Схема терміналу мобільного зв'язку. Космічний елемент супутникових систем. Інформаційне суспільство і іноваційна економіка. (стр. 3 из 3)

Якщо XX ст. було епохою галузей, котрі базувалися на використанні природних ресурсів і ефективних технологій, то у XXI пануватимуть «штучні інтелектуальні галузі», економіка інтелектуальних активів, головним чинником розвитку яких є не виробництво та впровадження, а наявність ідеї, проекту, програми.

Для України необхідне не тільки утвердження галузей глобальної економіки як домінуючих сегментів національного розвитку, а й визначення оптимальної форвардної стратегії економічного розвитку держави.

Треба усвідомлювати, що включення до глобальної економіки — це сегментарний та різноциклічний процес, який відбувається за кластерним принципом. Зокрема, стратегія загального державного реформування має бути зорієнтована на створення «кластерів сполучених структур» — таких, що забезпечуватимуть потреби розбудови інноваційної неоекономіки в Україні. Наприклад, під час проведення адміністративної реформи треба враховувати фактор необхідності формування інноваційно-територіальних зон, а реформа системи освіти має бути спрямована на її трансформування в індустрію знань. Освіта повинна перетворюватися на галузь постіндустрійної економіки, стати «економікою знань», що забезпечуватиме «виробництво інтелекту» для hi-teсh-галузей національної економіки.

Одним з визначальних напрямів формування загальнонаціональної стратегії розвитку має стати пошук оптимальної моделі інституційно-адміністративних структур включення до новітніх постіндустрійних стандартів. У цьому контексті позиція МВФ щодо скорочення органів адміністративного управління інноваційно-технологічною політикою, наукою та освітою є досить згубною для перспектив успішного розвитку України в рамках глобальної неоекономіки.

Глобальна гуманітарна економіка не має тих самих ознак монолітності, що й національна. Саме тому реалізацію форвардної стратегії потрібно розпочинати зараз, не чекаючи, коли в нашій країні з'явиться масштабний народногосподарський комплекс гуманітарної економіки і коли до цього процесу приєднається більшість країн, що розвиваються.

Сьогодні ми маємо унікально сприятливий момент для формулювання та втілення в життя основ нової стратегії включення до глобальної гуманітарної економіки — attachment strategy. Головними характеристиками цієї стратегії мають стати структурованість та поетапність.

Перший етап — «втілення». Йдеться про організацію спеціальної загальнонаціональної інноваційно-технологічної системи, до складу якої входитимуть технологічні та інноваційні науково-виробничі зони, технопарки, технополіси і техноінкубатори.

Другий етап — «сегментування». Це етап створення інноваційних портів, іннотер (інноваційних територій), економічних інноваційних груп як базових елементів адаптації та впровадження новітніх високотехнологічних потоків і структур, орієнтованих на залучення закордонних приватних інвестицій. Інноваційні порти стануть своєрідними «технологічними коридорами», через які українська економіка приєднається до глобальної світової економіки.

Третій етап — «експансія». На цьому етапі має бути створена загальнонаціональна іnnо-hi-tech-мережа, що забезпечить адекватний зворотний зв'язок між усіма складовими національної неоекономіки. Адже за сучасних умов ключовим фактором розвитку є ефективність інформаційно-комунікативних зв'язків між структурами та сегментами неоекономічної системи.

Створення неоекономічного кластеру української економіки вже розпочалося на базі спеціальних економічних та інвестиційних зон. Перший досвід реалізації даної стратегії має Харків, де відпрацьовується модель перетворення міста на «іннотеру» — територію інноваційного прориву. Створена робоча група з керівників області й міста, виробничих, наукових і навчальних установ, представників національного технопарку. Наша країна має мобілізувати та структуризувати свої інтелектуальні та інноваційні активи, розпочати процес капіталізації, глобалізації та гуманітаризації новітніх галузей економіки. Ми маємо визначити свої вектори включення — розвивати власний фондовий ринок hi-teсh-компаній, приєднатися до мережі міжнародних фондових ринків програмного забезпечення, капіталізувати основні українські виробничі та торговельні бренди, пристосовувати їх до ринкових стандартів неоекономіки, надати якостей мережності, інформаційності та відкритості українському споживчому ринку. Новітні широкі інформаційні технології, що застосовуються у неоекономіці, стимулюють збільшення обсягів фінансових потоків через фондовий ринок за рахунок залучення індивідуальних капіталів міноритарних вкладників і надають економіці стабільної динаміки зростання. Для України ці процеси не тільки стануть фактором включення до світових глобальних процесів, а й забезпечать можливість динамізації розвитку національної економіки, переведення пасивного капіталу в новий якісний стан.

Головним «стикувальним модулем» стратегії включення сьогодні є створення національного технологічного майданчика в глобальній економіці. Враховуючи масштабність, складність і багатобюджетність глобальних економічних процесів, у рамках створення національного технологічного майданчика ефективною буде реалізація цільових партнерських проектів. Настає час інтернаціонального проектного технологічного, інноваційного та інвестиційного менеджменту.

