Сучасний гуманітарний довідник школяра та студента (стр. 61 из 61)

КОНФЕСІЇ

Надзвичайною динамічністю й гострою конфліктністю в 90'ті роки характеризувалося релігійне життя в Україні. Його характерною рисою було стрімке зростання різноманітних конфесій і культів. До початку 2000 р. у республіці діяло більше 90 конфесій, течій і релі' гійних напрямків. Загальна кількість релігійних громад у всіх кон' фесіях збільшилася з 10,8 тис. у 1991 р. до 23,5 тис. у 2000 р.

На сьогодні в Україні діють три православні церкви: Українська православна церква Московського патріархату (УПЦМП), Украї нська православна церква Київського патріархату (УПЦКП) і Українська автокефальна православна церква (УАПЦ). У 1995 р. в УПЦ'МП нараховувалося понад 6 тис. громад, в УПЦ'КП — 1753, в УАПЦ — 616 парафій. Постійна боротьба між трьома православними церквами є відображенням глибокої духовної кризи, яку українське суспільство переживає в перехідний період від тоталітаризму до гро' мадянського суспільства.

Помітним впливом у західних регіонах України користується Українська грекокатолицька церква (УГКЦ). Вона нараховує 2,5 тис. громад і їй належать 78 монастирів, 12 духовних навчальних закладів, 22 періодичні видання. Розширила свій вплив в Україні Римськокатолицька церква (РКЦ), що нараховує нині 772 громади і 38 монастирів.

З кожним роком росте вплив прихильників протестантизму. Це напрямок християнства представлений 33 напрямками: від сою' зів баптистів (2 тис. громад) і п’ятдесятників (1,1 тис.) до окремих громад менонітів і назарян.

У 1992—1999 рр. з 175 до 655 зросла кількість громад національ' них меншин. Половину з них складають мусульмани (337 громад), 104 — громади Закарпатської (угорської) реформатської церкви, 143 — громади іудейського віросповідання, 41 — Німецької єванге' лічно'лютеранської церкви, 16 — парафії Вірменської апостольської і католицької церков. Наявність цих й інших конфесій і релігійних течій свідчить про існування в Україні релігійного плюралізму, гаран' тованого статтею 35 Конституції України.

КУЛЬТУРНОНАЦІОНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ

Як і всі інші сфери громадського життя, культурні процеси в Украї' ні в роки незалежності характеризувалися суперечливими тенден' ціями. Мабуть, найважливішим завоюванням цього періоду було знят' тя всіх перешкод на шляху вільного розвитку української національ' ної культури й культур національних меншин (росіян, євреїв, татар, греків, угорців, румун, німців та ін.). Суспільство звільнилося від марксистсько'ленінських стереотипів, що нав’язувалися йому, одер' жало реальну можливість залучитися до кращих досягнень світової культури, усіх шарів духовної спадщини.

Незважаючи на наявні труднощі, духовна сфера громадського життя продовжує розвиватися. Помітними подіями культурного життя стали міжнародні конкурси ім. М. Лисенка, артистів балету ім. С. Лифаря й піаністів ім. В. Горовіца, молодих виконавців ім. В. Крайнєва, Всеукраїнське шевченківське свято «У сім’ї воль' ній, новій», Міжнародний фестиваль «Зірки світового балету» у До' нецьку, Всеукраїнський фестиваль популярної пісні «Пісенний вер' нісаж», фестивалі «Золотий Скіф», «Червона рута», «Таврійські ігри», «Чумацький шлях», «Покуть», «Гуцульський фестиваль», «Рідна домівка», свята культур національних меншин, з’їзди Спіл' ки театральних діячів України і Спілки композиторів України, теат' ральні фестивалі «Золотий Лев» у Львові й «Золотий ключик» у До' нецьку. Не зменшується популярність театрального мистецтва; що' річно ставиться до 40 тис. спектаклів, на яких присутні близько 20 млн глядачів.

У 1992—1996 рр. в Україні було організовано майже 170 пе' ресувних і стаціонарних виставок. З 1997 р. їхня щорічна кількість сягає півсотні. Відомими приватними галереями є «Брама», «Чо' вен», Галерея мистецтв НаУКМА, «НЕФ», «Грифон», «Славутич». Одночасно було створено 29 нових музичних колективів: симфоніч' ний оркестр Національної філармонії, камерний хор «Київ», Україн' ський театр пісні «Берегиня» й інші. Кількість музеїв у 1991— 1995 рр. збільшилася з 202 до 272. Серед нових музеїв — музей Б. Хмельницького в Чигирині й музей гетьманства в Києві. Статус «національний» одержали історико'культурні заповідники «Софія Київська», Шевченківський, «Херсонес Таврійський», «Давній Га' лич», «Хортиця», Чигиринський.

