Ефективність виробництва визначається відношенням одержаних результатів до витрат засобів виробництва і живої праці. Ефективність виробництва – узагальнююча економічна категорія, якісна характеристика якої відображується у високій результативності використання живої і уречевленої праці в засобах виробництва.
Ефективність галузі оцінюють за певними показниками. Зокрема, технологічну ефективність аналізують за показниками:
· виробництво продукції в натуральному виразі на 1 голову тварин, на 1 м2 виробничої площі основного приміщення, тобто тієї, яка використовується безпосередньо для виробництва продукції, на 1 ц к. од., витрати кормів на 1 голову і 1 ц продукції;
· собівартість 1 ц к. од. і 1 ц перетравного протеїну;
· питома вага кормів у структурі витрат на виробництво окремих видів продукції;
· собівартість виробництва одиниці продукції та ін.
Економічна ефективність тваринництва означає одержання максимальної кількості продукції від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції. Ефективність тваринництва включає не тільки співвідношення результатів і витрат виробництва, в ній відбиваються також, якість продукції і її здатність задовольняти ті чи інші потреби споживача. При цьому підвищення якості сільськогосподарської продукції вимагає додаткових затрат живої і уречевленої праці.
Економічну ефективність оцінюють за такими показниками, як:
· виробництво валової продукції, валового і чистого доходу (прибутку) на 1 голову тварин і одиницю витрачених ресурсів та 1 м2 виробничої площі;
· прибуток на 1 ц. продукції;
· рівень рентабельності виробництва продукції тощо.
За динамікою таких показників оцінюють соціальну ефективність використання потенціалу галузі:
· середня оплата праці працівників галузі та по окремих видах тварин;
· витрати коштів на поліпшення умов праці – всього і з розрахунку на 1 голову тварин, одного працюючого;
· питома вага цих витрат у структурі собівартості продукції;
· умови праці (в фізичних вимірниках);
· житлово-побутові умови працівників галузі та ін..
Екологічну ефективність аналізують за:
· санітарним станом ферм і прилеглої території;
· наявністю і станом гноєсховищ і сечозбірників (збірників гноївки);
· своєчасністю очистки приміщень ферм від гною та його вивезення;
· справність обладнання для прибирання гною та транспортних засобів по його відвезенню від ферм тощо.
Таким чином, тільки аналіз ефективності за системою показників дає змогу об'єктивно оцінити віддачу виробничого потенціалу галузі, намітити основні напрями зміни стратегії її розвитку.
Обґрунтування стратегії передбачає найповніше використання резервів збільшення виробництва продукції і в першу чергу внутрішніх. Ці резерви можна розподілити на дві групи: екстенсивні, що належать до кількості тварин, та інтенсивні, які забезпечують зростання продуктивності. Планове поголів'я можна отримати тільки за умови наявності належної кормової бази, відповідно обладнаних з належними санітарно-гігієнічними вимогами приміщень, забезпеченості кадрами, попиту на продукцію та ін.
Продуктивність тварин – більш синтетичний показник, який залежить від багатьох чинників, зокрема, якісного складу поголів'я, достатньої і повноцінної годівлі, забезпечення оптимальних умов годівлі й утримання та догляду, впровадження прогресивних форм організації праці і виробництва, недопущення захворювання тварин тощо. Для кожного виду тварин є, крім загальних факторів підвищення продуктивності, ще й специфічні. Наприклад, для підвищення молочної продуктивності скотарства, треба мати на увазі те, що продуктивність ялової корови становить лише 40 – 50 % від продуктивності дійної; скорочення сервіс-періоду, а саме покриття корів у перший місяць після отелення, підвищує молочну продуктивність на 10 – 15 % і т. ін.
Значним резервом збільшення виробництва продукції тваринництва, підвищення її конкурентоспроможності є якісні параметри:
· поліпшення породно-племінних характеристик тварин;
· забезпечення збалансованої годівлі;
· зміцнення матеріально-технічної бази галузі (типові приміщення укомплектовані необхідним обладнанням);
· поліпшення санітарно-гігієнічних умов утримання тварин і праці персоналу;
· впровадження прогресивних систем матеріального стимулювання, які б забезпечили заінтересованість у підвищенні якості продукції, тощо.
Недопущення (скорочення) втрат тваринницької продукції на всіх етапах її проходження також можна вважати резервом збільшення її виробництва. Для цього необхідно забезпечити галузі:
· відповідним обладнанням (холодильники, доїльні зали тощо);
· створити потужності для зберігання, транспортування і переробки продукції;
· створити дійовий механізм відповідності конкретних осіб, які допускають втрати продукції.
