- надання допомоги у доступі країнам, що розвиваються, до сучасної техніки зв'язку, яка є на відкритому ринку та ін.[3]
Для успішного вирішення проблеми інформаційної нерівності, притаманної сучасному етапу епохи глобальної інформатизації, розвиненим країнам необхідно насамперед ужити заходів щодо стимулювання зростання, з тим щоб подолати власні структурні проблеми і сприяти глобальному економічному підйому. Водночас слід відкрити країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою більш широкі можливості для торгівлі і зростання.
З другого боку, потрібно узгодити зусилля для вирішення таких застарілих проблем, як заборгованість, доступ до технологій та мобілізація фінансових коштів для розвитку. Створення рівних умов для всіх не дозволить забезпечити справедливу конкуренцію, якщо між учасниками існує величезна нерівність у можливостях. Крім перерахованих вище, негайного спільного вирішення потребують і проблеми загальнолюдських цінностей, які породжуються процесом формування інформаційних систем. До них передусім належать, як засвідчили результати другого Міжнародного Конгресу під егідою ЮНЕСКО ІNFOethіcs-98 (160 учасників з 66 країн світу), такі проблеми:
- роль суспільного сектора у створюваних електронних мережах, зокрема в Інтернеті;
- загальнодоступність даних, що належать до царини "суспільних благ" та культурних цінностей (закони, звіти урядів, дані суспільних фондів, літературна класика, наукові статті та тези наукових доповідей тощо), які збагачують життя людини, але ігноруються процесом глобалізації;
- мультилінгвізм (англійська сьогодні єдина мова спілкування в Інтернеті, тоді як існує від 5 до 6 тис. мов щоденного спілкування, з яких тільки близько 100 має шанс на виживання в таких умовах), невирішеність яких здатна спричинити глибокі соціальні, культурні та наукові наслідки;
- захист інтелектуальної власності, приватного життя та інформаційної безпеки в кіберпросторі;
- адаптація людства до впливу глобалізації і переходу до інформаційного суспільства.[4]
Успішне і швидке вирішення цих проблем залежить насамперед від діяльності в цьому напрямі ЮНЕСКО та інших спеціалізованих організацій ООН. Серед найбільш важливих проблем, які підлягають негайному вирішенню, нині визнаються проблеми свободи доступу і захисту приватності в електронному світі. З огляду на це вищезгаданий Конгрес рекомендував ЮНЕСКО та іншим міжнародним організаціям зосередити свою увагу та діяльність у напрямах, що, по суті, є нормами інформаційної етики:
- підтримувати й захищати свободу висловлювань і забезпечувати захист приватного життя особи як у кіберпросторі, так і в традиційному медіа-просторі;
- сприяти подоланню бар'єрів між інформаційним багатством та інформаційною бідністю (світове суспільство вже сьогодні серйозно переймається процесом посилення інтелектуальної диференціації: виникла нова загроза - інформаційна нерівність; у розвинених країнах розгортається рух за надання рівних можливостей інформаційного доступу для всіх верств населення);
- поширювати доступ до інформації, що належить до сфери "суспільного блага";
- підтримувати розвиток освіти та навчання з метою досягнення загального середнього рівня компетентності;
- сприяти діяльності всесвітнього електронного форуму з інформаційної етики, запроектованого для підтримки роботи ЮНЕСКО в цій галузі, а також міждисциплінарним обговоренням з усіх етичних аспектів нових комунікаційних технологій;
- позитивно впливати на поширення культурної розмаїтості та мультилігвізму (багатомовності) у кіберпросторі та проводити заходи, які дозволяють кожній особі, кожній культурі і кожній мові привносити свій доробок у світову скарбницю знань та користуватися її набутками.
ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки i культури) є міжнародною міжурядовою організацією, спеціалізованою установою ООН. Офіційно існує з 4 листопада 1946 року, коли набрав чинності (після ратифікації двадцятьма країнами) її Статут, підписаний 16 листопада 1945 р. представниками 44 держав на установчій конференції у Лондоні. ЮНЕСКО змінила Міжнародний інститут інтелектуальної співпраці, заснований 9 серпня 1925 р.
Станом на квітень 2007 р. членами ЮНЕСКО є 192 країни (остання країна, яку було прийнято – Чорногорія).
Штаб-квартира Організації розташована у Парижі (Франція).
Офіційні мови ЮНЕСКО - англійська, арабська, іспанська, китайська, російська та французька. Робочими мовами Секретаріату є англійська та французька.
Бюджет ЮНЕСКО на 2006 – 2007 рр. – 610 млн. дол. США, із них: на освіту – 107 млн. дол. США; на науку – 87 млн. дол. США (56 – природничі науки та 36 – соціально-гуманітарні науки); на культуру – 50,5 млн. дол. США і на програми комунікації та інформації – 33 млн. дол. США
Керівні органи ЮНЕСКО - Генеральна конференція, Виконавча рада i Секретаріат.
