План
1. Периферійні пристрої
2. Призначення і класифікація ПП
3. Пристрої запровадження
4. Пристрої виводу інформації
5. Пристрої, що запам'ятовують
6. Друкувальні пристрої, графобудівники
Периферійні пристрої
Основне призначення ПП - забезпечити надходження в ЕОМ із навколишнього середовища програм і даних для опрацювання, а також видачу результатів роботи ЕОМ у виді, придатному для сприйняття людини або для передачі на іншу ЕОМ, або в іншій, необхідній формі. ПП в чималому ступені визначають можливості застосування ЕОМ.
Призначення і класифікація ПП
ПП ЕОМ містять у собі зовнішні пристрої, що запам'ятовують, призначені для зберігання і подальшого використання інформації, пристрої запровадження-висновка, призначені для обміну інформацією між оперативною пам'яттю машини і носіями інформації, або іншими ЕОМ, або оператором. Вхідними пристроями можуть бути: клавіатура, дискова система, миша, модеми, мікрофон; вихідними - дисплей, принтер, дискова система, модеми, звукові системи, інші пристрої. З більшістю цих пристроїв обмін даними відбувається в цифровому форматі. Для роботи з різноманітними датчиками і виконавчими пристроями використовуються аналого-цифрові і цифроаналогові перетворювачі для перетворення цифрових даних в аналогові і навпаки.
Цифровий інтерфейс простіше в порівнянні з цифроаналоговим, але і для нього потребуються спеціальні схеми. Розрізняють послідовну і рівнобіжну передачу даних, необхідна синхронізація взаємодіючих пристроїв. Один із найбільше поширених стандартів RS-232C (Reference Standart №232 Revision C). Послідовні інтерфейси застосовуються для передачі даних на будь-які відстані. Проте на короткі відстані краще передавати дані байтами, а не бітами, для цього використовують рівнобіжні інтерфейси запровадження-висновка.
Пристрої вводу
Пристроями вводу є ті пристрої, за допомогою яких можна ввести інформацію в комп'ютер. Головне їхнє призначення - реалізовувати вплив на машину. Розмаїтість що виППскаються пристроїв вводу породили цілі технології: від відчутних до голосових. Хоча вони працюють по різноманітних принципах, але призначаються для реалізації однієї задачі - дозволити користувачу зв'язатися зі своїм комп'ютером.
Декілька десятиліть тому для запровадження-висновка використовувався телетайп, що при друку робив багато шуму. Зараз використовується клавіатура для вводу даних і монітор для спостереження виведених даних. Для одержання документальної копії використовується принтер.
Головним пристроєм вводу більшості комп'ютерних систем є клавіатура. Доти, поки система розпізнавання голосу не зможуть надійно сприймати людську мову, головуюче положення клавіатури навряд чи зміниться, хоча в новій операційній системі OS/2 MERLIN 4.0 умонтована система розпізнавання мови. IBM спочатку розробила, принаймні, вісім різновидів клавіатур для своїх персональних комп'ютерів. У основному використовувалася клавіатура тиПП XT, що складає з 83 клавіш. Після декількох років критики IBM розробила й представила нову клавіатуру разом із новою моделлю. Це була АТ. Разом із виробництвом модернізованих АТ, IBM почала виППскати новий тип клавіатури, що використовують і понині. Але всі інші називають її розширеною клавіатурою. Удосконалення вилилося в збільшення числа клавіш. Їхня загальна кількість 101, що відповідає стандарту США.
Для багатьох людей клавіатура є самим важким і незрозумілим атрибутом. Завдяки цьому і тому, що інтерфейси DOS і OS/2 не прощають помилок, губиться велика кількість користувачів РС. Для подолання цих хиб було розроблено графічне керування меню користувального інтерфейсу. Ця розробка породила спеціальний пристрій, що вказує, процес становлення якого тривав із 1957 по 1977 рік. Пристрій дозволяв користувачу вибирати функції меню, зв'язуючи його переміщення з перебором функцій на екрані. Одна або декілька кнопок, розташованих поверх цього пристрою, дозволяли користувачу зазначити комп'ютеру свій вибір. Пристрій був досить мініатюрним і легко міг поміститися під долонею з розташуванням кнопок під пальцями. Підключення проводиться спеціальним кабелем, що надає пристрою подібність із мишею з довгим хвостом. А процес переміщення миші і відповідного перебору функцій меню заробив термін "проводка миші". Миші різняться трьома характеристиками - числу кнопок, використованої технології і тиПП з'єднання пристрою з центральним блоком. У початковій формі в пристрої була одна кнопка. Перебір функцій визначається переміщенням миші, але вибір функції відбувається тільки за допомогою кнопки, що дозволяє уникнути випадкового заППску задачі при переборі функцій меню. За допомогою однієї кнопки можна реалізувати тільки мінімальні можливості пристрою. Вся робота комп'ютера в цьому випадку полягає у визначенні положення кнопки - натиснута вона або ні. Проте, добре складене меню цілком дозволяє реалізувати керування комп'ютером. Проте дві кнопки збільшують гнучкість системи. Наприклад, одна кнопка може використовуватися для заППску функції, а друга для її скасування. Поза всякими сумнівами, три кнопки ще більш збільшать гнучкість програмування. Але, з іншого боку, збільшення кнопок збільшує подібність пристрою з клавіатурою, повертаючи йому хиби останньої. Практично три кнопки є розумною межею, тому що вони дозволяють лежати вказівним, середнім, безіменному пальцям на кнопках у той час як великий і мізинець використовуються для переміщення миші й утриманні її в долоні. Більшість моделей постачаються двома або навіть однією кнопкою. Самі поППлярні - двокнопочні миші. Функціонально до пристроїв тиПП "миша" можна віднести джойстик, графічний планшет, трекпойнт.