Державна економічна стратегія — «національний інвестиційний фронт» — має бути сконцентрована у високоприбуткових та короткострокових проектах: інтернет-технологіях і високоприбуткових галузях неоекономіки (фармакології, космічних технологіях, генетиці).

На графіку (рис.3.1) показано тенденції розвитку Інтернет-простору, які гарантують високі прибутки для всіх фінансових і технологічних інвесторів без огляду на загальний стан національної економіки.

Рис.3.1. Показники світової інтернетизації.

Головним гальмом економічного прориву сьогодні виступає дефіцит інвестиційного обігу. Тому, можливо, слід запропонувати ризикований, фактично ва-банковий план, проекцію якого спостерігаємо в американській стратегії фінансування hi-tech-галузей. Йдеться про економічні пільги для іноземного і національного приватного капіталу в обмін на партнерську відповідальність та інвестиції у новітні технології.

Як приклад втілення стратегії включення для нашої країни можна назвати Індію, яка 40 років поступово і цілеспрямовано готувала власний економічний прорив. За спрямованістю і методами ця підготовка мала, по суті, глобалізаційний характер. Концептуальний зміст індійської стратегії полягає у формулюванні засад довгострокової державної політики синхронізації промислового, наукового й освітянського розвитку. Індія активно делегувала перспективну молодь у провідні навчальні заклади Заходу і Радянського Союзу і водночас ретельно розбудовувала власну науково-промислову і освітянську інфраструктури. Країна протягом 40 років постійно інвестувала кошти в провідні науково-навчальні заклади, переважно в індійські технологічні інститути. Це фактично був власний шлях Індії до глобалізації з використанням випереджаючих технологій економічного розвитку. В результаті було сформовано інтелектуальний фонд країни, потужний середній клас, що складався з кваліфікованих спеціалістів у галузі високих технологій.

І от наслідки. Експорт лише програмного продукту у 2000 р. склав 10 % від загального обсягу експорту і приніс країні понад 4 млрд. доларів, зростання ВВП досягло 6 %. 180 з 500 провідних комп'ютерних компаній світу під час кадрового відбору кандидатів на провідні посади віддали перевагу саме індійським спеціалістам у галузі програмних технологій.

Таким чином, базовим визначальним елементом нової національної стратегії включення до світової глобальної економіки є формула «трьох і» — інновації, інвестиції та інформаційні технології.

Важливо зрозуміти, що в сучасних умовах єдино правильною стратегією для України має стати не наздоганяюча і не випереджаюча моделі розвитку, а стратегія «перехоплення» основних тенденцій глобальної неоекономіки та їх «підключення» до національних процесів неоекономічної трансформації. Саме цей шлях має забезпечити домінування інноваційної складової державної економічної політики над застарілими мобілізаційними індустріальними елементами.

Список використаної літератури

1. Карпінський Ю. О., Лященко А. А., Кібець О. Г., Рябчій В. В. Функції та геоінформаційне забезпечення інтелектуальних транспортних систем. // Вісник геодезії і картографії. – 2004. – № 3. – С. 71–79.

2. Harley J. Miller, Shih Lung Shaw. Geographic information systems for transportation: principles and applications. – USA, NY, Oxford University Press, Inc. – 2001. – 460 p.

3. ISO/TR 14825. Geographic Data Files (GDF) – ISO/TC 204/WG3. – 1996. – Р. 11–15.

4. ISO/Draft International Standard: GDF – Geographic Data Files. – Version 4.0 – ISO/TC 204/WG3: CD. – 2001. – Р. 02–14.

5. Карпінський Ю. О., Дроздівський О. П. Основні принципи побудови базової моделі дорожньої мережі в міжнародному стандарті GDF 4.0. // Зб. наук. праць. Сучасні досягнення геодезичної науки та виробництва. –Львів: НУ "Львівська політехніка", 2005. – С. 302–306.

6. Карпінський Ю. О., Лященко А. А. Формування національної інфраструктури просторових даних –пріоритетний напрям топографо-геодезичної та картографічної діяльності. // Вісник геодезії і картографії. – 2001. – № 3. – С. 65–73.

7. Карпінський Ю. О., Лященко А. А. Стратегія формування національної інфраструктури геопросторових даних в Україні. Серія: Геодезія, картографія, кадастр. К.: – НДІГК, 2006. – 108 с.

8. PierreYves Gillieron, Jan Skaloud, David Brugger, Bertrand Merminod. Development of a low cost Mobile Mapping System for Road Data Base Management System. – Swiss Federal Institute of Technology, 2006. –http://topo.epfl.ch/publications/cairoepfl_mms.pdf.

9. Ayman F. Habib. Mobile Mapping System. – Department Geomatics Engineering, University of Calgary, Canada. – http://:www.geomatics.ucalgary.ca/~habib/tutorials/MMS.pdf.

10. Парійчук М., Волосович А. Великомасштабний проект – Українські транспортні коридори. // Геодезія, картографія і аерофотознімання. – Вип. 63. – Львів, 2003. – С. 231–237.