Велику допомогу надавали козаки Білгорода-Дністровського козачого полку Українського Чорноморського козацтва ім. П.Орлика не тільки порадою, а й шефською допомогою. Зокрема, почесним гостем у школі були Городецький Л.Г., Скляренко М.П., Черв’як О.О., Оленєв І.П., Горлачов В.П. та інші. Підтримував і допомагав отаман Саратського району – Іванов С.І. Активно підтримували роботу директор школи Безотосна М.Г. і зав РОНО Олійниченко О.С. В обласній пресі про цікавий досвід роботи школи з’явилися статті Б.І.Устименка.
Шлях школи до козацтва не був легким і швидким. Спочатку в школі хотіли відродити піонерію, але незабаром зрозуміли, що новий час вимагає нових форм виховання. Хтось запропонував скаутів, але це було категорично відметено. Скаути – чужерідний рух. У нас було славне лицарство – козацтво. Ось його й потрібно відроджувати.
Ось так з’явилася козацька республіка „Мрія”. Було розроблено статут, систему підготовки майбутніх козаків у республіці „Мрія”. Вся виховна робота в ній спрямована на створення козацької молоді в Україні. До 12-річного віку діти числяться в козачатах, до 14-річного – в пластунах, до 15-річного – в соколах, до 17-річного – в джурах і тільки потім юнаки стають кандидатами в козаки. Усі ці роки вони займаються патріотичним самовихованням, розвивають моральні, духовні і фізичні якості, вивчають традиції і звичаї своїх предків, історію козацтва на Україні.
І робиться це все заради того, щоб у дітей формувалося почуття відповідальності за себе і за інших, набувалися знання, впевненість у собі, вміння співпрацювати і керувати. Підлітку прищеплюється почуття змагань, розвиваються спостережливість, відповідальність, повага, вміння підкорятися наказу і жертвувати особистим заради спільного.
Внаслідок цього джура стає людиною слова, відповідальною, обов’язковою і точною, бережливою, але не скупою, справедливою, але не жорсткою, ввічливою, але не байдужою, яка піклується про своє здоров’я, самовдосконалення, сповнений братніми почуттями до друзів, любов’ю до людей, своєї землі і Батьківщини.
Не все виходить у козацькій республіці, як планувалося й хотілося, однак головного добитися вдалося. Підтягнулась успішність, менше стало порушень, підлітки стали стриманішими і ввічливішими у поводженні. На рахунку у козачат і джур чимало добрих справ: очищене забуте джерело, з якого в минулому століття козаки пили воду, привели в порядок на кладовищі забуті могили предків, взято шефство над учасниками війни і людьми похилого віку, надано чималу допомогу господарству, посаджено дерева, кущі, розбито квітники. Діти прикрашають рідну землю і полегшують життя людей. Вони здружились, стали відкритими і доброзичливими.
Козацтво залучає дітей до джерел нашої духовності, історії, культури, традицій, рідної мови. Молодь набуває чітких орієнтирів у житті і бачить конкретну мету перед собою. Юнаки і дівчата стають здоровими і міцними фізично, чистими морально, здобувають надійний імунітет від шкідливих звичок і пороків, які сьогодні посилено пропагують і втілюються у свідомість людей зі сторінок книг і екранів телевізорів. В підсумку Україна одержить вірних і гідних синів та дочок.
Старокозацька та Молозька школи Білгород-Дністровського району.
Ентузіаст – відставний майор, курінний Старокозацького куріню Українського козацтва – Лісіцин І.М. (тоді працював директором Старокозацького ринку). Роботу почав в 1996 р. Було створено організацію «Молода Січ», яку було зареєстровано в Старокозацькій сільській раді та школу джур. Розроблено статут організації, згідно якого метою діяльності Січі було сприяння виховання національно свідомих, духовно та фізично розвинутих громадян України на традиціях українського козацтва та принципах християнської моралі. Завданнями Січі були:
- виховання у дітей національної історичної свідомості, громадянської позиції, патріотизму, готовності захищати Батьківщину, любові до рідного краю шляхом опанування козацької духовної та культурної спадщини;
- виховання у дітей християнської моралі;
- залучення дітей до краєзнавчої діяльності, поширення та пропаганда козацьких звичаїв та традицій;
- вивчення, охорона та відновлення пам’яток української історії і культури;
- залучення дітей до самовдосконалення, занять прикладним туризмом, фізкультурою;
- організація спілкування дітей різних країн.
Козачата «Молодої Січі» мали однострої захисного кольору. У 1997 р. старокозацька делегація джур та дан була на Великій Раді Українського козацтва в Києві; старший джура на цій раді виступав: «Сьогодні у нас, джур дитячої та молодіжної організації Українського козацтва «Молода Січ», створеної в нашому селі Старокозаче Одеської області, дебют на всеукраїнському рівні. На сьогодні в нашій організації налічується 108 осіб. Чим ми займаємось? Влітку, окрім занять з орієнтування на місцевості, правилам розташування наметового табору, вміння розвести багаття, надання першої медичної допомоги, ми ознайомилися з засобами зв’язку, трохи працювали в цій сфері і навіть мали свій рекорд по проведенню польового телефонного зв’язку на відстані 100 метрів – 43 секунди.»
