працювало 95 тис. чоловік (у тому числі близько 2 тис. докторів наук і майже 20 тис. кандидатів наук). Базовим центром наукових до' сліджень була Академія наук України, до складу якої входило близь' ко 50 науково'дослідних установ. У середині 50'х років у складі АН УРСР працювали 81 академік і 100 членів'кореспондентів. У 1962 р. на базі комп’ютерного центру, відкритого в Києві ще в 1957 р., був створений Інститут кібернетики.

Розгорнули свою діяльність Українське державне видавництво, Видавництво Академії наук України, Державне видавництво образо' творчого мистецтва та музичної літератури УРСР (з 1964 р. — вида' вництво «Веселка»), обласні видавництва в Харкові, Одесі, Львові, Донецьку й інших містах. За період з 1950 р. по 1958 р. кількість виданих книг (за назвами) зросла з 4136 до 6618 (з них 3975 — укра' їнською мовою), а їхній тираж збільшився з 77,6 млн до 116,2 млн екземплярів.

Під завісу «хрущовської відлиги», однак, усе більш помітними

стали тенденції на згортання процесів демократизації, посилення тотального ідеологічного диктату партії. Відповіддю на ці рецидиви сталінщини стало формування наприкінці 50'х і початку 60'х років правозахисного руху дисидентів як у рамках усього Союзу, так і в Україні. Влада боролася проти нього під гаслом «боротьби з антира' дянщиною». У травні 1961 р. відбувся судовий процес над Україн' ським робітничо'селянським союзом, організованим у 1959 р. Л. Лу' к’яненком. Союз ставив за мету вихід УРСР зі складу СРСР шляхом реалізації відповідної статті Конституції СРСР (про право націй на самовизначення). Суд засудив Лук’яненка до вищої міри покарання, згодом замінивши розстріл 15'літнім ув’язненням у таборі й 10'літ' нім засланням. Разом з Л. Лук’яненком були засуджені В. Луцків, І. Кандиба та інші.

У жовтні 1961 р. у Москві відбувся XXII з’їзд КПРС, на якому М. С. Хрущов представив нову Програму партії — програму побудо ви комунізму в СРСР. Одночасно був даний поштовх новому етапу роботи з подолання культу особи Сталіна й нових реформ в економіці. До Статуту КПРС був уключений новий пункт, відповідно до якого ніхто не міг займати виборну посаду в партії більше трьох термінів поспіль, а склад керівних органів повинен був регулярно обновляти' ся щонайменше на одну третину.

У березні 1962 р. Хрущов провів реорганізацію всього керівного апарату сільськогосподарського комплексу. Це стало прелюдією до найбільш незвичайної хрущовської реформи. Відповідно до проекту, уся партія повинна була змінити територіальну структуру на вироб' ничу. Її апарат поділявся на дві рівнобіжні структури — для проми' словості й сільського господарства, якими керували з єдиного центру. У кожній області з’явилося по два обкоми партії: один займався про' мисловим виробництвом, інший — аграрним сектором. За цим са' мим принципом розділили виконавчі органи влади — облвиконкоми.

Усі ці перетворення були негативно зустрінуті консервативною частиною партійної номенклатури, що в умовах тоталітаризму звик' ла до гарантованості свого панівного положення і не бажала його втра' чати через «реформаторську чехарду» Хрущова. За спиною Першо' го секретаря ЦК почала назрівати змова, в яку були втягнені всі вищі партійні керівники. 14 жовтня 1964 р. вони скликали Пленум ЦК КПРС, на якому Хрущова змусили підписати заяву про добровільну відставку. Посада Першого секретаря дісталася Л. І. Брежнєву, а посада Голови Ради Міністрів СРСР (яку Хрущов за сумісництвом займав з 1958 р.) — О. М. Косигіну.

,4#; % /4#;

«ЗАСТІЙ»

У 70'ті роки наростаюча бюрократизація економіки, збереження авторитаризму в системі політичного управління призвели до появи й поглиблення кризових явищ у всіх сферах життя радянського сус' пільства, у тому числі й в Україні. Середньорічний приріст валового національного продукту в УРСР у 1961—1965 рр. становив 6,9 %, у 1966—1970 рр. — 6,7 %, у 1971—1975 рр. — 5,6 %, у 1976—

1980 рр. — 3,4 %, у 1981—1985 рр. — 3,5 %. Тільки за 15 років (з 1965 р. по 1980 р.) темпи росту продуктивності праці в УРСР знизи' лися більше ніж удвічі. Уповільнення темпів економічного зростан' ня, невиконання планових завдань, топтання на місці, а в окремих галузях — відкат назад були особливо загрозливими для СРСР на тлі технологічної революції, що розпочалася в розвинутих капіталістич' них країнах і супроводжувалася їхнім переходом від індустріального до постіндустріального суспільства. Оскільки в господарських пла' нах міністерств і відомств СРСР не знаходили належного відобра' ження питання використання досягнень науково'технічної револю' ції (НТР), партія ініціювала розробку комплексної програми розвит' ку техніки й технологій. Протягом 1971—1975 рр., наприклад, пе' редбачалося одержати від використання в народному господарстві досягнень науки й техніки економічний ефект 40—42 млрд карбова' нців, або приблизно 40 % запланованого на п’ятирічку приросту на' ціонального доходу. На практиці ж велику силу набирали інертність, рутинерство, бюрократизм.