В кооперативі “Україна” в 1999 році був поставлений виробничий експеримент на озимій пшениці в різних варіантах обробок (таблиця 3.2.)
Таблиця 3.2.
| Варіант досліду | Урожайність ц/га | Прибавка урожаю | |
| ц/га | % | ||
| 1. Контроль, насіння необроблялось | 40,6 | – | – |
| 2. Обробка насіння Вінцинтом | 40,6 | – | – |
| 3. Обробка Еколистом | 44,1 | 3,5 | 8,6 |
| 4. Обробка Еколист+Фумар | 45,8 | 4,2 | 12,8 |
| 5. Обробка Еколист + Фумар + 0,5Вінцинту | 44,6 | 4,8 | 14,3 |
Як показують результати експерименту, урожайність збільшується при наростанні комплексу обробки. При цьому витрати на проведення обробки зерна в 1,5раза нижчі.
Важливою умовою одержання високих врожаїв пшениці є використання для сівби високоякісного насіння. З нього виростають здорові рослини з добре розвиненою кореневою системою, глибоким заляганням вузла лущіння, стійкі проти несприятливих умов вирощування.
Насіння має бути добірним, добре вирівненим за розміром з масою 1000 зернин не менше 40-45г, схожістю 95%, чистотою 99%, силою росту не меншою за 80%. Тобто якості його повинні відповідати вимогам першого класу посівного стандарту.
Враховуючи, що за інтенсивною технологією озиму пшеницю вирощують в найбільш родючих ґрунтах, після кращих попередників, її рекомендують висівати у другій половині оптимальних строків. При більш ранній сівбі посіви можуть перерости, що знизить їх морозо- та зимостійкість. Крім того, ранні посіви дуже пошкоджуються злаковими мухами.
Врожайність пшениці значною мірою залежить від густоти посівів. Остання залежить від норми висіву, родючості і вологості ґрунту, строків сівби, особливостей сорту.
Таблиця 3.3.
Порівняльна ефективність прогресивних технологій вирощування озимої пшениці в кооперативі “Україна”.
| № п/п | Показники | Прогресивна технологія | Звичайна технологія | Прогресивна +/– до звичайної |
| 1 | Площа насіву, га | 360 | 140 | +220 |
| 2 | Урожайність, ц/га | 45,8 | 42,1 | +3,7 |
| 3 | Собівартість 1ц зерна, грн. | 16,4 | 21,3 | -4,9 |
| 3.1. | В тому числі оплата праці в розрахунку 1л/год. | 4,1 | 5,3 | -1,2 |
| 4 | Матеріальні затрати | 12,2 | 15,8 | -3,6 |
| 5 | Затрати праці на 1ц, люд/год. | 43 | 51 | -8 |
| 6 | Прибуток, грн./га | 623 | 367 | +256 |
| 7 | Рівень рентабельності, % | 71,1 | 42,3 | +28,8 |
Як показують результати введення прогресивних технологій вирощування озимої пшениці кооператив “Україна” одержав певні результати. Врожайність озимої пшениці при прогресивних технологіях склала 45,8ц/га, що на 3,7ц/га більш ніж при звичайних технологіях. При цьому матеріальні витрати склали 12,2тис.грн., або на 3,6тис.грн. менше ніж, на звичайні технології. Зменшення матеріальних витрат на виробництво продукції і зменшила собівартість 1ц зерна. Так, собівартість 1ц зерна при прогресивній технології склала 16,4грн., що на 4,9грн. за 1ц. Введення прогресивної технології привело до зменшення затрат н/год. на 1ц, внаслідок чого зменшились і затрати на оплату праці на одиницю продукції.
Збільшення врожайності і зменшення затрат на 1ц зерна при введенні прогресивних технологій дало те, що кооператив “Україна” додатково одержав прибуток в сумі 256тис.грн. і рентабельність склала 71,1%.
Тому господарство спрямувало свою діяльність на вирощування пшениці при прогресивній технології. Площа вирощування пшениці по прогресивній технології складає 360га, що на 120га більше, ніж при звичайній.
3.4 Економічний механізм стимулювання підвищення ефективності виробництва і переробки зерна
Процес послідовного становлення ринкових відносин, який охоплює економіку України протягом останніх 7-8 років, зумовив суттєві зміни в відносинах виробників зерна з тими, хто закуповує його для споживання, переробки чи перепродажу. Розширилася мережа каналів збуту, власники зерно-продукції мають можливість вибирати вигіднішого партнера-покупця. Нині досить значні обсяги зерна, круп, борошна господарства продають на ринках населених пунктів через власні ларьки і магазини.
Питома вага в середньому за 1986-1990рр. державної закупівлі зерна становила 16,7млн.т., в 1990р. – 15,4млн.т., в 1991р. – 11,5млн.т., а в 1996-1997рр. вони не перевищували 5млн.т. Починаючи з 1998р. централізовану закупівлю зерна за держконтрактом ліквідовано, його закуплено лише 22млн.т. Отже, закупка зерна, порівняно з 80-ми роками набагато скоротилася.