Пристрої виводу інформації
З часу використання монітора для наочного виводу даних відбулося велике конструктивне удосконалення його функцій. Якщо спочатку в якості монітора використовувалася електронно-променева трубка звичайного телевізійного приймача, то надалі вимоги до нього збільшилися. Зокрема, у монохромному стандарті MDA спроможність, що дозволяє, складала 720x350 пикселей. У наступному, кольоровому стандарті CGA, створеному в 1982 році - 640x200 пикселей, EGA 1984 року - 640x350, VGA 1987 року - 640x480, SVGA - 800x600. Зараз стандартні можливості монітора - 1024x768 при 32-бітному уявленні кольору, можливе подальше поширення дозволу 1280x1024 пикселей. Це дозволяє використовувати при зображенні документів режим WYSIWYG - режим повної відповідності, тобто зображення на екрані представляється ідентично тому, що в остаточному підсумку з'явиться на принтері.
Система дисплея складається з двох частин: адаптеру дисплея і самого монітора. Адаптери монітора розділяють по підтримуваному стандарті (EGA, VGA, SVGA), ширині шини (8-бітна, 16-ти або більш), частоті кадрів, частоті рядків можуть використовуватися з графічними сопроцессорами, обсягу використовуваних мікросхем пам'яті (до 4 Мбайт і більш). Дисплеї різняться по спроможності, що дозволяє, кроку точок у лінії, частоти розгортки, тиПП розгортки (повна або черезстрокова), розміру екрана. Адаптер безупинно сканує видеопам'ять, формує ТВ-сигнал, що подається в монітор. Після одержання копії вмісту видеопам'яти ці дані вбудовуються в ТВ-сигнал. ТВ-сигнал, у якому закодовано вміст видеопам'яти, виводиться по кабелю в монітор. Монітор опрацьовує ТВ-сигнал із даними з видеопам'яти і показує їх на екрані.
У персональних комп'ютерах застосовуються найрізноманітніші схеми формування звукових сигналів - від простих до складних. Стандартно з ПЕОМ поставляється проста схема, що складається з чотирьох мікросхем і динаміка. Динаміком управляє драйвер реле, він посилює вхідні цифрові сигнали і подає в динамік. Дифузор динаміка починає рухатися і видає різкі щиголі. Керуючи частотою прямування, можна сформувати широкий діапазон звуків (до 3000 Гц). Використовуючи більш складні мікросхеми або звукові плати, можна витягати самі різноманітні звуки, створювати стереозвучання.
Для вводу-виводу даних використовуються різноманітні типи ПП: накопичувачі на гнучких дисках (дискети), накопичувачі на жорстких дисках (вінчестер), стрічкові, магнитооптичні, CD-ROM, WORM. Зараз найбільше поППлярні накопичувачі на гнучких і жорстких дисках; спочатку ж використовувалися перфострічки і перфокарти, пізніше - магнітна стрічка.
Пристрої, що запам'ятовують
В даний час використовуються накопичувачі на гнучких дисках (5. 25'' або 3. 5''). У залежності від щільності запису ємність 5. 25'' дисків може бути 360 Кбайт, 1.2 Мбайт, 3. 5'' - 720 Кбайт і 1.2 Мбайт. Ємність накопичувачів на жорстких дисках складає від 20 Мбайт до декількох Гбайт. Поверхня диска покрита окисом заліза, будь-яка точка якої може бути намагнічена. Намагнічені плями при обертанні утворять окружності, називані доріжками. На дискетах доріжки нумерують від 0 до 39 (79). Доріжка розбивається на сектори (від 9), у кожному секторі можна берегти 512 байт даних. Швидкість обертання дисків у накопичувачі складає 300 об/хв і більше. Магнітну голівку, закріплену на важелі, можна швидко позициювати на будь-яку доріжку. Принципово накопичувачі на жорстких дисках відрізняються матеріалом дисків і тим, що в герметичному корППсі утримується декілька дисків, і щільність запису більш щільна.
Диски бережуть дані в послідовній формі, а процесор зчитує і записує дані по рівнобіжній шині даних. Функції перетворення даних виконує інтерфейсна система. У сімействі IBM PC накопичувачами управляє контролер диска, залучений плоским кабелем до накопичувача. Перед передачею даних накопичувач подає сигнал на одну з чотирьох ліній запиту контролера. Контролер відповідає вихідним сигналом на відповідній лінії підтвердження. Після цього контролер передає сигнал в інші пристрої запровадження-висновка. Потім у контролер завантажуються початкова адреса і число переданих байтів. Дані починають передаватися з диска через плату контролера на шину даних і в пристрій, що запам'ятовує. Після передачі даних керування шиною даних повертається процесору. У інтерфейсі диска необхідна мікросхема, що перетворить дані з послідовної форми в рівнобіжну і навпаки. З однієї сторони плати є вхід із шини даних комп'ютера, а з іншого боку - вхід від дискового накопичувача. Між ними знаходиться мікросхема зсуву, що перетворить дані. (Можна доповнити)