Зауважимо, що резервами можна вважати лише ті можливості, які є реальними для використання і вписуються в стратегію розвитку підприємства.
2.3 Аналіз витрат і собівартості продукції молочного скотарства
Тваринництво порівняно з рослинництвом стабільніша галузь з погляду того, що його результати меншою мірою пов'язані з кліматичними умовами. Це полегшує проведення аналізу собівартості тваринництва, а його результати ширше застосовуються в управлінні галуззю. Однак економічні умови в країні і, зокрема, політика цін на продукцію, тваринництва створили ситуацію, яка не сприяє розвитку галузі. В останні роки зменшується поголів'я тварин усіх видів, погіршується кормова база, знижується продуктивність, що зумовлює підвищення собівартості продукції тваринництва. У таких умовах особливо зростає роль аналізу. Його завданням є – показати, що успішний розвиток підприємства без розвитку тваринництва неможливий. Аналіз покликаний в кожному конкретному випадку оцінити стан галузі, виявити причини, що призвели до скорочення виробництва продукції тваринництва, намітити заходи щодо виходу його з кризи, а отже, підвищення ефективності за рахунок кращого використання потенціалу галузі, нарощення обсягу виробництва конкурентоспроможної продукції, зниження її собівартості.
Динаміка собівартості 1 ц. молока відображена в таблиці 2.2.1 , де видно, що за останні 3 роки вона дещо знизилась (на 21%) і за 2007 рок становила 142 грн.. Така собівартість є досить високою як по господарству, так і по країні в цілому, оскільки ціна реалізації 1 ц. молока становила 100 – 150 грн..
Основними причинами високої собівартості молока можуть бути:
· низький процент породних тварин у стаді, що позначається на середній продуктивності;
· перевитрата кормів на годівлю тварин, що є наслідком незбалансованості кормів за перетравним протеїном, низької якості їх та порушення норм годівлі й структури раціонів;
· низький рівень спеціалізації, концентрації і механізації на фермах тощо.
Все згадане знаходить своє відображення у двох комплексних факторах: продуктивності тварин і витратах на утримання 1 голови тварин, які й зумовлюють рівень собівартості (табл. 2.3.1).
Загальне зниження собівартості 1 ц. молока склало 33 грн.. Але за рахунок збільшення річної продуктивності корів на 55 % (табл. 2.2.1) собівартість 1 ц. молока знизилась на 59 грн., а за рахунок значного зменшення середньорічного поголів’я тварин (на 65 %) та невідповідного зниження виробничих затрат (зокрема постійних витрат) відбувся ріст собівартості 1 ц. молока на 26 грн..
При постатейному аналізі можна визначити ступінь впливу кожного елемента статей витрат на зміну собівартості 1 ц. молока. Аналіз постатейного впливу на виробництво молока відображено в таблиці 2.3.2.
Загальне зниження собівартості молока за аналізований період склало 34 %.
По структурі собівартості молока у 2005 році найбільшу питому вагу займала стаття «Прямі матеріальні витрати» – 56 % (або 42 тис. грн.), а у 2007 році – 44 % (або 12 тис. грн.), що спричинило зниження собівартості молока на 26 %.
Зменшення витрат по статті «Прямі витрати на оплату праці» з 31 тис. грн. до 12 тис. грн. спричинило зменшення собівартості 1 ц. молока майже на 12 %.
Відбувся незначний ріст собівартості по статті «Інші прямі витрати та загальновиробничі витрати» на 4,72 %, що є закономірним явищем, оскільки при значному зменшенні поголів’я корів кількість працівників та приміщень значно не змінюється. Певні різні технологічні процеси один працівник виконувати не зможе, а тому потрібно тримати відповідну їх кількість. Частина приміщень не використовується, а на них нараховуються амортизаційні відрахування.
Таблиця 2.3.1
Впливу основних факторів на зміну собівартості виробництва молока
| Річна продуктивність 1 гол., ц. | Річні затрати на утримання 1 гол., грн. | Собівартість 1 ц., грн.. | Зміна собівартості 1 ц. молока, грн.: | ||||||
| 2005 р. | 2007 р. | 2005 р. | 2007 р. | 2005 р. | умовна | 2007 р. | загальна | в тому числі за рахунок зміни: | |
| річної продуктивності | затрат на утримання 1 гол. | ||||||||
| 18 | 27 | 3165 | 3857 | 176 | 117 | 143 | -33 | -59 | 26 |
Таблиця 2.3.2