Протягом 1998р. на внутрішньому зерновому ринку господарствами суспільного сектора реалізовано 14,5млн.т. зерна за такими каналами збуту:
Таблиця 3.4.
| Обсяги продажу, млн.т. | Питома вага, % | |
| Заготівельні організації та інший продаж за прямими зв’язками | 2,2 | 15,0 |
| Продаж населенню в рахунок оплати праці та на громадське харчування | 4,1 | 28,4 |
| Споживча кооперація | 0,01 | 0,0 |
| на ринках населених пунктів через власні ларьки, магазини | 3,4 | 23,1 |
| За бартерними угодами | 4,8 | 33,4 |
| Зарубіжним країнам | 0,02 | 0,1 |
Отже, третину зерна продано за бартерними угодами в обмін на необхідні сільському господарству ресурси, 28% видано та продано в рахунок оплати праці, 23% реалізовано за готівку. До державних заготівельних організацій надійшло 15% загального обсягу продажу, при цьому зерно надходило як оплата за товарний кредит, отриманий у вигляді паливно-мастильних матеріалів, мінеральних добрив, гербіцидів, техніки, запасних частин. Тобто переважає безготівкова торгівля зерном. Чималої шкоди завдає вона фінансовому стану господарств, оскільки діють ціни на зерно, які на 6-8, а то і 12% нижчі порівняно з цінами закупівель у держресурси. Саме бартерні відносини значною мірою “живлять” і підтримують той надмірний дискомфорт міжгалузевого цінового обміну, який склався протягом 1991-1995рр. і зберігається до цього часу.
Зернове господарство України стоїть на межі занепаду і якщо в середньому за 1986-1990рр. отримано валовий збір зерна 47,4млн.т., то в 1991-1995рр. – 38,5млн.т., в 1996 – 24,6млн., в 1997р. – 35,5млн., в 1998 – 26,4млн.т.
На жаль, 90-ті роки можуть ввійти в історію вітчизняного зернового господарства також, як “епоха” різкого погіршення якості зерна. Цей процес розвивається насамперед внаслідок різкого зменшення кількості застосовуваних добрив і порушення співвідношення поживних речовин у них. Передумови природного формулювання в зерні білкових речовин, зокрема клейковини, не задіяні, а в такі несприятливі за погодними умовами роки, якими були 1995, 1996, 1997, негативний результат зазначених факторів стає особливо відчутним. Про це свідчить порівняння якісної структури пшениці, закупленої в рахунок державних заготівель (таблиця 3.5.).
Таблиця 3.5.
Ціна пшениці, реалізованої господарствами громадського сектора на внутрішньому ринку по роках, грн. за 1т
| Перелік каналів реалізації пшениці | 1998 | 1997 | Зниження 1998р. до 1997р., % |
| Середня ціна реалізації по всіх каналах | 158,0 | 177,8 | 88,9 |
| У тому числі проданої:заготівельним організаціям та продаж за прямими договорами | 178,6 | 213,6 | 83,6 |
| споживчій кооперації | 147,1 | 201,6 | 73,0 |
| населенню в рахунок оплати праці та на громадське харчування | 135,8 | 132,6 | 102,4 |
| на ринку, через власні магазини, ларьки | 157,8 | 176,8 | 89,3 |
| за бартерними угодами | 165,1 | 180,7 | 91,4 |
| зарубіжним країнам | 189,4 | 312,7 | 88,6 |
Частина пшениці вищих якісних категорій практично була зведена нанівець, пшениці базового ІІІ класу зменшилось майже вдвічі, тоді як обсяги зерна найнижчої якісної категорії зросли більше як у 4 рази. Внаслідок таких змін господарства недоотримали від продажу зерна значних коштів. У 1997р. різниця між розрахунковою ціною 1т. пшениці ІІІ класу (270грн.) та пшениці ІV класу (248грн.) становила 22грн., або 8,2% від базової величини, відповідно пшениці V класу (213грн.) – 57грн., або 21% від ціни зерна ІІІ класу.
Цінова ситуація мала змінитися на краще в 1998р., оскільки якісні показники товарного зерна пшениці поліпшились, і пшениця ІІІ класу становила 58,2%, від зерна, отриманого хлібоприймальними пунктами. Характерно, що набір районованих по території України сортів пшениці за умови дотримання сортової агротехніки дозволяє збирати високі врожаї зерна достатньої споживчої якості, цілком придатного для хлібопечення, виготовлення круп, макаронних виробів. Таке зерно користується на ринку підвищеним попитом, його ціна на 12-15% вища, ніж зерна понижених якостей. Досить високі товарні якості притаманні багатьом вітчизняним сортам ячменю, вівса, гороху, гібридам кукурудзи. Але цей потенціал використовується незадовільно, адже суттєво порушується гумусний баланс грунту і виснажені поля не можуть забезпечити високоякісного врожаю навіть за умови низького збору зерна з гектара. Значною мірою якість зерна погіршується від пошкодження шкідниками (клопом-черепашкою), запізнілого збирання, неналежних умов первинної доробки та зберігання.
Питання якості зернопродукції особливо гостро постає нині, коли навіть якісне зерно продається в умовах ринкової конкуренції, тобто попит вимагає більш кращого та більш дешевого зерна. Якщо за старої системи збуту пшениця низької хлібопекарської якості могла бути використана тими ж хлібопекарними структурами для переробки на комбікорми, то тепер, коли комбікормова промисловість майже не працює, таке зерно користується меншим попитом на внутрішньому ринку, тим більше для експорту. Вирощувати низькоякісне зерно стає невигідно.