З’явилася плеяда талановитих виконавців оперних і балетних пар' тій: В. Степова, Л. Забіляста, В. Гришко, В. Писарев, А. Кочерга, В. Лук’янець. Серед естрадних «зірок» особливою популярністю ко' ристувалися С. Ротару, О. Білозір, Т. Петриненко, Т. Повалій, В. Зін' кевич, Н. Яремчук, А. Кудлай, В. Білоножко, П. Зібров, М. Гнатюк, І. Білик, О. Пономарьов, El Кравчук, В. Павлик, групи «ВВ», «Скря' бін», «Океан Ельзи» і багато інших.

Оновлюється зміст навчально'виховного процесу. Розпочато реаль' ні кроки щодо реалізації політики, спрямованої на розширення сфе' ри використання української мови як державної. Тільки в 1999 р. додатково було відкрито 60 шкіл з українською мовою викладання, 166 російськомовних шкіл реорганізовано в україномовні. У російсь' комовних закладах було відкрито 2,7 тис. класів з українською мо' вою навчання. Усього українською мовою навчаються 4,5 млн шко' лярів, або 67,4 % всіх учнів (проти 49,3 % у 1991 р.).

Для задоволення мовних потреб осіб інших національностей в Україні функціонує 2,4 тис. шкіл з російською мовою навчання, 11 — молдавською, 107 — румунською, 67 — угорською, 9 — кримськота' тарською, 3 — польською тощо.

Систему вищої освіти на початку 90'х років складали 910 навча' льних закладів: 735 технікумів і училищ, 15 коледжів, 156 універ' ситетів, академій та інститутів. На початок 2000 р. у республіці дія' ло вже 298 університетів, академій та інститутів, з них 209 — держа' вних. Була відновлена діяльність Києво'Могилянської академії, від' крита Національна академія управління. У зв’язку зі 165'літтям від дня заснування Київського університету був прийнятий указ «Про статут Київського національного університету імені Тараса Шевчен' ка». Він закріпив виняткову роль цього університету як провідного навчального закладу України, що є унікальним явищем національ'

ної освіти, науки та культури. Йому надали ряд виключних прав, удвічі підвищили зарплату працівникам університету.

В. ЮЩЕНКО

Ющенко Віктор Андрійович (нар. 23.02.1954) — третій Прези' дент України. Народився в с. Хоружівка Недригайлівського району Сумської області в родині вчителів. Кандидат економічних наук, ла' уреат Державної премії України в області економіки і техніки, акаде' мік Академії економічних наук України. Трудову діяльність розпо' чав у 1975 р. після закінчення Тернопільського фінансово'економіч' ного інституту помічником головного бухгалтера колгоспу. Служив у прикордонних військах на радянсько'турецькому кордоні. З 1976 р. працював у банківській системі. З 1985 р. — заступник начальника, а потім начальник правління Української республіканської контори Держбанку, з 1987 р. — начальник правління, заступник голови пра' вління республіканського Агропромбанку СРСР, з 1989 р. — заступ' ник, перший заступник голови правління акціонерного комерційно' го агропромбанку «Україна». У січні 1993 — грудні 1999 р. — голова правління Національного банку України. За короткий час у країні була подолана гіперінфляція, введена стабільна українська валюта — гривня. З 22 грудня 1999 р. до 27 квітня 2001 р. — прем’єр'міністр України. За півтора року роботи уряду Ющенка був наведений поря' док у бюджетній сфері, скасовані бартерні розрахунки.

Уряд добився своєчасних виплат зарплатні, ліквідував заборгова' ність по виплаті пенсій і стипендій. У 2000 р., після десятиліття еко' номічного спаду, в Україні почався економічний підйом. У листопа' ді'грудні 2001 р. Ющенко сформував і в січні 2002 р. очолив вибор' чий блок «Наша Україна». З липня 2004 р. — кандидат на посаду Президента України, у листопаді'грудні 2004 р. — лідер Помаран' чевої революції. При переголосуванні за результатами другого туру президентських виборів (26 грудня) більшість виборців віддала голо' си В. А. Ющенку. 23 січня 2005 р. відбулася його інавгурація. Висту' пив із програмою радикальних політичних і соціально'економічних реформ.