Було розроблено план проведення занять з джурами Старокозацького куреня по орієнтуванню на місцевості, по наданню першої медичної допомоги, а також план заходів на літній період.
Кажуть, що понеділок – день тяжкий, але своє перше заняття джури провели саме в понеділок 25 червня 1997 р. Планували, що на перше заняття, окрім трьох джур (Вови Антошела, Лісіциних Дениса та Ігора), прийдуть ще семеро. Але в своїх прогнозах помилилися. На перше заняття прийшло 30 чоловік. Потім все більше і більше. Вже на жовтень 1997 р. в організації «Молода Січ» налічувалося 108 осіб.
В період шкільних занять джури Старокозацького куріню займалися художньою самодіяльністю, спортивною гімнастикою і що саме головне – вивчали історію козацтва, традиції і звичаї наших предків, відомих на весь світ козаків. Була домовленість з начальником митної застави, розташованої в Старокозачому, про допомогу їм в несенні митної служби на дільниці державної межі. Разом з митним нарядом джури несли патрульну службу, самостійно сиділи в засадах по виявленню контрабандних вантажів.
Блакитною метою хлопців було несення кінної патрульної служби, але для цього не було коней. Хлопці обладнали шкільний клас для занять по вивченню азбуки Морзе, морського семафору, роботи на комп’ютері, занять у Малій Академії Наук. Окрім цього, з ними двічі на тиждень проводив уроки богослів’я священик Покровської церкви отець Антоній. Готувалися вони також вивчати англійську розмовну мову.
Лісіцин І.М. розробив чітку програму для своїх джур: вивчити історію козацтва; навчитися працювати з комп’ютером; оволодіти початковими знаннями з економіки; вивчати англійську мову (в Старокозацькій школі на той час вивчали як іноземну мову - французьку); стати народними артистами художньої самодіяльності та ін.
Ось що писав Б.І.Устименко в «Одеськіх вістях» тоді: «Багатолюдно було під час недільної служби у Грецької церкви Білгорода-Дністровського. 39 старокозацьких школярів – козацьких джур та дан приїхали у місто, щоб, отримавши благословення отця Владислава, прийняти посвячення у козаки. Хлопчаки читають текст присяги: «Присягаю бути вірним Богові та Україні. Присягаюся товариству бути допомогою товаришам у козацьких справах. На славу перед Господом та Україною» Це не вистава, не театральне дійство, а повернення до безсмертних народних витоків, до віри батьків, до справи служіння своїй землі, Вітчизні, народу. А чому дівчат називають данами? Даною називалася богиня води в староукраїнській міфології. А вода – символ життя».
Були плани облаштувати школу джур з проживанням там викладачів на місці військового містечка, яке покинули війська 12 військового пункту зв’язку в/ч А 2171, розташованого на території Білгород-Дністровської КЕЧ. Але цим задумам не судилося бути здійсненими. Лісіцин І.М. у 2000 р. виїхав до с. Мологи. Працював деякий час військовим керівником в Молозькій школі – намагався продовжувати козацьку справу (молозькі школярі-джури займалися тіловихованням, їздили на екскурсії по козацьким місцям), але обставини змусили його виїхати на роботу до Сибіру – налагоджував в Новосибірському козацькому окрузі сердюцьку службу, працював із молодими козаками…
Випаснянська №1 школа Білгород-Дністровського району.
Ентузіаст – майор Збройних Сил України, козак Гавриленко В.О. В 1997 р. ним було організовано при школі осередок Молодої Січі ( Валерій Олексійович тоді служив в Збройних Силах й працював учителем допризовної підготовки юнаків), який прийняв всім своїм складом посвяту в джури. У довідці перевірки Випаснянської №1 школи, яка відбулася в грудні 1999 р. про цю роботу було написано: «… Система виховної роботи школи не залишила осторонь питання козацької педагогіки; впровадження козацьких звичаїв і традицій. В школі створено дитячу організацію «Молода Січ».
«Молода Січ» - самодіяльна дитяча організація, що будує свою роботу на принципах добровільності, демократії та самоврядування. Проводяться конкурси, змагання, козацький КВК, гра-конкурс «Твоєї слави козацької повік не забудем», бесіди «Жіночі імена в часи козацтва».
Педагогічний колектив не лишився в стороні від козацької педагогіки: впроваджувалися козацькі традиції, проводилися педагогічні ради «Формування національної свідомості в процесі навчання і виховання», «Вплив дитячої організації «Молода Січ» на формування патріотизму школярів».
«Десь влітку 1977-го я побачив фотографії та самвидав «Молодої Січі» з Старокозачого, якою керував В.Лісіцин. З ним познайомився, послухав про його плани і досягнення і це наштовхнуло на думку про створення аналогічного клубу. В своїй рідній школі дізнався, що керівник ДПЮ звільняється і мені запропонували працювати вчителем. До годин ДПЮ я мав взяти на себе військово-патріотичну роботу. Вона і вилилась у створення «Молодої Січі».