Найвищий орган ЮНЕСКО - Генеральна конференція, яка складається з представників держав-членiв i скликається на чергові сесії раз на два роки. Генконференцiя визначає напрями i загальну лінію діяльності Організації, затверджує середньострокову стратегію та її програму i бюджет на кожні два роки, схвалює проекти міжнародних конвенцій i рекомендацій, призначає Генерального директора (за рекомендацією Виконавчої ради), обирає членів Виконавчої ради, розглядає iншi важливі питання діяльності ЮНЕСКО.
Виконавча рада, до складу якої входить 58 представників держав-членiв ЮНЕСКО, координує її діяльність у період між сесіями Генконференцiї. Засідання Виконавчої ради відбуваються двічі на рік. Вона розглядає i подає Генеральній конференції проекти дворічних програм та середньострокових стратегічних напрямів діяльності Організації, визначає заходи для ефективної реалізації затверджених програм i бюджетів, готує порядок денний Генконференцiї, подає рекомендації щодо прийому в Організацію нових членів та встановлення асоційованих зв'язків з новими партнерами.
Секретаріат ЮНЕСКО - постійно діючий виконавчий орган. Його очолює Генеральний директор, який призначається Генеральною конференцією на чотирирічний термін. Секретаріат складається із фахівців різних країн, набраних на основі принципу рівномірної географічної представленості, але з урахуванням їх професійної компетенції. Структурно він поділяється на сектори за основними напрямами діяльності ЮНЕСКО. У Секретаріаті працює понад дві тисячі фахівців із 130 країн.
Згідно зі Статутом, головне завдання ЮНЕСКО полягає в тому, щоб сприяти зміцненню миру i безпеки шляхом розширення співробітництва народів у галузі освіти, науки i культури, а також укоріненню у свідомості людей необхідності захисту миру. Організація є своєрідним інтелектуальним форумом, спеціальний мандат якого базується на постулаті, що мир i стабільність суспільства повинні грунтуватися на моральній та інтелектуальній солідарності людства. Отже, місія ЮНЕСКО полягає у зміцненні інтелектуальної та моральної солідарності людства, а відтак - створенні гуманітарних підвалин всеохоплюючої системи міжнародної безпеки та стабільності.
Основними сферами компетенції ЮНЕСКО є: освіта - від дошкільної до вищої та безперервної, включаючи освіту для дорослих, превентивну (профілактична), спеціальну, професійно-технічну та екологічну; природничі, точні та гуманітарні науки; культура i міжнародне культурне співробітництво; засоби масової інформації, інформатика та комунікація.
Практична діяльність ЮНЕСКО будується на засадах середньострокового плану, розрахованого на 6 років. У свою чергу, на підставі такого плану складаються три дворічні програми. Конкретна робота Організації, що проводиться в рамках затверджених програми i бюджету на 2006-2007 рр., здійснюється за такими головними напрямами:
Велика програма I - Освіта.
Велика програма II - Природничі науки.
Велика програма III - Соціальні та гуманітарні науки
Велика програма IV - Культура.
Велика програма V - Комунікація та інформація.
Організацією реалізується цілий ряд довгострокових широкомасштабних міжнародних програм і проектів у таких галузях, як океанографія, екологія, гідрологія, відновлювані джерела енергії, геологічна кореляція, науково-технічна інформація, інформатика, комунікація, біоетика, управління соціальними перетвореннями, повернення культурних цінностей, збереження всесвітньої культурної і природної спадщини, професійно-технічна освіта, освіта для ХХІ століття тощо.
Для координації міжнародної співпраці з реалізації цих програм створені та функціонують відповідні міжурядові комітети та ради, до складу яких входить встановлена кількість представників тих країн-членів, які обираються Генеральною конференцією на певний період. В країнах-членах діють національні органи із зазначених програм.
У галузі освіти основні зусилля ЮНЕСКО спрямовані на:
- сприяння розширенню доступу до базової освіти та ліквідації неписьменності;
- розвиток екологічної та превентивної, безперервної, професійно-технічної та вищої освіти;
- сприяння проведенню аналізу та оцінки національних освітніх систем, розробці політики та здійсненню реформ у галузі освіти з метою покращання її якості та адаптації до потреб суспільства;
- підготовку освітянських кадрів;
- сприяння визнанню еквівалентності навчальних курсів, свідоцтв і дипломів у сфері освіти.
У галузі науки, окрім згаданих вище довгострокових міжнародних наукових програм, ЮНЕСКО сприяє міжнародній співпраці з розвитку фундаментальних та інженерних наук, вузівської науки та її адаптації до потреб суспільства, розвитку та застосуванню в різних галузях нових інформаційних і телекомунікаційних технологій. У галузі гуманітарних наук реалізуються проекти, що стосуються людських аспектів глобальних соціальних змін і розвитку, зміцнення демократичних процесів, забезпечення прав людини, усунення різного роду дискримінації, участі молоді у розвитку суспільства, питань багатоетнічного співіснування, запобігання національним та етнічним конфліктам, створення клімату соціальної гармонії.